практики рівності


МАРИНА УСМАНОВА объясняет иррациональный страх депутатов перед «гендером» абсолютно рациональными причинами. И это вообще не о божественном.

Почему конвенцию нам не подарят

Резидентка ДИАНА УХИНА – о различиях в советской матрице, памятниках женщинам и дрейфе как способе узнать город заново.

Диана Ухина: «Образ женщины появляется в публичном пространстве только если отвечает запросам общества»

Учасниця відкритого простору «Участь без участі» в Славутичі МАР’ЯНА КУЗЕМСЬКА пише найбільший виклик міського активізму – невміння містян брати відповідальність.

Лавка з палет: хвороби росту урбан-активізму

ДАРІЯ КУЗЬМИЧ – про те, чому і як можна «навчитися в Афін».

Інакшості чотирнадцятої «Документи»

СВІТЛАНА ОДИНЕЦЬ аналізує образи українських мігранток у культурі та медіа й міркує, чому вони стають героїнями кіно- та телесюжетів набагато частіше, ніж мігранти-чоловіки.

Могіканки у кривих дзеркалах

ЮРІЙ ФРАНК – про перші спроби українського театру поговорити про трансгендерність.

Більше ніж жінка, більше ніж театр

КАТЕРИНА БАБКІНА розповідає, що транслюють своїм мешканцям вулиці Нью-Йорка.

Бачите щось – cкажіть щось: Нью-Йорк про права та обов’язки

Социологиня и переселенка из Донецка ОКСАНА МИХЕЕВА – об адаптации переселенцев, возвращении на оккупированные территории и возможностях, которые дает война.

Бесконтактное сосуществование с государством

МАРИНА УСМАНОВА вспоминает главные украинские победы и факапы на пути к гендерному равенству в этом году.

2016: Итоги года через гендерную призму

«Бути мною» Анни Хьоґлунд – чи не перша книжка українською, що пробує говорити з дівчатами-підлітками про тіло. Ця розмова – ще один крок у боротьбі зі стигмою, об’єктивізацією та соромом, який нав’язують жінкам.

Бути собою: як писати про фемінізм для підлітків

У одному з найбідніших регіонів Італії мирно співіснують мусульмани й католики, сусіди влаштовують квартирники, а гей-прайди нагадують родинні свята. Все це – завдяки волонтерам.

Палермо: місце для всіх

«До автобуса з туристами заходить вуйко з кулеметом і питає: – А хто мені скаже, котра зараз година. З останього місця піднімається чорношкірий хлопець і каже: – Опів на восьму, батьку. – Та сиди, сиди синку. Бачу, що ти не москаль».   Цей популярний анекдот тішить нас тим, що українці – народ толерантний. Але зміст…

“Та бачу, синку, що ти не москаль”


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення практики рівності проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності іншування історія історія мистецтва