Історія жінок у Великій війні

www.visualnews.com

З нагоди Міжнародного жіночого дня та відзначення 100-річчя Першої світової війни в Києві пройшли дві лекції Франсуази Тебо, яка приїхала до Києва на запрошення Французького інституту. Франсуаза Тебо – дослідниця жіночої та ґендерної історії у Франції, почесна професорка новітньої історії Авіньйонського університету і наукова співробітниця Інституту ґендерних досліджень Женевського університету. 3 березня зустріч із лекторкою відбулася у Центрі візуальної культури і була присвячена жінкам у часи Першої світової війни. Яким чином жінки Європи були задіяні у війні? Як їх зачепила мобілізація, яким було місце жінки у тогочасній візуальній пропаганді, як співвідносилися жіночий патріотизм і пацифізм та як війна вплинула на місце жінки в суспільстві? Korydor зафіксував відповіді на ці питання у лекції Франсуази Тебо.

Як писалася історія жінок у війні

Перша світова війна, яку ще називають Великою війною, не була справою лише чоловіків. Війна мобілізувала як чоловіків, так і жінок, утім історія жінок у війні довго лишалася ненаписаною. Протягом десятиліть істориків цікавили тільки військові і дипломатичні аспекти конфлікту, зокрема причини війни. Історія зосереджувалася довкола чоловічої військової еліти, яка приймала рішення. І лише починаючи з 1970-х років разом із соціальною історією суспільства у стані війни, повсякденним життям та економікою почала розвиватися жіноча історія, головною метою якої було висвітлення подій із жіночої перспективи та засвоєння досвіду жінок.

Із кінця 1980-х років історики відкривають культурну історію Великої війни з більш чутливим підходом до всіх форм насильства та страждання. Утверджується і гендерна історія, яка ускладнює підхід до жіночої історії. З одного боку, гендерна історія аналізує стосунки і відповідні ролі жінок і чоловіків, а з другого боку – уважно ставиться  до соціального уявного і соціального конструювання маскулінності та фемінності. Протягом останніх 15 років пріоритетними для істориків стають три нові теми: статеве і сексуальне насильство, інтимне у війні та способи виходу з війни.

Мобілізація жінок: жінки підтримують економіку країн  під час війни

У серпні 1914 мільйони чоловіків із різних країн були призвані до війська. Впевнені, що війна буде короткою і вони повернуться на збір винограду чи на Різдво, вони залишили свої домівки. Більшість підприємств, власниками й працівниками яких були мобілізовані чоловіки, закрилися, що викликало і безробіття жінок-робітниць. Втрата роботи для жінок, передусім, означала втрату доходів та економічні труднощі, що не компенсувалися тим рівнем допомоги, яку отримували дружини мобілізованих чоловіків і яка була запроваджена у Франції та в інших країнах із перших днів війни. Щоб заробити собі на життя, багато жінок ішли шити чи займатися рукоділлям до майстерень, відкритих заможними жінками-благодійницями. Період війни засвідчив і соціальну мобілізацію жінок із заможного середовища. Стосовно трудової мобілізації, то лише селянки були призвані замінити їхніх чоловіків на полях, оскільки початок війни співпав зі збором врожаю. Інші жінки мали або чекати, або йти до військової медичної служби як наймані військові медсестри чи добровольці Червоного Хреста.

канадський плакат

Канадський плакат часів Першої світової війни, 1918

Коли вже стало очевидним, що війна буде тривалою, кожна країна відчула необхідність відновити економіку та розпочала мобілізацію жінок на військові виробництва. У Франції ця мобілізація була емпіричною, коли інтереси роботодавців збігалися з потребою жінок працювати; у Німеччині – централізованою; у Великобританії ж мобілізація жінок на виробництва узгоджувалася з профспілками, які намагалися захистити потреби  чоловіків-робітників і впевнитися, що прийом жінок на роботу є тимчасовим явищем.

Жінки, які приходили на військові виробництва, були дуже різними: домогосподарки, котрі тепер мусили самі утримувати сім’ю, юні дівчата, робітниці, які втратили роботу з початком війни. Зросла й присутність жінок у публічних місцях. Вони займали посади в муніципалітеті та банках, працювали листоношами, офіціантками в кафе, водійками трамваїв – тобто на всіх посадах, що до війни вважалися чоловічою справою. Особливо це стосувалося важкої промисловості – військових, металургійних і хімічних заводів, де раніше працювали винятково чоловіки. Жінки починали працювати на серійному виробництві, але з часом виконували й більш кваліфіковані завдання, наприклад, займалися зварювальними роботами. Така робота оплачувалася краще, ніж «жіноча» робота, але й ставила жінок у дуже тяжкі умови праці, особливо зважаючи на відсутність соціального законодавства в часи війни.

У Франції стверджувалося, що боротьба жінок – це народжувати дітей. І це в той самий час, коли на 1914 рік жінки складали приблизно третину робочої сили. Під час війни кількість жінок у торгівлі та промисловості зросла на 20%, а у Великобританії, де жінки зазвичай полишали роботу після заміжжя, цей показник досяг 50%.

Жінки на фронті. Страх маскулінізації

Чи були жінки в армії під час Першої світової війни? Здебільшого панувало уявлення, що жінкам в армії не місце. Чи не єдиними жінками-бійцями були сербки та росіянки, зокрема історики пишуть про «жіночий батальйон смерті» під командуванням Марії Бочкарьової.

бочкарьова

Марія Бочкарьова (1889–1920)

У Великобританії в 1917 році  був створений допоміжний жіночий армійський корпус, у якому в 1918 році служило 40 тисяч жінок, із яких понад 8 тисяч були іноземками. Цих жінок дуже критикували, вони навіть більше, ніж жінки на виробництвах, викликали «страх маскулінізації». А от ні Німеччина, ні Франція не створили таких жіночих корпусів.

Випробування війною

Війна – це передусім випробування, як для солдатів, так і для цивільних, як для чоловіків, так і для жінок, але ці випробування розподілені нерівномірно. Населення захоплених територій завжди зазнає втрат і страждань – спалені будинки, масові страти, ґвалтування. Війна змушує тікати населення, і потік біженців передусім складається  з жінок і дітей. На окупованих територіях жінки організовували мережі втеч та розвідувальні мережі, які були знищені влітку 1915 року. Інше складне питання – це військові зґвалтування, і масштаби цих злочинів складно оцінити навіть сьогодні.

Women-in-World-War-1-6

Жінки в ремонтній майстерні, 1917 р. Hulton Archive

У тилових зонах війна не відчувається безпосередньо: не чути пострілів гармат, немає вбитих, однак вона завдає страждань. Жінки страждали від розлуки та самотності, і жалоба за загиблими була чи не найбільш болісним випробуванням.  Аналіз візуальної культури того часу показує, що найпоширеніший жіночий образ – це жінка, яка пише листа або читає звістку з фронту.

Ще одне випробування для жінок – це виснаження, адже жінки мали не тільки працювати, а й дбати про своїх дітей. Жінки, котрі працювали на військових виробництвах, помирали від виснаження і туберкульозу. Селянки в полі мусили замінювати не лише своїх чоловіків, яких забрали на фронт, а й тварин. Коли влада дбала передусім про постачання армії, мешканки відрізаних від моря територій і міст жили в умовах дефіциту. Нерідкими були голодні бунти, особливо в найтяжчу зиму 1916-1917 років. У Німеччині від нестачі їжі померло близько 700 тисяч осіб.

Жіночий патріотизм і пацифізм

Листівки та плакати того часу зафіксуали особливі форми патріотизму, який очікувався від жінок. Одні листівки закликали жінок віддавати своїх дітей на війну, інші жіночі образи мали надихати чоловіків іти на фронт. Особливо це стосувалося Великобританії, де до 1916 року не було обов’язкової військової повинності.

Також жінки мали залишатися вірними своїм чоловікам, до чого закликала державна політика контролю за сексуальністю. Тоді як для жінок повсякденний патріотизм означав вистояти, працювати і полегшувати страждання, заподіяні війною.

У всіх країнах, що вели війну, феміністки були здебільшого патріотичні й активні. До 1914 року у Європі та США існував феміністичний рух на національному та міжнародному рівні. Але з оголошенням війни європейські феміністки призупинили боротьбу, заявивши, що в них тепер немає прав, а є обов’язок. Інтернаціональний рух теж відійшов на другий план, адже нерідкими були заклики, що поки йде війна, то жінки ворога – наші вороги.

Women-in-World-War-1-3

Жінки-вантажниці, Лондон. 1915 р. Hulton Archive

Пацифістки намагалися підтримувати моральний дух і завдяки попередній інтернаціональній діяльності виконували кропітку дипломатичну роботу, переконуючи нейтральні країни переходити до їхнього табору. Фемінистки під час війни захищали найбільш експлуатованих працівниць і підкреслювали, що жінки довели свою компетентність і заслуговують на те, щоб отримати права. Вже з 1917 року вони повертаються до вимог надати виборче право жінкам.

Жіночий патріотизм і пацифізм виникли на основі двох течій. У 1915 році під егідою Клари Цеткін відбувся міжнародний конгрес жінок-соціалісток, на якому пацифістки закликали до миру. У квітні того ж року в Гаазі зібрався інший конгрес феміністок нейтральних держав. Цей конгрес зібрав близько 900 жінок, які відстоювали пацифістські вимоги, і став основою для створення Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу, яка існує й сьогодні.

Чи Велика війна емансипувала жінку?

Можна назвати два аргументи на користь емансипації. По-перше, у 1920-х роках з’явився феномен моди garçon, і важливо, що ця мода на зачіски та одяг, які вивільнювали тіло, стосувалося всіх соціальних прошарків. По-друге, наприкінці 1918 року  жінки отримали виборче право в Австрії, Угорщині, Німеччині і Великобританії, а в 1920 році – у Бельгії та США. Втім, жінки держав, які не воювали, як-от Бельгія і Швеція, отримали виборчі права, тоді як італійки і француженки – ні.

Війна – це передусім випробування, зокрема на окупованих територіях, де жінки пережили багато страждань. Тому для них емансипація, якщо вона відбулася, мала багато нюансів. Війна, яка спирається на силу, надовго лишається в головах. У країнах, які були незадоволені мирним договором, як Італія і певною мірою Франція, вважалося, що повоєнний час неспиятливий для надання жінкам виборчого права. Атмосфера трауру теж не сприяла змінам гендерного порядку.

мода 20х

Мода 1920-х років

Колишні бійці, які повернулися з фронту, виступали як незаперечні моральні авторитети для цивільних і не вважали права жінок першочерговим  питанням. Можна також говорити про загальне колективне прагнення повернутися до нормального довоєнного життя, що відобразилося в плакатах  – чоловіки відбудовують країну, жінки годують дітей. Повернення солдат до сімей не завжди відбувалося легко, солдати часто поверталися покалічені й травмовані війною. Їхня агресія і біль робили сімейне життя нестерпним.

Утім, треба сказати, що війна інколи підживлювала й модернізовувала сімейне життя. Жінки, які під час війни брали на себе відповідальність і незвичні ролі, відкрили нові грані своєї особистості і відтак прагнули мати права на своє життя.

Після війни, зважаючи на високу смертність чоловіків, для жінок відкрилося багато робочих місць і можливостей, навіть якщо їх закликали повернутися до своїх домівок і народжувати дітей. Війна започаткувала фемінізацію сфери обслуговування, що тільки підсилювалося упродовж ХХ століття.

Емансипативний уплив війни особливо позначився на молодих дівчатах із буржуазного середовища, вони отримали можливість вийти з-під контролю батьків і здобути професію, тоді як до 1914 року їх чекало одне майбутнє – стати дружинами і матерями. Чудовим прикладом жіночої емансипації є постать Симони де Бовуар, ідеологині фемінізму та авторки роботи «Друга стать». Симона народилася у 1908 році й під час війни була ще дитиною. Її батько був дуже традиційним, утім після війни спонукав обох своїх доньок здобути освіту та професію.

Звісно, наслідки Великої війни для жінок були дуже різними, як різними є і самі жінки, проте можна стверджувати, що війна стала поштовхом для усвідомлення жінками своїх прав і можливостей.

 

Гіфка_фінал

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення практики рівності проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності іншування історія історія мистецтва