Технології та чуттєве

Photo by Gabriella Clare Marino, Unsplash

З 12 вересня по 17 жовтня у Львові відбудеться V Міжнародний фестиваль аудіовізуального мистецтва ТЕТРАМАТИКА. Цьогорічна тема проєкту — «Технології та чуттєве», і вона продовжує тему попереднього фестивалю — людський чинник у технологіях. Мистецькі твори та практики, що їх з 2013 року послідовно презентує в Україні фестиваль ТЕТРАМАТИКА, працюють принципово у полі експерименту: випробовують межі можливостей мистецтва у співдії з високими технологіями.

Кураторів цікавлять новітні технології та мультидисциплінарні практики, потенціал застосування ІТ в мистецтві: у програму ТЕТРАМАТИКИ відбирають твори, де в одній презентаційній площині переплітаються звук/музика, відео/анімація, зображення, текст.

Саме про точку дотику технологій і людської чуттєвості, про те, що буде з творчістю у майбутньому емоційних технологій (яке вже наступило), і яким буде завдання мистецтва у цьому майбутньому, міркує у своєму тексті історик мистецтва, дослідник Богдан Шумилович.

 

Сьогоднішній світ людини заповнений цифровими технологіями: комп’ютерами, смартфонами, а також кухонною плитою, пральною машиною, автомобілем, та іншими гаджетами, які усе більше прив’язуються до алгоритмізованих програм. Наш життєвий простір важко уявити без комп’ютерів: кожен мешканець більш-менш заможного міста має в кишені комп’ютер у вигляді смартфона. Ми як ніколи залежимо від технологій, а цифрові медіа зуміли повністю адаптувати наш спосіб життя і перевернути його з ніг на голову. Цей тип залежності призводить до унікальних відносин між пристроєм та користувачем: технологія вже давно не є лише машиною, яка може виконувати якусь дію. Прилади та цифрові медіа стали продовженням нашої особистості, що дозволяє нам реагувати на вимоги сучасного світу. Як наслідок, в нашому повсякденному житті фізичну людину та її віртуальне «Я» стало дуже важко розрізнити.

Зараз часто говорять про штучний інтелект, коли пристрої стали настільки розумними, що можуть самі “приймати рішення” щодо своїх дій. Порохотяг самостійно “вирішує”, коли увімкнутися, газонокосарка самоактивується та автоматично косить траву, навіть коли вона ще недостатньо виросла. Прилади роблять певні дії, але їм таки бракує розуміння, навіщо вони це роблять бо для цього ще відсутній дуже важливий елемент: емоції та чуттєвість. І хоча пристрої досі сприймаються як беземоційні об’єкти, ми все ближче до змін. Чи буде колись втілена концепція штучного інтелекту невідомо, але відомо, що технологічні розробки в цьому напрямку неможливо зупинити, тож нам краще думати про цей новий світ вже зараз.

Багато людей вивчали та вивчають відносини машини і людини, і наразі ми можемо ствердно сказати: навіть не усвідомлюючи цього, ми часто приймаємо машини навколо себе як досоціальні істоти. Професор Стенфордського університету Кліффорд Насс у 1996 році влаштував серію експериментів, перевіряючи, чи дотримуються люди правила взаємності з машинами. Це базове правило емпатії у нашому світі – “ти робиш щось добре мені, і я зроблю добре тобі”. Результати показали: люди схильні краще ставитися до машин, які їм допомагають, і не «любити» технології, які їм не допомагають. Але ми точно не є нейтральними у стосунку до технології.

Як вимірювати чуттєвість?

Дослідження, які були опубліковані у 2021 році видавництвом MIT Press під назвою «How Humans Judge Machines», показали, що люди оцінюють інших людей за намірами/інтенціями (що це означає для нас?), а машини – за їхньою дією (що вони для нас роблять?). Навіть коли ми виражаємо своє ставлення щодо певного бюрократичного апарату (як-от уряд країни чи міста), який має діяти як «бездуховна» машина, ми демонструємо інший стосунок до таких соціальних систем, ніж до механізмів на кшталт смартфона. Ми знаємо, що бюрократія чи уряд мають людський намір, і можемо оцінити їхню діяльність відповідно до наміру і результатів, які втілюють лідери таких систем. Але ми не оцінюємо якість автомобілів “Ауді” відповідно до того, хто очолює раду директорів концерну, і які в цих людей наміри. Це веде нас, наприклад, до висновку: поганий уряд із харизматичними лідерами має більше шансів на успіх, ніж якісний уряд із невиразними лідерами. Ми можемо більше дізнатися про людей, уважно вивчаючи їхнє ставлення до машин.

Сучасні дослідження показують: ми маємо упередження щодо машин з кількох причин. Найперше – вони не мають інтенції, себто, їхні дії не опираються на бажання, а отже, ми не можемо співвідносити з машиною наші моральні імперативи. Іншим важливим аспектом, чому ми не довіряємо машинам, є те, що вони не здатні оцінити свої здобутки і тішитися власним напрацюванням. Ці твердження насправді є питаннями моралі, а не якості, чи правди-неправди, бо ми любимо машини як людей, злимося на них, і часто не можемо з ними попрощатися – вони стають частиною нашого соціального та інтимного світу.

Щоб наблизити людину і світ техне зараз активно розвиваються емоційні технології. Йдеться про вимірювання біометричних даних з метою визначення емоцій, а потім використання цих даних як вхідних для різних цифрових програм. Таке абстрактне визначення стає зрозумілішим на прикладі: датчики певних пристроїв, які можна носити, вміють виявити рівень хвилювання у водія автомобіля. Коли водій стає надто схвильованим як учасник дорожнього руху, існує небезпека роздратування, що потенційно веде до надмірної швидкості або навіть аварій. Коли датчик, який ми маємо на собі, виявляє зростання рівня хвилювання, список відтворення музики в машині адаптується таким чином, що спокійніша пісня допоможе водієві розслабитися. Тож мета розвитку емоційних технологій – навчання техніки певного рівня «співпереживання», щоб цифрові програми могли нас краще “розуміти” і діяти відповідно до цього.

Такі технології базуються на двох основних принципах – на виявленні та перетворенні. Виявлення – це, власне, і є отримання біометричних даних, що стало справжнім ажіотажем за останні кілька років. Нам, споживачам, тепер як ніколи просто стежити за власним тілом (наприклад, за допомогою телефонів і електронних годинників), і відповідно за емоціями. Тож гігантський обсяг даних стає доступним для нових цифрових програм. Перетворення – це взаємне підключення об’єктів, які до недавнього часу були асоціальними. Прикладом може бути радіо, яке завдяки гіперпов’язаності нашого цифрового світу, може мати кнопки не лише гучності чи пошуку потрібних хвиль, але й датчик вподобань і радості, який впливатиме на ваш вибір музики.

Вчені вже досить давно можуть вимірювати біосигнали, пов’язані з емоціями. Мова, піт, напруга м’язів, температура тіла та серцебиття виявились дуже сильними показниками нашого душевного стану. До цифрової революції вимірювати їх було можливо лише в спеціально обладнаних лабораторіях. Але сьогодні все змінилося: ми постійно маємо в кишенях високотехнологічні датчики руху, завжди маємо у своєму розпорядженні камеру, і здатні керувати нашими пристроями за допомогою передових технологій. Науковці з Центру телематики та інформаційних технологій (CTIT, університет Твенте у Голландії) широко досліджують обчислення людських емоцій: «Двадцять років тому виміряти це було проблемою, сьогодні ми маємо в кишені “вдосконалену лабораторію”, вона діє щомиті впродовж дня. Образ людини, покритої дротами та датчиками, давно в минулому. Вимірювати всі ці людські емоції вже не таке складне завдання, як в минулому».

Як міряють емоції? Ось кілька прикладів: як свідчить наука, серцебиття є сильним показником того, наскільки ми збуджені, і більшість розумних годинників та фітнес-трекерів мають оптичний вимірювач серцебиття. Поєднуючи базовий оптичний датчик з кількома світлодіодами, серцебиття можна зареєструвати досить точно, тож навіть базова картинка веб-камери може зареєструвати ваше серцебиття та дихання через незначні кольорові зміни на шкірі. Інший показник – це ступінь того, наскільки наша шкіра є провідником електрики, що залежить від потовиділення. Вироблення цієї тілесної рідини дуже чутливе до рівня збудження і коливається протягом дня залежно від нашого емоційного стану. Приєднавши два електроди до шкіри, та вимірявши ступінь провідності, ми також можемо визначити рівень збудження людини. Ще одне джерело даних – це мова та інтонація, з якою ми говоримо у повсякденному житті (оскільки це спосіб пов’язати емоції з нашими словами). Завдяки постійному розвитку мовленнєвих технологій цю інтонацію тепер також можна розшифрувати цифровим способом. Наприклад, програма для смартфонів Moodies Emotions Analytics, розроблена спеціалізованою компанією Beyond Verbal, може виявляти відповідні емоції на основі інтонації ваших речень, що популярно серед людей з розладами аутизму. Звичайно, наша міміка багато свідчить про те, як ми почуваємось, але це також робить і мова нашого тіла. Сьогодні вже є кілька цифрових інструментів, здатних перетворити пози та вирази тіла на описані емоції, і це буде важливим інструментом майбутніх віртуальних психологів. Програма може аналізувати мову тіла, щоб визначити можливі психологічні проблеми. Компанія Affectiva вже розробила онлайн-інструмент, який аналізує міміку людей під час перегляду відео. Таким чином, ми вже можемо виміряти вплив, наприклад, кінокомедій чи трилерів на наші емоції.

Однак простого виявлення біометричних даних, а отже, і емоцій недостатньо для створення емоційних технологій. Виклик починається тоді, коли ці дані використовуються як вхідні для інших (цифрових) програм. Знання того, що людина хвилюється за кермом, не потягне за собою кращої поведінки – лише коли ми використовуємо виміряні дані як вхідні для списку відтворення музики у програвачі автомобіля, ми справді створюємо додаткову цінність. На цьому етапі технологія демонструє певний рівень (набутої) “емпатії”, що знову наближує нас на крок до штучного інтелекту. Якісна реалізація емоційних технологій перетворює цифровий світ, який адаптується до свого користувача, а не навпаки! Такий симбіоз уже не гарантує того, що технології віддаляють нас одне від одного; навпаки, це стимулює нас до тісніших емоційних зв’язків.

Можна собі уявити ситуацію в майбутньому, коли освітлення чи музика автоматично пристосовуються до душевного стану обох партнерів, і дають знати, чи налаштований ваш партнер на романтичний вечір, чи краще поговорити про погоду. Або уявіть додаток, який пов’язує всі емоційні дані у місті з географічними даними, а потім робить теплову карту місць із позитивною атмосферою, та місць, де переважає почуття незахищеності. Чи от ваш смартфон виміряв емоційні показники при знайомствах з людьми, порівняв його з іншими даними, і представив ідеальний емоційний портрет партнера, що пасує саме для вас. За допомогою розпізнавання обличчя можна перевірити емоції глядача відео, і відповідно проаналізувати, що викликає кожна з дій у зображенні. В результаті отримуються раціональні дані, які вказують, що засмучує користувачів або викликає у них ентузіазм чи навіть радість.

Отож, емоційні технології – це наступний етап безперервного олюднення технологій. Той спосіб, у який ми взаємодіятимемо з нашими пристроями, буде додатково поєднуватися з нашими діями, що зробить межу між людиною та машиною (чи іншим неживим об’єктом) ще більш розмитою. Обсяг даних, доступний за допомогою всіх видів носіїв та засобів відстеження здоров’я, буде оцінений та використаний для багатьох інтелектуальних програм. Сьогодні ми, мабуть, ще не готові говорити про штучний інтелект, але ми перебуваємо на початку певної тенденції з необмеженими можливостями. Наше цифрове майбутнє все більше переплітається з нашим повсякденним життям і змінює це життя.

Якщо можна досліджувати і симулювати емоції людини, то як такі технології можуть співвідноситися з мистецтвом?

Твір мистецтва часто розглядається як тригер, подразник певного емоційного стану; або ж він має провокувати мислення (як в концептуалізмі) – але в обидвох випадках йдеться про дію, вплив на тіло і мислення реципієнта. Що буде з творчістю, яка зазвичай окреслюється як важлива частина мистецтва? Творчість видається нам загадковою: коли у нас є творчі ідеї, нам дуже важко пояснити, як ми їх отримали, і ми часто використовуємо нечіткі поняття, такі як «натхнення» та «інтуїція», коли намагаємось пояснити творчість. Та якщо ми не усвідомлюємо, як проявляється творча ідея, це не обов’язково означає, що наукового пояснення не існує. Насправді ми досі не повністю знаємо, як люди виконують суто людські дії – наприклад, як розуміння мови, розпізнавання картинок тощо. Але ми маємо все кращі і досконаліші методи штучного інтелекту, які здатні повторити таку діяльність людини.

Зручне і загальновизнане визначення творчості може звучати наступним чином: «Творча ідея – це нова та цінна комбінація відомих ідей». Іншими словами, фізичні закони, теореми, музичні твори можуть бути комбінаторно сформовані з існуючого набору елементів (з певного культурного архіву знань людини). Таким чином, творчість є вдосконаленою формою вирішення певних проблем чи питань, яка включає пам’ять, аналогію, навчання та міркування поміж чисельних обмежень, і отже, цей процес можна повторити за допомогою комп’ютерів. Кожному творчому продукту чи творчій ідеї завжди передує історико-культурна схема; твір мистецтва можна вважати результатом культурної спадщини та авторських переживань і досвіду. Як зазначає Маргарет Боден у своїй книзі «Штучний інтелект і природна людина» (1987): «Можливо, нові думки, що виникають у свідомості, не є абсолютно новими, оскільки мають своє джерело в уявленнях, які вже є в розумі, в мисленні. Іншими словами, за кожною творчою ідеєю стоїть «архів» нашої культури, всі наші знання та наш досвід. Чим більше знань та досвіду, тим більша можливість знайти нове співвідношення, яке веде до творчої ідеї. Якщо ми розуміємо творчість як результат встановлення нових відносин між частинами знань, які ми вже маємо, то чим більше є попередніх знань, тим більше можливостей для творчості». Це дуже нагадує вищеописаний процес конструювання емоційних технологій, а саме виявлення (збір даних) та перетворення (інтеграція даних).

Багато художників вже давно розуміють, що технологічні чи природні системи можуть бути творчими, навіть якщо не проявляють інтенцію та розуміння результату і не передбачають отримання задоволення від цього результату. Відомий художник Гарольд Коен присвятив велику частину свого життя для створення творчої машини AARON, яка могла б творити незалежно від людини. Карл Сімс (karlsims.com) віддавна працює з такими системами чи процесами (як от хімічна дифузія) для створення художніх творів, а Ріоджі Ікеда є більше математиком, ніж музикантом. Йон Маккормак вивчає, як біологічні процеси можуть бути успішно застосовані до творчих систем у своєму проекті «Після природи» чи в проекті «Творчі екосистеми», де він розглядає концепції та метафори з біологічних екосистем як засіб для підвищення творчості людини в цифровому мистецтві. Такі художники розуміють, що творчість – це соціальний процес, який можна доповнити за допомогою технологій, і емоційні технології мають силу збільшити кількість творчих людей на планеті. Ми можемо вже уявити світ, де творчість є загальнодоступною, і (майже) кожна людина може писати на рівні письменників, малювати як великі майстри, складати високоякісну музику і навіть відкривати нові форми творчого самовираження. Для людини, яка не володіє певними творчими навичками, здобуття нових здібностей за допомогою електронних систем «допоміжного творення» може розширювати людські можливості.

Але людська етика, або, як це жартома називає Дмітрій Булатов, “наш білковий шовінізм”, і надалі заважає нам прийняти машинну творчість. Тож відсутність наміру у машини та наше небажання визначити місце в суспільстві для штучних розумних агентів мають світоглядне походження. Колись Джон Серл сказав про це: комп’ютерні програми можуть виконувати лише синтаксичні маніпуляції із символами, але не можуть дати їм жодної семантики. Загальновизнано, що умисність чи скерованість людської творчості можна пояснити з точки зору причинно-наслідкових зв’язків, а в існуючих комп’ютерних програмах бракує відповідних причинно-наслідкових зв’язків, щоб проявити намір. Але, можливо, майбутні, навіть антропоморфно «втілені» штучні інтелекти, тобто агенти, оснащені не тільки складним програмним забезпеченням, а й різними типами вдосконалених датчиків, що дозволятимуть їм взаємодіяти з навколишнім середовищем, зможуть мати достатньо причинно-наслідкових зв’язків, щоб надати значення символам і мати власні наміри.

Можливо, завданням мистецтва майбутнього й буде оцей пошук інтенціональності в технічному? На даному етапі нам, людям, набагато простіше сказати, що машини здаються розумними чи креативними (бо імітують живих людей), замість того, щоб стверджувати, що вони такими є. Дійсно, машини не мають свідомості і, можливо, ніколи не матимуть свідомого мислення чи емоцій; однак відсутність свідомості не є основною причиною заперечення потенціалу для творчості, чи навіть потенціалу інтелекту. Дослідження стосунку людини і техніки дозволяє нам краще зрозуміти саму людину, а технологічне мистецтво має щиро визнавати творчість неживих, а в ширшому сенсі – нелюдських агентів. Це наближатиме нас до правди, а правда (як вважали романтики) і є метою мистецтва.

Коментарі



спецтеми