Стіна. Як війна розповідає історії

U.S. Customs and Border Protection photo by Mani Albrecht

І письменники, і політтехнологи продукують історії, що розраховані викликати емоції, лише мета в них різна. Власне, я й хочу поміркувати про ті історії, які зараз «керують» світом, і про ті художні історії, що підхоплюють геополітичні тренди і також розраховують на владу над читачами або глядачами.

Відомо, що не лише історії базуються на реальності, а й сприйняття реальності формується відповідно до того, що і як про неї розповідають. Є безліч спроб розповісти про одні й ті ж події, що зараз з нами відбуваються, і їхня переконливість уже давно не залежить від повноти фактів та аргументації, а залежить від переконливості, від емоцій, які здатен викликати оповідач, щоб його історію підхопили і почали розповідати як свою власну. Популярність історії залежить від вправності й таланту оповідача, від його уміння вибудовувати історії так, щоб їх легше сприймав людський мозок, і щоб реципієнт переживав якнайбільший спектр емоцій та отримав задоволення від розв’язки історії. І неважливо, наскільки правдивою чи документальною є ця історія, бо від цього критерію результат (а зазвичай це — здійснення влади над якомога більшою кількістю реципієнтів) не залежить. Але чому?

Наше сприйняття реальності є дуже ненадійним, оскільки ми як вид обмежені п’ятьма органами чуттів, через які наша нервова система отримує подразнення із зовнішнього світу, аналіз яких і складається у наше сприйняття цієї реальності. Діяльність нашої сенсорної системи та аналіз подразників формують наше уявлення про світ, яке називають психічною реальністю. І між реальністю як такою і психічною реальністю завжди є великий розрив, невідповідність. Те, що ми уявляємо чи сприймаємо цей світ саме таким, не означає, що таким він і є. Психічній реальності притаманна така цікава характеристика, як зворотність. «Універсальність зворотності в тому, що минуле присутнє в теперішньому, але в той самий час у людини є можливість повернутися в її минуле, змінити місце минулого в теперішньому, тим самим впливати на майбутнє»[1] . Тобто у нас є можливість переповісти собі заново і дещо інакше своє минуле, що впливає на наше трактування майбутнього. Цей процес здійснюється через вербалізацію — через мовлення і мову як знакову систему. Наша психічна реальність майже як машина часу, що здатна повернутися в минуле та внести зміни в ньому. Це і є сила оповіді, сила історій.

Те, що мозок піддатливий не лише до переакцентування, а й до змін спогадів про минуле, підтверджує синдром фальшивих спогадів, який у США в 90-х роках минулого століття спостерігали в пацієнтів, які перебували в психотерапії. Синдром фальшивих спогадів (false memory syndrome) полягає в тому, що під упливом методів так званої терапії відновлення спогадів (recovered memory therapy), що включає гіпноз, заспокійливі засоби і зондувальні питання (які психотерапевт ставить з тієї точки зору, що пригнічений спогад про травматичні події є причиною проблеми), у клієнта виникають фальшиві спогади. Ці «спогади», навіяні роботою психотерапевта, і їхня можливість пов’язана зі складними процесами реконсолідації довготривалої пам’яті, за якої відбувається не просте відтворення інформації у процесі згадування, а її активний перезапис, під час якого може додаватися нова інформація, привнесена психотерапевтом. У результаті такої «психотерапії» з’явилося багато заяв клієнтів про те, що в дитинстві вони пережили сексуальні домагання батьків, бо саме такі «спогади» шукали терапевти. Та після багаторічних дослідженнь немає наукового підтвердження ідеї про те, що спогади про травму витісняються у несвідоме, а потім після багатьох років здатні відновитися [2].

Інколи у створенні фальшивих спогадів також помічна ідеологія. У ранні радянські часи громадяни УРСР добровільно фальшували факти власної автобіографії, тобто підправляли власне минуле, щоби краще виглядати на тлі ідеології. Будь-яка ідеологія надає критерій істини нашій психічній реальності. «Істиною стає все, що відповідає ідеології, а, відповідно, усе інше розцінюється як брехня. Проблема істинного і уявного буття зникає у змісті ідеології, оскільки немає необхідності аналізувати походження змісту свідомості — він наданий у готовому вигляді»[3]. Зокрема, таке відбувалося під час «радянського експерименту» на Донбасі, куди приїздили люди, які хотіли приховати своє минуле через те, що з точки зору радянської ідеології там було чого соромитися. Наприклад, відбування строку в таборах, розкуркулення в селах, втечі від репресій у містах. Про внесення «правильних фактів» в автобіографії під час «радянського експерименту» на Донбасі можна дізнатися з лекції Олени Стажкіної «Радянський Схід: між страхом та надією»[4]. Дехто займався фальшуванням минулого та вважав це маскою, але були й такі, хто вірував у свої нові біографії настільки, що для їхньої психічної реальності вони ставали істинними. Окрім негативного підкріплення (страху бути неприйнятим суспільством), також працювало позитивне підкріплення — подання своєї біографії як історії, що вписується в ідеологію, що робило власника біографії успішним у межах цієї ідеології.

Подібна підправлена біографія була в поета початку ХХ ст. Михайля Семенка, який своє перебування у Владивостоку до революції 1917 року пояснював у автобіографії від 1924 року тим, що він там застряг по дорозі в Америку [5]. Хоча насправді у Владивостоку Семенко служив у телеграфній роті царської армії (про що звідти пише у листі до батька [6]). У рамках радянської ідеології середини 20-х років спроба потрапити до Америки ще не вважалалася чимось негідним, на противагу до служби в царській армії, яка була фактом, що не пасував до біографії українського радянського письменника.

У добре зроблену історію легко повірити, і вона може бути цікавішою за правду і безумовно може вплинути на майбутній розвиток подій. Тож, повернімося до наших історій, і щоб їх легше називати та описувати, я звернуся до найпростішої і найлаконічнішої класифікації історій, яку тільки можна придумати — класифікації Хорхе Луї Борхеса, яку він розробив в есеї «Чотири цикли» [7] (звісно, існують інші класифікації, як-от тридцять шість драматичних ситуації Жоржа Польті [8], сім базових сюжетів Крістофера Букера [9] — і ними також можна користуватися). Отже, у своєму есеї Борхес говорить, що історій всього чотири, усе решта — це комбінація цих чотирьох. Перша історія, або цикл, — про місто в облозі, яке штурмують і обороняють герої (приклад Борхеса — це троянський сюжет). Друга — історія про повернення (прикладом є історія про Одісея). Третя — про пошук (історія про Ясона, який пливе по золоте руно, а також історія про крадіжку золотих яблук або Святого Грааля). І четверта історія — про самогубство бога (Атіс калічить себе і вбиває, Один жертвує собою, Христос свідомо йде на розп’яття легіонерами). І якщо подивитися на оповіді про війну, яку 2014 року розпочала Росія в Україні, то можна побачити деякі з цих сюжетів.

Одна з історій така. 2014 року Російська Федерація анексувала український півострів Крим та Президент Росії Владімір Путін заявив: «Після тяжкого, доготривалого, виснажливого плавання Крим і Севастополь повертаються в рідну гавань, до рідних берегів, у порт постійної прописки, у Росію»»[10]. Так, Путін розповідає цю історію як історію про повернення. Утім, український політикум розповідав її інакше. Петро Порошенко, тоді кандидат у президенти України, заявив: «Ні на які торги, ні на які підкилимні домовленості Україна ніколи не піде. І Крим буде повернуто Україні. Ми зробимо все можливе, щоб це було зроблено якнайшвидше, одразу же після президентських виборів»[11]. Це історія про те, що не до Росії повернувся Крим, а він повернеться до України. Тобто це історія про очікуване повернення, але через те, що історії не відбуваються в майбутньому, а вони відбулися в минулому, ця історія Порошенка погана, вона не працює. Окрім того, швидкого повернення не сталося, тому цю історію треба було розповісти інакше, з іншої точки зору. Трохи пізніша цитата Порошенка звучить так: «Анексія Криму, окупація частини Донбасу стали прелюдією гібридної війни Москви не тільки проти України, а гібридної війни проти ЄС, в тому числі Польщі, проти США, проти НАТО, проти країн Балтії, проти всього демократичного цивілізованого світу». Оця історія вже є історією про «місто в облозі», і цим у широкому значенні «місто» Порошенко розширив навіть не до цілої України, а до ЄС, адже боронитися має той, хто знаходиться в облозі, тобто боронитися мають і західні країни. І щоб витримати цю облогу, у вересні 2014 році прем’єр-міністром уряду Порошенка Арсенієм Яценюком було оголошено про проект «Стіна»[12], що полягає у будівництві реального кордону між Україною та Росіїю. Пізніше проект фігурував у дискурсі політиків під назвою Європейський вал [13], чим підкреслювалося, що не лише Україна знаходиться в оболозі, а ціла Європа.

Фото Європейського валу (проект «Стіна) станом на березень 2019 року

Історія про будівництво Європейського валу одразу ж отримала відгук у слухачів-громадян України. І трохи більше ніж за тиждень після оголошення проекту «Стіна» волонтери почали рити траншеї та зводити захисні об’єкти поблизу пункту пропуску «Плетенівка» неподалік від Харкова [14]. До того ці кордони були розмитими — неукріпленими в дійсності та неокресленими в психічній реальності людей.

Обговорення «Стіни» відбувалося також в окопах. Воєнний журналіст та письменник Андрій Цаплієнко у своєму інтерв’ю згадує: «2015 року я був у відрядженні в Мар’їнці. Під час однієї з перестрілок з окопу повернувся кулеметник і почав лаятися: говорити про те, що варто було би збудувати бетонну стіну на кордоні з Росією. Ці слова дуже зачепили людей навколо, і мене теж — тоді у мене виникла ідея роману»[15]. Ці розмови настільки надихнули Цаплієнка, що він написав роман «Стіна» [16], про який детальніше трохи згодом. Тобто історія про місто в облозі (за Борхесом) у дискурсі Петра Порошенка та Арсенія Яценюка виявилася доволі успішною та була відтворена та переосмислена в різних формах.

Примітка: Наразі кордон у рамках проекту «Стіна» на Харківщині майже облаштований і будівництво буде продовжуватися щонайменше до 2020 року [17].

На противагу кордону на Сході України будівництво кордону з тимчасово окупованим Кримом нинішньою українською владою зовсім не вербалізується — у пресі є лише поодинокі згадки про оголошення тендеру на сайті ProZorro державним підприємством «Укрінтеравтосервіс» на будівництво тимчасових контрольних пунктів для автомобільного сполучення на адміністративній межі з АРК [18]. І, звісно, називати це гучно «Стіною» теж ніхто не буде, оскільки стіни всередині країни, навіть частково окупованої, зводити не можна, бо тоді частина людей поза стіною стане чужою, тобто фактично перестане бути громадянами, хоч і не юридично. Натомість довкола будівництва українською владою під егідою Президента України Зеленського мосту, що має поєднати окуповану та підконтрольну українській владі частини Станиці Луганської, бурлять медійні пристрасті [19]. Очевидно, що політична риторика зі зміною влади теж змінюється.

Також варто зауважити, що анексований Кримський півострів та окуповані території частини Луганської та Донецької областей в політичному дискурсі називали і називають тимчасово окупованими територіями, і цей термін закріплено законодавчо [20], хоча наразі обґрунтованої упевненості в тому, що ці території повернуться під контроль української влади, немає. Це говорить про те, що поки українська держава не може безпосередньо здійснювати владу на окупованих територіях, вона здійснює контроль через історію чи оповідь про місто в облозі, у якій присутня надія на хороше закінчення, тобто здійснює владу виключно через політичний дискурс.

У реальності ця історія українсько-російської війни, як і троянський сюжет, не виглядає як така, що прийде до геппі енду, оскільки герої в ній — це мертві люди. Українські герої відрізняються від античних головним — вони стають героями після смерті, а не за життя. Усі вони зробили щось видатне для оборони рідної землі, але для української культури видатним є той вчинок, у результаті якого людина втрачає життя, після чого може перейти в стан героя, на честь якого назвуть вулицю, змімуть кіно, поставлять пам’ятник. «Ми такі бідні на відвагу та віру, що бачимо в щасливому кінці лише грубо сфабриковане потурання масовим смакам. Ми не здатні вірити в рай і ще менше — у пекло» — пише Борхес у тому ж есеї [21]. На жаль, ця проблема наших історій стає проблемою нашого життя, і в цьому сенсі культура впливає на психічну реальність людей. Адже історії викликають емоції, а від емоції залежать стратергії майбутьнього тої чи іншої спільноти. «Без визнання визначального впливу емоцій, які, здається, контролюють нас більше, ніж ми їх, просто неможливо зрозуміти плин історії», вважає Домінік Муазі [22]. «Глобалізація зробила емоції конче необхідними для розуміння складності світу, у якому ми живемо. Перебільшені зусиллями медіа, вони відображають та реагують на глобалізацію і, своєю чергою, впливають на геополітику»[23] . Тобто усі історії, які ми про нас розповідаємо, від романів до медійних історій, впливають на наші емоції. А ті емоції, які в соціумі переважають, у свою чергу мають вплив на геополітику.

Загалом топос стіни є достатньо популярний у світовій геополітиці. Відповідники українського проекту «Стіна» зі своїми особливостями є в США, Ізраїлі, Індії та інших країнах. На думку теоретика Ернста Роберта Курціуса, будь-який топос існує поза твором. Нові топоси виникають зі змінами психології людей, постають у історіях у вигляді архетипу, як кліше [24]. Тобто топос стіни існує передусім у психічній реальності людей. Топос може виконувати функці символа, метафори, образу, мотиву, проте не тотожній їм. Символічне значення стіни — розділяти, бути перешкодою, обороняти. Міський мур ділить світ на місто — впорядкований світ, та на не-місто — хаотичний невпорядкований ворожий світ. Стіна є не лише фізичним бар’єром, а й психологічним, що пов’язаний із базовою людською потребою в безпеці. По цей бік стіни завжди свої, по той — завжди чужі. Ідеться про дихотомічний світ, світ своїх і чужих, у якому існують кордони, і вони існують, навіть якщо напозір декларується те, що ті кордони прибрали або подолали вродженою емпатією і вихованою толерантністю. Європейський Союз показав, що можна жити без стін, а точніше з меншою кількістю стін, ніж було до Другої світової війни. Лишалися лише мовні «стіни», які легко долалися повсюдним вивченням англійської (хоч як і не були проти цього французи, які колись мовно домінували). Уся Європа завдяким можливостям глобалізації стала одним великим селом, а точніше одним обнесеним шенгенською стіною містом. І всі, хто опинився за стіною, мають прагнути потрапити у прекрасний простір застіння, мають прагнути бути частиною того більш успішного світу, вийшовши зі свого менш цивілізованого стану завдяки надзусиллям та прийняттю пакетів законів.

Але рано чи пізно стіни знову стають видимими у вигляді брекзиту чи ще якоїсь геополітичної події, бо ці кордони не реальні, а психологічні, і вони не стираються прийняттям законів чи політичних рішень. Так, стіна Трампа має відгородити впорядкований світ Сполучених Штатів від невпорядкованого і незаможного світу Мексики та убезпечити Штати від нелегальних біженців, але також і від конкуренції за робочі місця, від іспанської мови, яку нині часто можна почути в США, та інших чинників антимексиканських настроїв (anti-Mexican sentiment). Ізраїльський роз’єднувальний мур, побудований Ізраїлем навколо палестинських територій Західного берегу ріки Йордан вздовж лінії контролю через спірну територію між Індією і Пакистаном, насправді розділяє дві різні релігійні світоглядні позиції.

Стіна між Україною та Росією повинна взяти на себе функцію, яку досі приписували цілій державі: Україна як «окраїна» водночас і Європи і Азії та Україна як цивілізаційне перехрестя між Заходом і Сходом, між Європою і Азією [25] Проект «Стіна», або «Європейський вал», переносить місце зіткнення Європи та Азії з території всієї держави Україна на її східний кордон. Тобто цією «Стіною», а також лінією оборони з окупованими частинами Луганщини і Донеччини, Україна захищає себе від Азії та зараховує до Європи. Водночас безвізовий режим з країнами Шенгенської зони робить кордон України та ЄС сприйнятливим до дифузії.

Загалом історія і практика стін дуже давня, та їхнє значення та функція, як в міфології, так і в історичній практиці, — подібна. У сучасних фентезі (текстах чи фільмах) за межами міст проживають здичавілі люди, зобмі, вовкулаки або інші не-люди. І здається, наймасштабніше описує топос стіни, акумулюючи всі її функції, американський серіал у жанрі фентезі, створений за мотивами циклу романів Джорджа Р. Р. Мартіна, «Гра престолів», що має стабільно високий рейтинг в International Movie Data Base. Стіна «Гри престолів» розміщується на північному кордоні Семи Королівств, та її охороняє нічна варта. За стіною живуть дикуни, а також білі блукачі, що за своєю суттю є зомбі. Відомо, що праобразом цієї стіни з романів Мартіна став Адріанів вал на півночі Англії, котрий позначав північну межу Римської імперії. Цей серіал надзвичайно популярний у світі стін, що все менше падають і все більше зводяться. До речі, посилання на «Гру пристолів» використовували політики. Президент США Дональд Трамп, пунктом передвиборчої програми якого стало зведення нових ділянок стіни на кордоні з Мексикою, ставши президентом, заграє зі своїми виборцями через логлайн «Гри Престолів» – «Зима вже скоро». Трамп каже: «Стіна вже скоро».

 

І цей вигаданий серіальний світ виглядає настільки привабливим, що лише стіною Трамп не обмежився, коли твітнув картинку «Санкції вже скоро» (ідеться про санкції проти Ірану).

Арсеній Яценюк, коли був прем’єр-міністром України та презентував проект «Стіна», як пункт Плану відновлення країни, свідомо чи несвідомо обіграв логлайн «Гри престолів» «Зима вже скоро», сказавши, що потрібно «пройти зиму»: «Перезимувати з газом, з електроенергією, з харчуванням, теплом, водою» [26].

Своя «Гра престолів» відбувається також на Донбасі: лінія розмежування на Сході України видділяє не лише контрольовані Україною території від неконтрольованих, а відділяє упорядкований світ від хаотичного, зараженого «вірусом» «русского мира», відділяє світ людей від світу нібито дегуманізованих істот (їх називають по-різному: «діряві» (від співзвуччя з ДНР), «лугандони» (абревіації слів «Луганськ», «Донецьк» і «гандон»), «сєпари»). Багато слів твориться, щоб описати те, наскільки ті, хто описує, краще за описуваних. Треба додати, що раніше ця психологічна «стіна» ділила Україну по Києву, де на думку Миколи Рябчука Захід зустрічав Схід [27] (що не раз дискутувалося зокрема у зв’язку із концепцією «двох Україн» Миколи Рябчука та його прихильників і опонентів [28]), але з часом в уявленні «галицьких редукціоністів» (термін Андрія Портнова) Схід відсунувся аж до Луганської та Донецької областей, охоплених війною [29]. Не лише умовна стіна, а й ворогування місцевих ватажків між собою нагадують криваві сюжети з відомого серіалу «Гра престолів», на яку покликаються навіть журналісти [30]. Є й прямі референси до Гри престолів, зокрема, залізний трон, у стилі Залізного трону Короля з «Гри престолів», був побудований з уламків військової техніми українськими військовиками та проданий на благодійному аукціоні за 150 тис. грн. [31]

 «Залізний трон Сходу». 

Письменники скористалися популярністю топосу стіни, та 2018-2019 рр. було опубліковано пару романів із назвою «Стіна» — британський та український. Британську «Стіну» (2019) написав Джон Ланчестер, та цей роман називають дистопією. Автор змальовує світ, у якому тисячі захисників щоденно стоять на варті стіни, яка огороджує Британські острови і їхня робота — не припустити потрапляння на цей бік Інших. Критики називають цей роман вчасним [32]. І будь-який роман або фільм на цю тему зараз буде отримувати подібний відгук, бо цей топос та сюжет міста в облозі присутній у житті багатьох країн, тільки є різниця в деталях і трактуванні самої облоги. Тож, не відмовиш в актуальності й роману Цаплієнка, який написав українську «Стіну» (2018). Цей текст автор і видавці називають утопією (в українській видавничій термінології термін «дистопія» просто не вживається), і в ньому автор зображає утопічно прогресивне українське суспільство (укрів) і водночас розпад Росії на малі кнізівства, які загрузли у громадянській війні [33]. Оповідь ведеться з позиції 2045 року та час від часу автор або герої пояснюють, що ж сталося в останні чотири десятки років: «Укри не надто напружувалися. Вони виявилися не такими кровожерливими. Говорили схожою мовою, легко переходили на нашу. Вони просто чекали. Не просуваючись уперед, не атакуючи, не провокуючи. Ми намагалися пробудити в них інстинкти хижаків, адже в нас була потужна агентура на тому боці. Величезні кошти змушували шестерні таємних механізмів їньої країни ламатися. Але зрештою поламалися наші. Вони перемогли. І з’явилася стіна на кордоні» [34].

Головний герой, скоморох Ян, прагне потрапити за ту стіну, у кращий та ситіший світ. Один з героїв з російського боку роз’яснює ситуацію так: «Імперію добив конфлікт із Україною. Ми не розуміли, у що вплутуємося, коли захоплювали територію іншої країни. Але, погодьтеся, у нас були підстави для нападу, оскільки ми усідомлювали, що Україна для нас — це все одно, що… ну, скажімо, Шотландія — для Англії, Ельзас — для Франції. Отже, у нас були підстави для нападу. Знаєте, Україна ж сотні років була м’якою підчеревиною імперії» [35]. Літературна критикиня Ганна Улюра називає це найлегшим шляхом «присвоєння» Революції, після якої почалася війна України з Росією, — через перенесення подій у майбутнє [36]. Набагато складніше осмислювати події з точки зору сучасників, які живуть у рамках різноманітних стін — як валів чи як законів, як власних фізичних та психологічних обмежень.

Кожен з авторів «Стін» використовує топос стіни все з тією ж функцією — відгородитися від загрозливого чужого регресивного світу, не дозволити йому занепастити себе. Саме тому романи так сильно нагадують «Гру престолів», або риторику Трампа, чи хвилювання Індії щодо Пакістану, страх Ізраїлю перед загрозами з боку палестинців, або риторику уряду Порошенка. Водночас замовчування стіни не означає, що її немає, навіть якщо будуються мости.

 

Написання статті підтримане проектом «Де-індустріалізація та конфлікт на Донбасі: нарощування потенціалу України для перетворення (моно)міст Донбасу на інклюзивні, безпечні, cтійкі та сталі середовища», що його реалізують Університет Сент-Ендрюс (Велика Британія), Центр міської історії (Львів) та фонд «Ізоляція» (Київ).

Примітки:

[1] Абрамова Г. Психология развития и возрастная психология. — М.: Прометей. — 2018. — С. 41

[2] Loftus E. Myth Of Repressed Memory P Paperback – Spokane Valley: Griffin Publishing. — 1996 — 306 p.

[3] Абрамова Г. Психология развития и возрастная психология. — М.: Прометей. — 2018. —С. 161

[4] «Радянський Схід: між страхом та надією». Лекція Олени Стяжкіної (5.09.2015) // Stus Palimpsests, —  https://www.youtube.com/watch?v=GEIjqFa29sc

[5] Автобіографія Михайля Семенка від 2 квітня 1924 р. // Самі про себе: Автобіографії українських митців 1920-х років / Упорядник Раїса Мовчан. — К.: ТОВ «Видавництво «Кліо»», 2015. — С. 376.

[6] ЦДАМЛМ України. — Ф. 156. — Од. зб. 36. — 4 арк. — Рукопис.

[7] Борхес Х.Л. Сочинения в 3 томах. Т. 2. — Рига: Polaris, 1999. —С. 259.

[8] Polti G. The Thirty- Six Dramatic Situations (Classic Reprint Series). — London: Forgotten Books Publishing, 2010. — 202 p.

[9] Booker C. The Seven Basic Plots: Why We Tell Stories. — London: Continuum International Publishing Group, 2005. — 736 p.

[10] Путин: После тяжёлого плавания Крым и Севастополь возвращаются в родную гавань» (18.03.2014) // RT на русском, —  https://www.youtube.com/watch?v=QMAVnAvWv2k

[11] Порошенко: повернемо Крим «якнайшвидше, відразу ж після президентських виборів» (17.03.2019) // Радіо Свобода, —  https://www.radiosvoboda.org/a/news-poroshenko-krym/29826588.html

[12] Арсеній Яценюк представив План дій «Відновлення України»: Нова оборонна доктрина, проект “Стіна”, статус партнера НАТО номер один для України (3.09.2014) // Урядовий портал, https://www.kmu.gov.ua/ua/news/247573301

[13] Яценюк про будівництво проекту «Європейський вал» (10.07.2015) // 5 Канал, —  https://www.youtube.com/watch?v=UmoDtClnDBo

[14] Активісти з Харкова викопали кількасот метрів траншей на кордоні з Росією (12.09.2014) // ТСН, —  https://tsn.ua/ukrayina/aktivisti-z-harkova-vikopali-kilkasot-metriv-transhey-na-kordoni-z-rosiyeyu-368097.html

[15]Андрій Цаплієнко: «Ця книжка на 576 сторінок народилася з розмови, підслуханої в окопі» (11.06.2018) // Видавництво Старого Лева, —  https://starylev.com.ua/news/andriy-capliyenko-cya-knyzhka-na-576-storinok-narodylasya-z-rozmovy-pidsluhanoyi-v-okopi

[16] Цаплієнко А. Стіна: роман / Переклад з рос. Сергія Осоки. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. — 576 с.

[17] Стіна на україно-російському кордоні на Харківщині майже зведена (28.06.2019) // ТСН, —  https://www.youtube.com/watch?v=KriqKa-BGt0

[18] Зеленський за 100 млн грн збудує кордон з Кримом (14.08.2019) // Главком, — https://glavcom.ua/news/zelenskiy-za-100-mln-grn-zbuduje-kordon-z-krimom-617739.html

[19] Запрошення Зеленського до «ЛНР» та плітки про міст у Станиці Луганській (10.09.2019) //Радіо НВ, —  https://www.youtube.com/watch?v=0pcUDzVZGTA

[20] Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» // Законодавство України—  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-vii

[21] Борхес Х.Л. Сочинения в 3 томах. Т. 2. — Рига: Polaris, 1999.—С. 259.

[22] Муазі Д. Геополітика емоцій. Як культури страху, приниження та надії змінюють світ / Пер. з англ. О. Гординчук. — К.: Брайт Стар Пабрішинг, 2018. — С. 21.

[23] Муазі Д. Геополітика емоцій. Як культури страху, приниження та надії змінюють світ / Пер. з англ. О. Гординчук. — К.: Брайт Стар Пабрішинг, 2018. — С. 25.

[24] Курціус Е. Р. Європейська література і латинське середньовіччя. / Пер. з нім. А. Онишко. — Львів: Літопис, 2007. — 752 с.

[25] Яковенко Н. Паралельний світ. — К.: Критика, 2001. — С.196-197.

[26] Арсеній Яценюк представив План дій «Відновлення України»: Нова оборонна доктрина, проект «Стіна», статус партнера НАТО номер один для України (3.09.2014), https://www.kmu.gov.ua/ua/news/247573301

[27] Рябчук, Микола. Дві України. Режим доступу: https://m.krytyka.com/ua/articles/dvi-ukrayiny

[28] Див., зокрема: Wylegała, Anna. Ukraińskie elity i mit dwóch Ukrain // Res Publica Nowa. 2008. № 192; Грицак, Ярослав. Одна, дві, двадцять дві… (29.09.2008) // Zaxid.net, https://zaxid.net/odna_dvi_dvadtsyat_dvi_n1061835 ;Рябчук, Микола. Дві України: кінець амбівалентности? // Критика. 2015. Квітень; Рябчук М. Долання амбівалентності. Дихотомія української національної ідентичності. Історичні причини та політичні наслідки. – К. ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2019. — 252 с. (Прим. ред.)

[29] Портнов А. «Донбасс» как Другой. Украинские интеллектуальные дискурсы до и во время войны // Неприкосновенный запас. 2016. №6, —  https://www.nlobooks.ru/magazines/neprikosnovennyy_zapas/110_nz_6_2016/article/12204/

[30] «Донбас. Реалії» Гра Престолів на передовій (27.10.2016) // Espresso TV, —  https://www.youtube.com/watch?v=AvrzYX8-G1s

[31] Копію трону «Гри престолів» із зони АТО продали на аукціоні (21.11.2016),https://www.pravda.com.ua/news/2016/11/21/7127482/

[32] The Wall by John Lanchester, review: A dystopian novel that is almost unbearably timely (25.01.2019), — https://www.independent.co.uk/arts-entertainment/books/reviews/the-wall-john-lanchetser-book-review-trump-dystopia-a8746206.html

[33] Цаплієнко А. Стіна: роман / Переклад з рос. Сергія Осоки. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. — 576 с.

[34] Цаплієнко А. Стіна: роман / Переклад з рос. Сергія Осоки. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. — 576 с. — С.34

[35] Цаплієнко А. Стіна: роман / Переклад з рос. Сергія Осоки. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. — 576 с. — С.354

[36] Улюра Г. Майдан і література: теперішнє тривале недоконане (21.11.2018) // Lb.ua, —  https://ukr.lb.ua/culture/2018/11/21/412956_maydan_i_literatura_teperishnie.html

Коментарі


спецтеми: