Сексуальні стереотипи про чорношкірих, гендер і (анти)расизм

Dwight White, www.nbcchicago.com

Публікація цього тексту стала можливою завдяки меценатській підтримці Ірини Славінської. 

«Racism is Small Dick Energy» – видніється на плакатах учасниць/ків антирасистського руху «Black Lives Matter» біля Білого дому. Цей слоган є одним із популярних нині гасел протестувальниць/ків у різних куточках США, а понадто серед жінок різного кольору шкіри, віку, сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності. Адепти головної ідеї слогана мають можливість купити футболки, худі, маски, значки, горнятка, сумки та інший крам з «автентичним» написом. Для одних він «просто мем». Для інших – провокативний жарт, що фасилітує гнів і фрустрацію учасників протесту. Однак без сумніву він порушує важливу проблему зв’язку між сексуальністю і (анти)расизмом.

Стаття присвячена дискурсу сексуальності в контексті сучасних антирасових протестів у США. Зокрема, у ній буде спроба пояснити, як расово-базовані сексуальні стереотипи/міфи щодо чорношкірих чоловіків відтворюють колоніальний наратив і покликані закріпити расову ієрархію в американському суспільстві, а також те, як ці стереотипи корелюються зі страхами білошкірих чоловіків втратити владу і привілеї.

 «Хтиві «дикуни»

Із часів греко-римської культури репрезентація «чорної сексуальності» відбувалася в дискурсі колоніалізму та імперіалізму, покликаного обслуговувати ідеологічні інтереси «білих». Центральним у цьому дискурсі було іншування чорношкірих чоловіків, яких розглядали з точки зору їхніх фізичних, а не ментальних рис. Об’єктивація «чорної сексуальності» проявлялася у змалюванні чорношкірих як сексуально нестриманих і хтивих «тварин». Наприклад, римляни сприймали «гіперсексуальність» ефіопів  як загрозу своїй легітимності і владі, боячись, що римські жінки надаватимуть перевагу еротично потужним ефіопам і народжуватимуть позашлюбних дітей[1]. Традиція зображення «чорної сексуальності» як гротескної, демонічної і небезпечної зберігалася і в Середньовіччі. Позаяк подальша колонізаторська політика європейців на різних континентах базувалася на ідеї «оцивілізовування» місцевих, то це посилило дискурс про нижчість останніх з усякого погляду. «Чорну сексуальність» у цьому контексті описували як ненормативну і патологічну, яку треба контролювати. У ХІХ столітті це іншування намагалися підкріпити «науковими теоріями».

Міф про надзвичайну сексуальну спроможність афроамериканців глибоко закорінився в американській історії, культурі і релігії. Рабовласники намагалися інструменталізувати цю «гіперсексуальність» «чорних». Найбільш потужних на їхній погляд «самців» вони спонукали ґвалтувати рабинь з метою їх запліднення для збільшення числа своєї робочої сили[2]. Фалоцентричний погляд на афроамериканців призводив до того, що «чорний пеніс» розглядався як загроза. У праці «A Mind of Its Own: A Cultural History of the Penis» (2009) Девід Фрідман наголошує на одержимості «білих» чоловіків ідеєю про величину репродуктивних органів чорношкірих рабів. Таким чином, ритуальна кастрація вкінці лінчування була зумовлена переконанням, що «справжнє вбивство «чорного» – це передусім убивство його пеніса».

Сучасні дослідниці/ки психології дискримінації визнають, що й досі одним із найпоширеніших стереотипів щодо афроамериканських чоловіків є їхня уявлювана «гіперсексуальність»[3]. Цей міф відтворений у медіа, кіно, музиці, літературі, образотворчому мистецтві, відеоіграх, рекламі тощо. Натан Хурвіц стверджує, що американський і європейський фольклор містить чимало стереотипів, які є спільними для афроамериканців і євреїв. У «народних віруваннях» чоловіки з цих етнічних груп зображені як більш сексуально спроможні, аніж «білі» християни, що сприймається як загроза «чистоті» «білої раси» [4].

Посилює расово-базовані сексуальні стереотипи порно-індустрія. Порнографія ігнорує фізіологічні відмінності всередині групи чорношкірих, експлуатуючи зазвичай чоловічі образи з величезними пенісами, уподібнюючи акторів до «диких звірів», «секс-машин» і «супермонстрів». Вони постають як агресивні і небезпечні гангстери, злочинці, ґвалтівники; як джерело болю [5]. При тому поширеними є сюжети сексуальної інтеракції тендітних білошкірих жінок (часто блондинок) з атлетичними афроамериканцями, що підсилює стереотипне уявлення про останніх як загрозу для «білих» жінок загалом, яких можуть травмувати розміри і ненаситність партнерів. Разом із тим, ці самі сцени провокують заздрість «білих» чоловіків, які бояться бути відкинутими «своїми» жінками, які випробували «справжній чоловічий» пеніс [6].  

Цей міф підживлюється і сучасними псевдонауковими концептами, базованими на вульгарних расових стереотипах про так звані репродуктивні стратегії різних рас. Зокрема, прихильники теорії «расового реалізму» стверджують, що афроамериканські чоловіки мають «найменший мозок» і водночас «найбільший репродуктивний орган» серед усіх чоловіків усіх рас[7]. Цікаво, що частково цей міф, зокрема, в його частині про «великий пеніс» не охоче спростовують самі ж чорношкірі чоловіки. Ба більше декотрі з них активно експлуатують його у своєму повсякденному житті, попри те, що сучасні наукові дані не підтверджують прямої кореляції між середнім розміром пеніса та расою [8], тому виокремлення чоловіків певної раси як власників найбільших репродуктивних органів є абсурдним.

«…які ґвалтують «білих» жінок»

Важливою частиною міфу про «чорну сексуальність» є ідея про «чорних ґвалтівників» білошкірих жінок. Попри те, що цей міф має глибокі історичні корені, найбільшого розквіту він набув у зв’язку з довгою історією расової нерівності у США. У багатьох південних штатах існували жорсткі покарання для рабів, які ґвалтували, або чинили спроби зґвалтування білих жінок. Сексуальність чорношкірих чоловіків описували у термінах «диявольська», «надприродна», «небезпечна». Тому коли «білим» чоловікам за подібні злочини загрожувало ув’язнення від 10 до 20 років, то чорношкірих чекала смертна кара. В епоху сегрегації ще одним видом покарання за сексуальні злочини проти «білих» жінок стало лінчування. Однак його в основному застосовували до афроамериканців, яких змальовували як сексуально девіантних монстрів. У зв’язку з цим політикиня, перша в історії США сенаторка Ребекка Латімер Фелтон зазначала: «Якщо для того, щоб захистити найдорожчий скарб, що є у білих жінок, треба лінчувати цих ненажерливих звірів, то я скажу: ‘Лінчуйте їх хоч тисячу разів на тиждень, якщо це потрібно’»[9]. При цьому важливо зауважити, що тогочасні норми взагалі виключали поняття «згоди» у сексуальних відносинах між чорношкірими чоловіками і «білими» жінками. Яскраво це видно на прикладі рішення суду штату Арканзас 1855-го року, в якому йдеться про те, що тільки жінки, «які опустилися до найнижчого рівня проституції» можуть вступити у сексуальний контакт з чорношкірими, бо «респектабельна» «біла» жінка «не кинеться в обійми не*ра без застосування до неї сили» [10].

Дослідниця Діана Міллер Соммервілл, яка аналізувала судові процеси щодо зґвалтувань у штаті Вірджинія в часи рабства, наголошує: міф про «бажання» чорношкірих ґвалтувати «білих» жінок розвинувся не в часи, коли були реальні випадки таких зґвалтувань, а саме наприкінці XIX століття як ірраціональний “rape complex” білошкірих чоловіків [11]. Пояснюючи цей феномен, авторка погоджується з думкою Вінтропа Джордана, який у своїй праці «White over Black: American Attitudes Toward the Negro» (1968) стверджує, що велику роль у боязні «чорної сексуальності» зіграла історія тривалої сексуальної експлуатації чорношкірих рабинь з боку їхніх «білих» панів. Зґвалтування були систематичними і брутальними, часто на очах рідних і близьких. Ґвалтуючи поневолених жінок, рабовласники не лише задовольняли свої сексуальні бажання. Вони передусім демонстрували свою владу і утверджували расову ієрархію та соціальний контроль. Потерпілі жінки не могли сподіватися на справедливість, позаяк зґвалтування чорношкірих жінок чи то «чорними», чи то «білими» чоловіками більшу частину американської історії не було злочином з юридичної точки зору [12]. Окрім того, закон дозволяв рабовласникам робити все, що заманеться з їхньою власністю, а саме так трактували афроамериканок. «Моральним» же виправданням «білих» ґвалтівників була ідея про «проміскуїтет» чорношкірих жінок. Важливим є і те, що ці ґвалтування були одночасно і актом демаскулінізації «чорних» чоловіків, які не могли контролювати і захистити сексуальність «своїх» жінок, тобто виконувати свої «природні» функції [13]

Крістіан ван Кувенберг, Три молоді білі чоловіки і чорна жінка (1632) Musée des Beaux-Arts, Strasbourg

Ґвалтування афроамериканок не припинилися в часи Реконструкції і законів Джима Кроу. Поширеними тоді стали групові зґвалтування з боку Ку-клукс-клану. У 1866-му чорношкіра Френсіс Томпсон свідчила у конгресі, що до її будинку увірвалося семеро білих чоловіків зі зброєю. Четверо з них, погрожуючи застрелити її, зґвалтували Френсіс, а троє інших – 16-річну чорношкіру дівчину Люсі Сміт, яка після того ледве не вмерла від кровотечі [14]. Ці та подібні акти сексуального насильства були ритуалом відтворення щоденного патерну соціального домінування і нагадуванням чорношкірим жінкам про те, що їхні тіла їм не належать. Популярна ж культура тяжіла до виправдання білих супремасистів, які ґвалтували афроамериканок і калічили «чорних» чоловіків, змальовуючи їх як захисників «білих» жінок від сексуально агресивних «чорних», що видно, зокрема, на прикладі контроверсійного фільму «The Birth of a Nation» (1915)[15].

Чорношкірим жінкам було важко добитися покарання своїх «білих» кривдників навіть після скасування рабства. У деяких південних штатах, зокрема, у Флориді, жодного білого чоловіка не покарано смертю чи лінчуванням за зґвалтування чорношкірої жінки. Подвійні стандарти кримінальної юстиції, зумовлені расовими упередженнями, помітні і в подальший час. Яскравим прикладом цього є те, що в період між 1930 і 1972 роком у США було страчено 455 чоловіків, звинувачених у зґвалтуванні, 405 з них були афроамериканцями [16]. При цьому жоден білошкірий американець ніколи не був засуджений до смертної кари за зґвалтування (без летальних наслідків) чорношкірої жінки або дитини.

На думку вже згадуваного Вінтропа Джордана, білошкірі чоловіки намагалися перекласти свою провину за зґвалтування на афроамериканців. «Це не ми винні, це інші. Це не ми бажаємо, а вони». Тому міф про хтивих чорношкірих чоловіків, які хочуть ґвалтувати білих жінок набув значного розвитку. Він став одним із аргументів прихильників збереження сегрегації, які репрезентували себе «захисниками» білошкірих жінок. Сподівання атак на «білі» жіночі тіла з боку афроамериканців можна пояснити також приписуваним їм бажанням помсти за століття расової несправедливості і демаскулінізації. В сучасності цей міф циркулює на рівні культурних репрезентацій. Наприклад, в одній із серій телевізійного детективу «Cracker» чорношкірого зображено як серійного ґвалтівника білошкірих жінок, який таким чином мститься «білим» людям [17].

BLM: чому дискурс сексуальності важливий у антирасових протестах?

Міфи про девіантну «чорну сексуальність» періоду легальної расової нерівності у США були частиною загального дискурсу про «нижчість» чорношкірих, що зумовлює «справедливу» ієрархію рас. Вони були покликані раціоналізувати, регулювати і виправдовувати поневолення однієї групи іншою. Живучість цих міфів зумовлена бажанням «білих» чоловіків зберегти розхитану расову піраміду, на чолі якої вони бачать себе. Одним із інструментів закріплення влади білих супремасистів є контроль над «чорною маскулінністю», встановлений у тому числі за допомогою дискурсу іншування афроамериканців.

Цей дискурс сконструйований навколо ідеї «чорної сексуальної загрози» для «білих жінок», яких треба «визволяти» і «захищати» навіть тоді, коли жінки про це не просять, або й відверто протистоять цьому. Цей дискурс покликаний також закріпити домінування «білих» чоловіків над жіночою сексуальністю, що є нічим іншим як патріархатним розподілом влади і гендерних ролей.

Провокативний дискурс сексуальності у русі «Black Lives Matter» не лише протистоїть расистському дискурсу сексуальності білих супремасистів. Він нещадно викриває і висміює його як рудиментарний і нікчемний, такий, що не відповідає викликам часу. Таким, що ятрить національні рани, пов’язані  з історією рабства і сегрегації. Таким, що віддаляє Америку від ідеї егалітарного і демократичного суспільства расової справедливості. Таким, що закріплює гендерні нерівності. Тому й не дивно, що активними учасницями/ками «Black Lives Matter» є жінки і чоловіки, які борються проти патріархатного контролю тіл і сексуальності. Чорношкірі (квір)жінки, для яких «білий пеніс» є символом терору, залякування і сексуальної експлуатації у минулому і сьогоденні, були серед засновниць BLM кілька років тому. Сьогодні ж вони лідерки протестів, які гучно заявляють: “Enough is enough!”.

Примітки:

[1] David Brakke, Ethiopian Demons: Male Sexuality, the Black-Skinned Other, and the Monastic Self, Journal of the History of Sexuality, 2001, Vol. 10, No. 3/4, Special Issue: Sexuality in Late Antiquity, 513.

[2] Robert Staples, Exploring Black Sexuality. Lanham MD: Rowman & Littlefield Publishers, 2006, 18.

[3] Psychology of Prejudice and DiscriminationThird Edition by Mary E. Kite and Bernard E. Whitley, New York: Routledge, 2016, 25.

[4] Nathan Hurvitz, Blacks and Jews in American Folklore, Western Folklore, Oct., 1974, Vol. 33, No. 4, 323.

[5] Cultural Encyclopedia of the Penis, ed. by Michael Kimmel, Christine Milrod, and Amanda Kennedy, eds. Lanham: Rowman & Littlefield Publishers, Inc., 2014, 181.

[6] Gail Dines, The White Man’s Burden: Gonzo Pornography and the Construction of Black Masculinity, Yale Journal of Law and Feminism, 2006, Vol. 18, 291.

[7] Scott A. McGreal, The Pseudoscience of Race Differences in Penis Size, Psychology Today, 2012, Oct. 16, https://www.psychologytoday.com/us/blog/unique-everybody-else/201210/the-pseudoscience-race-differences-in-penis-size (last eсcess 29 June 2020).

[8] What’s the average penis size?,https://www.bostonmedicalgroup.com/whats-the-average-penis-size/ (last eсcess 30 June 2020).

[9] Цит. за: Stephen Kantrowitz, Ben Tillman and the Reconstruction of White Supremacy. UNC Press, 2000, 169.

[10] Peter W. Bardaglio, Rape and the Law in the Old South: “Calculated to excite Indignation in every heart”, The Journal of Southern History, 1994, Vol. 60, No. 4, 767.

[11] See more: Diane Miller Sommerville, Rape and Race in the Nineteenth-Century South. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 2004, 432 pp.

[12] Jeffrey J. Pokorak, Rape as a badge of slavery: The legal history of, and remedies for, prosecutorial race-of-victim charging disparities, Nevada Law Journal, 2006, Vol. 7, 8.

[13] Edmund T. Gordon, Cultural Politics of Black Masculinity, Transforming Anthropology, 1997, 6(1-2), 41.

[14] Danielle L. McGuire, “It Was Like All of Us Had Been Raped’: Sexual Violence, Community Mobilization, and the African American Freedom Struggle, The Journal of American History, 2004, Vol. 91, No 3, 909-910.

[15] Hyper Sexual, Hyper Masculine? Gender, Race, and Sexuality in the identities of Contemporary Black Men, ed. by Brittany C. Slatton and Kamesha Spates, 2014, 22.

[16] The Law and Society Reader, ed. by Richard L. Abel, New York, London: New York University Press, 1995, 325.

[17] Robert Beckford, Does Jesus have a Penis? Black Male Sexual Representation and Christology, Theology & Sexuality, 1996, Vol. 5, 14.

Коментарі


спецтеми: