Проект “Мультака”: як сирійські біженці допомагають одне одному в Берліні

Із арабської “Мультака” означає «місце зустрічі». У берлінському музеї Пергамон таким місцем стала виставка про історію Близькосхідних країн. Щодня тут проводять екскурсії та семінари для тих, хто тікав від війни в Сирії. Учасниця проекту Culture Mirrors журналістка Тетяна Безрук сходила на екскурсію в музей та поговорила із засновницею проекту Разан Насcреддін про те, як вже понад п’ять років активісти та культурні менеджери намагаються розказати біженцям про їхній дім.

Літо в Берліні завжди холодне. Місцеві й зараз носять легкі шкіряні чоботи. Щоб нагадати про теплу пору року, несу в рюкзаку полуниці із супермаркету, а чобіт мені дуже не вистачає. У самому центрі міста, на Бодештрассе добудовують ще один корпус музею Пергамон. А тому треба пробиратися повз будівельні загорожі.

— Цю вулицю мають назвати вулицею музеїв, — звертаюсь до Хусамма Мохаммеда та Салми Йреге з Пергамонтського музею.

Хусамм приїхав до Берліна з Іраку понад десять років тому, вивчав історію в одному з місцевих університетів. А Салма — із Сирії. Переїхала, коли почалася війна в країні. Я домовилась із ними про зустріч, адже і Салма, і Хусамм нині працюють у музеї Пергамон, в проекті «Мультака».

«Мультака» — з арабської «місце зустрічі». У 2015 році група сирійських дослідників культури, що жили та працювали у Берліні, організували проект, щоб допомогти біженцям із Сирії відчути місто та себе у ньому. Вони організували  безкоштовні тури в музеї Ісламського мистецтва, що входить до музею Пергамон. Окрім турів організували воркшопи з фотографії та текстилю.

— Моєю першою роботою у Берліні був саме проект «Мультака», я тоді зрозуміла, що треба якось соціалізуватися у місті. Тому вирішила піти працювати гідом у музеї, — розповідає Салма.

Проте гідів на самому початку було не так легко і знайти. Тоді усією організаційною роботою займалась Разан Нассреддін.

— Ми шукали людей, які могли б проводити тури, впродовж 15 днів. Це було важко, адже вони мали говорити арабською. — каже Нассреддін.

AP Photo/Markus Schreiber

Разан, так само, як і більшість відвідувачів проекту «Мультака» із Сирії, — з Дамаску. Ще до початку сирійської війни вона поїхала вчитися до Іспанії, Італії та Франції, а згодом і до Німеччини. У Берліні Нассреддін вивчала мистецтво та філософію, а дослідницьку роботу написала про художників арабської весни в екзилі. Зараз Разан працює у музеї Пергамон та співає у музичному мігрантському гурті «Фатуш». Назва гурту, як каже сама жінка, походить від назви ліванського салату «фатуш», а знає вона про цей салат, бо мати Нассреддін — з Лівану.

— В 2014 році я побачила, що до Берліну із Сирії приїхало багато молодих людей. Особливу увагу я звертала на чоловіків, вони виїжджали, щоб не служити в армії.  І проект «Мультака» розпочався у 2015 році, як потреба. Що ми можемо як музей, як інституція зробити для цих молодих людей, які виїхали подалі від війни? Ми як музей маємо культурний спадок ісламського мистецтва. І це була ідея зробити проект від сирійців та для сирійців. Побудувати діалог в новій країні. — пригадує Разан Нассреддін.

У 2015 році кошти на проект знайшли лише на три місяці. Згодом держава почала повністю покривати витрати з бюджету міністерства культури Німеччини. Разан розповідає, що важко було навіть знайти перших відвідувачів виставки у музеї. Допомагали соціальні мережі, а потім і розповіді від учасників проекту.

— Щодо назви. Ми пропонували багато назв. Але вирішили, що буде «Мультака. Бо ми дійсно хочемо, щоб це було місце зустрічі, а не лише великий храм, де люди будуть боятися зайти всередину. — зауважує Нассреддін.

В один із днів мого перебування в Берліні ми домовляємось із нею, що я піду на екскурсію в музеї для школярів. У домовлений день ми зустрічаємось біля дверей музею Ісламського мистецтва, де Разан тримала жовту табличку з написом «Мультака».

Серед відвідувачів того дня були школярі однієї з берлінських шкіл. Разан проводила екскурсію німецькою та арабською. Дівчата та хлопці, що переїхали до Німеччини із Сирії чи Іраку, не знають англійської. Але їхня німецька чудова. Вони говорять нею та жартують. Деякі із сімей цих підлітків були розірваними в 2015-2018 роках. Поки один із батьків виїжджав до Німеччини із усією сім’єю — інший залишався в Сирії, щоб залагодити побутові справи.

Разан пригадує, що під час перших екскурсій, які проводились і в музеї історії Берліна, багато дітей питали, чи справді місто було таке зруйноване після Другої світової війни. Вони ніби не вірили, що перебувають у тому самому Берліні, ходять тими самими вулицями, що їх бачили на чорно-білих фотографіях.

— Але це також вселяє віру в них. Що після кожної війни міста відбудовуються. Так само відбудуються і їхні рідні міста в Сирії. — розповідає Разан.

Вже в кінці нашого туру один зі школярів, що приїхав із Сирії після початку війни, підійшов до Разан Нассреддін. Він запитав у неї, чи може прийти сюди разом зі своїм батьком. Жінка показала йому, де можна знайти інформацію про тури арабською. Підліток взяв роздрукований папірець і пішов разом зі своїми однолітками до виходу з музею.

«Мультака» не розповідає про жахи війни та не дає порад або ж настанов. Тут колишні жителі Дамаска та сьогоднішні мешканці Берліна разом дізнаються про культуру та історію ісламського світу. Тут дивляться на килими 18 століття та кажуть: «О, у моєї бабусі були такі самі». А ще тут розуміють, що у новій країні страшно, а тому намагаються зробити безпечно.

 

Проект резиденцій культурної журналістики «Culture Mirrors» реалізується за підтримки програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні у партнерстві з EUNIC — Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу.

Коментарі


спецтеми: