Премія Малевича: нова сторінка

15 жовтня завершиться прийом заявок на участь у цьогорічній, вже шостій за рахунком Премії Малевича. KORYDOR досліджує внесок премії у розвиток українського сучасного мистецтва та роль мистецьких премій загалом.

Більшість CV сучасних художників містять дані не лише про перелік їхніх персональних та групових виставок, але й відомості про здобуті ними професійні премії  це один із критеріїв, що свідчать про роботу митця у професійному полі. Самі художники ставляться до них по-різному, а хтось їх просто ігнорує. Художниця Жанна Кадирова, на рахунку якої участь (та перемога) у багатьох преміях, пропонує кожному автору шукати в цьому питанні власний баланс. «Система мистецьких премій завжди видавалася мені дещо однобічною та суб’єктивною,  говорить Кадирова.  Бо ж оцінювати митців, що працюють у різних медіумах та напрямках, за одним критерієм часом дуже складно. Позитивне ж значення премій я бачу в тому, що вони відкривають для художників можливість реалізувати якийсь проект, чи познайомитись із іншим контекстом та новими культурними інституціями. Це важливо на всіх етапах художньої кар’єри».

Розвинена мережа культурних премій та резиденцій у деяких країнах дає змогу молодим митцям розвивати свою художню практику, подорожувати та розбудовувати мережу робочих контактів. Перемога в авторитетній арт-премії (як-от, наприклад, премія Тернера) здатна суттєво вплинути на кар’єру художника. Але це далеко не все. У довготерміновій перспективі митецькі премії здатні окреслювати важливі теми в культурному полі країни, де їх вручають, фіксувати та документувати процеси, що там відбуваються. Прекрасна ілюстрація цього  виставка «Co Рo Cybisie?», нещодавно відкрита у Національній галереї мистецтв “Захента”, на якій представлено роботи, присвячені польському живопису ХІХ та ХХ століття. Аби відобразити ключові тенденції того періоду, куратор Майкл Яхула включив до неї роботи авторів з польського мистецького канону, що свого часу перемагали в художніх преміях. У такий спосіб куратор віддав належне їхньому довгостроковому впливу та зазначив у тексті до виставки, що «прагнення представити ці роботи відображає стан сучасного мистецтва».

В Україні з фаховими преміями довгий час було сутужно. За відсутності повноцінної мистецької інфраструктури поява наприкінці нульових кількох премій стала важливою подією. Вслід за Премією Малевича 2008 року про заснування премії для молодих митців оголосив і PinchukArtCentre, а ще за два роки з’явилися МУХі, організовані ЩербенкоАртЦентром.

Премію Малевича запровадив Польський Інститут у Києві 2008 року на честь 130-ліття від дня народження майстра супрематизму. Раз на два роки її вручають митцям у віці до 40 років, що народилися в Україні, за особистий внесок у розвиток сучасного мистецтва. Особливістю премії є те, що її отримують не початківці, а художники й художниці, що вже встигли професійно ствердитися. Кандидатів номінують культурні інституції. У журі, яке щоразу змінюється, завжди присутні як українські, так і іноземні фахівці.

Важливою складовою премії є постать Казимира Малевича. «Малевич лишається для України індикатором формування сучасної самосвідомості та переосмислення своєї культурної ідентичності,  говорить дослідниця творчості митця, культурна менеджерка Тетяна Філевська.  Я спостерігаю за цим від часів першої премії. І чим далі ми рухаємось від етноцентричної, моноетнічної, архаїчної моделі культури  до сучасної та мультиетнічної, тим органічніше Малевича приймають в українському суспільстві».

Як же розвивалася та змінювалася Премія Малевича протягом цих 10 років? Згадуємо її номінантів, переможців та переможниць, а також контекст, у якому відбувалося її вручення.
 

  1. Початок
    Лауреатка: Алевтина Кахідзе

Історія Премії Малевича починалась у дещо «вакуумному» культурному полі, саме тому тодішній директор Польського інституту в Києві Єжи Онух на врученні першої Премії Малевича відзначив, що «в ситуації майже відсутнього художнього ринку та інфраструктури подібна премія може задавати певні орієнтири: хто цікавий, той і важливий». Оскільки склянку завжди краще бачити наполовину повною, то фокус на цікавих молодих митцях та їхній оптиці  це завжди конструктивний підхід.

Лауреаткою першої премії Малевича стала Алевтина Кахідзе. У своїх роботах художниця критикує споживацтво, досліджує тему впливу війни на суспільство, зачіпає тему екології та спільнот. До того моменту Алевтина Кахізде вже брала участь у мистецьких конкурсах: так, 2002 року вона перемогла у конкурсі молодих художників та кураторів ЦСМ при НаУКМА. На момент премії одним із найпомітніших її проектів був «Найкомерційніший проект», для якого вона намалювала найпривабливіші для неї речі з матеріального світу, що їх побачила у вітринах дорогих закордонних магазинів. А того ж таки 2008 року вона написала листи кільком українським олігархам із проханням намалювати те, що вони зазвичай бачать із вікна власного приватного літака, і розпочала тим самим проект, що втілився 2010 року в перформансі «Я спізнююсь на літак, на який спізнитись неможливо» (здійснений спільно з фондом «Розвиток України»).

Алевтина Кахідзе, “Найкомерційніший проект”, 2004.

«Премія Малевича  найелегантніше нагадування про польське коріння Казимира Малевича,  впевнена сьогодні Алевтина Кахідзе.  Але також і про те, що на коріння впливає середовище вкупі із дитинством. До отримання цієї відзнаки я не надто цікавилася творчістю Малевича, але, здобувши премію, почала її вивчати. На отриману премію я зробила проект у Варшаві: підготувала 300 метрів тканини та запропонувала їх безкоштовно всім охочим. Звісно, були нюанси, але якщо спрощувати, то таким чином я повернула щось символічне польським платникам податків, які роблять цю премію можливою. На жаль, від січня 2018-го (коли не стало Стаса Волязловського) зібрати всіх лауреатів Премії Малевича разом вже неможливо, проте я щиро вдячна премії, через яку ми і познайомилися».

Разом із Премією Малевича Алевтина Кахідзе отримала запрошення одразу від кількох українських та польських галерей, а також тримісячну резиденцію у ЦСМ «Замок Уяздовський» (а згодом і сама заснувала мистецьку резиденцію в Музичах під Києвом). Однією з фіналісток премії того року стала Лада Наконечна, що за шість років урешті й сама здобуде Премію Малевича.

 

  1. Романтика шансону
    Лауреат: Стас Волязловський 

Друга Премія Малевича, яку вручали у 2010 році, по-своєму відрізнялась від решти: тоді відзнаку отримав Стас Волязловський – чи не єдиний з усіх переможців премії, що не належав до переліку «популярних» художників, проте посідав дуже особливе місце в українському мистецькому полі. Волязловський –  художник родом з Херсона, член клубу «Тотем» та групи «Рапани». Починав із декоративно-прикладного мистецтва, а з часом виробив власний авторський стиль, що отримав умовну назву «шансон-арт». Цей стиль – дуже самобутня рефлексія на навколишню дійсність: комічні чи абсурдні випадки чи історії, жахливі або гротескні прояви людської природи.

Стас Волязловський в музеї сучасного мистецтва в Херсоні.

«Шансон-арт» Волязловського  своєрідний потік свідомості, сповнений злої іронії та чорного гумору. На рівні візуальної мови цей стиль є певним синтезом міського фольклору, лубку, наївного мистецтва та тюремної романтики. Йому властива «естетика стінгазети», прийоми колажу та коміксу. Частину робіт художник виконував кульковою ручкою та чайною заваркою на простирадлах та інших текстильних виробах. Сам художник називав шансон «цікавим полем для експерименту в галузі сучасного мистецтва» та говорив про нього як про реакцію на навколишній світ з усіма проявами маскультури  від реклами до телебачення. На початку 2018 року Стаса Волязловського не стало.   

 

  1. Українсько-польський рік

Лауреатка: Жанна Кадирова

Третя Премія Малевича відбулася у рік українсько-польського футбольного чемпіонату Євро-2012, та проведення у Києві бієнале сучасного мистецтва Arsenale-2012, де була окрема українсько-польська програма, кураторами якої виступили Олександр Соловйов та Фабіо Кавалуччі. 

Переможницею премії того року стала Жанна Кадирова, чий стрімкий мистецький зліт розпочався кількома роками раніше, і яка на той момент вже встигла здобути репутацію чи не найяскравішої особистості молодого українського мистецтва. Художня практика мисткині побудована навколо уважного спостереження за навколишньою реальністю, часто  у властивій їй іронічній манері. У своїх творах художниця досліджує не лише урбаністичний, але й соціальний контекст. І в ті роки, і пізніше Кадирова багато працювала з публічним простором, а її скульптури, встановлені в міському просторі Києва (зокрема, у парку ім. Малевича та на Пейзажній алеї), швидко ставали впізнаваними. Художниця ніколи не боялася працювати зі «складними» матеріалами, такими як бетон, кахель чи асфальт. 

Жанна Кадирова, Лада Наконечна, Леся Хоменко на врученні Премії Малевича, 2012 р.

Премія Малевича стала для Жанни Кадирової певною точкою відліку, розпочавши для неї новий етап творчості й цілу серію відзнак: того ж року вона отримала російську премію ім. Сергія Курьохіна, а 2013-го  головну премію РАС, та серед інших митців і мисткинь представила Україну в національному павільйоні у Венеції. 

Фіналістками Премії Малевича того року стали колеги Кадирової із групи Р.Е.П. Лада Наконечна та Леся Хоменко. На церемонію нагородження до Мистецького Арсеналу художниці прийшли в однакових спортивних костюмах. «Опинившись разом у номінації на Премію Малевича, ми з Лесею та Ладою були штучно поставлені в умови конкуренції,  згадує Жанна Кадирова.  Аби підкреслити певну абсурдність «змагання» між нами, ми прийшли на церемонію в спортивних костюмах (бо ж конкуренція є невід’ємною частиною спорту). Усім художникам я б рекомендувала брати участь у мистецьких преміях, але ставитися до них як до лотереї».

 

  1. Новий час
    Лауреатка: Лада Наконечна

2014 рік став для України часом нової реальності та багатьох непростих випробувань. Це наклало відчутний відбиток на все суспільство та на мистецтво зокрема. Нова постмайданна дійсність принесла нові теми та питання, що їх ставили художники. Тодішня директорка Польського інституту в Києві Єва Фігель відзначала, що премія 2014 року стала першою, де було представлено значну кількість митців зі Східної України  і це також було важливою ознакою нового часу.

Переможницею четвертої Премії Малевича стала Лада Наконечна, учасниця групи Р.Е.П. та кураторського об’єднання «Худрада». У своїх роботах художниця рефлексує над фізичним та соціальним контекстом. Її малюнки олівцем делікатні за формою та дуже символічні за змістом. Так, наприклад, для виставки номінантів на премію PinchukArtCentre у 2013 році вона побудувала стіну, що не торкалася стелі, і через акт малювання змусила її «зникнути», сфокусувавши увагу глядача на позиції митця як маніпулятора простором та відчуттями. Також Лада Наконечна займається проблемою медіа й телебачення та їхнього впливу на життя людей.

Лада Наконечна на фоні своєї роботи “Наочний приклад моєї участі”, 2013 р. PinchukArtCentre.

Сама Наконечна впевнена, що мистецьких премій мало би бути вдосталь, аби покривати різні сегменти культури. «Можливо, тоді ми б звертали більше уваги на їхні статути, аніж на їхні статуси,  говорить художниця.  Премії створюються для заохочення чи підтримки роботи художників, визнання їхньої діяльності як важливої для спільноти, але й для вшанування справи життя людини, ім’я якої носять. Отже, премії мають обопільний, «двосторонній» характер. Отримавши Премію Малевича у 2014 році, я стала частиною її історії. Підкреслюючи важливість конкретних культурних особливостей, у яких художник народився й сформувався, ця премія стверджує загальну значимість його ідей».

Разом із Ладою Наконечною фіналістами Премії Малевича того року стали Микола Рідний та Даніїл Галкін.

2016. Рік памяті

Лауреат: Микита Кадан

Переможцем п’ятої за рахунком Премії Малевича став Микита Кадан, ще один представник групи Р.Е.П. та мистецького об’єднання «Худрада», один із найяскравіших художників, що з’явились в українському мистецькому полі на початку 2000-х.

До цього художник вже отримував премію PinchukArtCentre (у 2009 році), та спеціальну відзнаку Future Generation Art Prize (у 2014-му). В останні роки Микита Кадан системно працює з темами перетворення міського простору, особистої та суспільної пам’яті та провини, декомунізації, праці.

Микита Кадан. Із серії “Хроніка”. 2016, папір, вугіля. PinchukArtCentre.

Здобуття Микитою Каданом Премії Малевича майже збіглося в часі з його персональною виставкою «Кістки перемішались», присвяченою темі політики пам’яті та болісних сторінок в історії українсько-польських відносин. Виставка, показана в 2016 році в галереї Arsenał у Бялостоці, мала певний резонанс. Того ж року в «Я галереї» відбувся персональний проект художника «Повторене забування» (також присвячена темі пам’яті в Україні, а також сучасного сприйняттю спадщини радянського авангарду), а також виставка-маніфест групи «Худрада» «У темряві».   

Того року на Премію Малевича вперше претендували не троє, а четверо номінантів: окрім Микити Кадана у списку фігурували Леся Хоменко та Микола Рідний, а також Роман Мінін.

 

  1. Нова сторінка

Вже за кілька тижнів стане відоме ім’я нового лауреата чи лауреатки Премії Малевича, і ми всі зможемо не лише привітати переможця чи переможницю, але й матимемо поживу для думок про те, куди сьогодні рухається українське мистецтво, про що і як воно говорить та навколо яких питань точаться найважливіші дискусії. Переможець минулої премії Микита Кадан влучно зауважив, що мистецтво  не конкурентна дисципліна, тож, можливо, має сенс вважати це не конкурсом, а системою заохочення для митців.   

Цьогоріч премію вручить міжнародне журі у складі 9 осіб: до нього увійшли професор Університету Мистецтв в Познані Януш Балдига, директорка  ЦСМ «Замок Уяздовський» Малгожата Людвісяк, директор Польського Інституту в Києві Бартош Мусялович, директор Українського інституту Володимир Шейко, засновниця Інституту Малевича Тетяна Філевська, художник Микита Кадан, галерист Павло Гудімов, засновниця «Культурного Проекту» Наталія Жеваго та кураторка Катерина Філюк. «Цього року як член журі я вболіватиму за того, хто здійснив/ла вагомий внесок в українське сучасне мистецтво і сподіваюсь, що вибір буде складним і непередбачуваним», – говорить Тетяна Філевська.

Переможця чи переможницю Премії Малевича-2018, що отримає грошову винагороду у розмірі 3000 євро, а також резиденцію в ЦСМ «Замок Уяздовський», оголосять 15 листопада на церемонії нагородження, що відбудеться у просторі IZONE. А вже 31 жовтня стануть відомі імена трьох фіналістів премії.

Коментарі

спецтеми: