Маніфест мертвих медіа

У 1995 році американський письменник-фантаст, піонер кіберпанку Брюс Стерлінг зробив «чесну пропозицію» світові, запропонувавши будь-кому з охочих написати путівник мертвими медіа. Спільно зі своїм другом Річардом Кедрі вони вирішили звернути увагу на те, якими різноманітними бувають технології, вигадані людьми для комунікації між собою, і як багато з них залишилися нині поза нашою увагою. Сотні винаходів для комунікації померли на користь інших, більш популярних технологій.

Однак «популярний» не означає найкращий чи універсальний. Погляд на винаходи з маргінесу технологій дозволяє краще зрозуміти межі того, що перебуває в центрі. Популярність не означає безперервність існування. Хто сьогодні згадає про телефонні газети? Сьогоднішні інтернет-технології теж не є чимось сталим та безперервним. Інтернет-комунікація початку 90-х уже сьогодні багато в чому невловима. Зібрані за ініціативи Стерлінга приклади мертвих медіа могли стати втраченими, оскільки мейл-група з цими прикладами сьогодні не існує. Медіум, в якому накопичувалися ці приклади, сам став мертвим. 

Мертві медіа – це погляд поза межі мейнстріму, культури успіху та непохитної віри в технологічний прогрес. Мертві медіа – це археологія, копирсання у забутих та втрачених технологіях. Без чіткої мети чи правил. Оскільки важко визначити правила стосовно того, чого не знаєш. Але з розумінням, що історії цих технологій продовжують упливати на нашу комунікацію і світогляд не менше, ніж сучасні успішні та всім відомі технології. Це спроби виходити поза усталені межі на хиткий та незнаний ґрунт, оскільки все інше є просто «тестуванням раніше сформульованих законів» (Zielinski, 2010).

Спроби зрозуміти комунікацію є неповними без розуміння матеріальної природи носія і практик користування цим носієм. Археологія медіа – це пропозиція доповнити таке розуміння. «Маніфест мертвих медіа» БРЮСА СТЕРЛІНГА та РІЧАРДА КЕДРІ написаний у середині 90-х років минулого століття, однак його ніколи не перекладали українською. Пропонуємо переклад цього тексту як своєрідний вступ до археології медіа.

Чи ви помічали коли-небудь, як багато сьогодні існує книг про інтернет? Близько 13493 на цей момент, правильно? А як щодо «мультимедіа»? Існує 8784 книги на цю тему, хоча ніхто досі успішно не пояснив цього терміну. Компакт-диск – чи існує ще тема, яка би не загрузла у величезній цифровій трясовині під назвою компакт-диск? А як щодо «інформаційного суперхайвею» та «віртуальної реальності»? Кожен журнал на планеті підготував захопливі історії про анонсований, однак ніколи не створений софт на основі цих двох усезагальних галюцинацій.

Наша культура переживає велике випромінювання нових видів медіа. Централізовані медіадинозаври, які працюють за принципом «один-до-багатьох» та які ревіли й гуркотіли у XX столітті, погано пристосовані до технологічного довкілля постмодернізму. Нове середовище медіа переповнене зубатими цифровими ссавцями. Довкола тепер рисі та ховрахи, а також великі товсті отруйні веб-павуки, які з’являються серед багатства Плейстоцену.

Чудово й прекрасно, що так багато людей звертають увагу на це. Ніщо не приносить мені, професійному гаражному футуристу, більшого задоволення, ніж спостереження за новими медіа-мутантами та роздуми про те, як цей пискливий маленький монстр збирається протиснутися у вільні щілини поміж людських істот. Тим не менш, є різниця між цим приємним спогляданням за технологічним піднесенням і фактичним когерентним розумінням життя та смерті ЗМІ. Ми поняття не маємо, що з нами відбувається через ці технології і навіть не знаємо послідовного способу обговорити цю тему. Ця ситуація потребує якогось конструктивного рішення.

Особисто я не можу нічого вдіяти, оскільки я завантажений по вуха до кінця тисячоліття. Так само, як і мій хороший друг Річард Кедрі, автор книги «Першоджерело прихованої культури». Ми з Кедрі дійшли до спільного розуміння, що справді хотілося би побачити на цьому перехресті культур – абсолютно новий тип книги про медіа. Медіакнигу мертвих.

Багато шалених маніакальних обіцянок вже прозвучало стосовно всіх інфантильних медіа. Те, що нам потрібно, – це спокійна, вдумлива, ретельна, не галаслива, навіть скорботна книга, яка шанує мертвих і оживляє предків сьогоднішнього медійного шалу. Книга, яка дасть своїм читачам глибший, палеонтологічний погляд просто у запаморочливі надра цифрової революції. Нам потрібна книга про медіаневдачі, медіапровали, замінники медіа, медіа-удушення, книга, що описує в деталях всі ці огидні та химерні медіапомилки, які нам потрібно знати, аби не повторювати, книга про медіа, які померли на колючих дротах технологічного прогресу, медіа, яким не вдалося, замучені медіа, загиблі медіа. Довідник мертвих медіа. Польові записки для палеонтолога комунікацій.

Ані Річард Кедрі, ані я не здатні написати такий довідник. Але ми обоє відчуваємо, що нашій культурі необхідна така книга: ця багата, дотепна, прониклива, рясно ілюстрована, в чудовій палітурці та на безкислотному папері альбомного формату, книга, яка повинна бути видана якимось дійсно передовим видавцем з початку XXI століття. Книга, яка має з’явитися у сімнадцяти різних відділах місцевого книжкового магазину: політика, теорія постмодернізму, інформатика, популярна механіка, дизайн, секція альбомних видань, уцінених книг, врешті-решт, чому б ні.

Це радше феномен, коли створене медіа вмирає. Якщо медіа переживають період Золотого захламлення на компакт-дисках, вони переважно стають поширеними на самому початку, а потім звужуються до певної комфортної ніші, щойно пізніші та більш розвинуті конкуренти кидають їм виклик. Радіо не вбило газет, телебачення не вбило радіо чи кіно, відео; а кабельне телебачення не вбило ефірне; усі вони поштовхалися між собою в пошуках більш ідеального застосування.

Але деякі медіа насправді зникають. Як, наприклад, фенакістоскоп. Чи телармоніум. Восковий циліндр Едісона. Стереоптикон. Панорама. Прожекторні спектаклі з початку XX століття. Рання віртуальна реальність від Мортон Гейліґа. Телефон Гірмондо. Різноманітні види магічного ліхтаря. Трубки пневматичного трансферу, якими колись були пронизані підземелля Чикаго. Чи був Антикітерський механізм медіумом? А як щодо великих пропагандистських плакатів Дацзибао у Пекіні в ранні 80-ті?

Ви ніколи не чули про них? Що ж, в цьому й полягає проблема. Ми з Кедрі обоє виявилися непевними прихильниками цього поля досліджень, і ми обоє підозрюємо, що повинні існувати сотні мертвих медіа, з яких відомі одиниці або вони невідомі взагалі. Для цього потрібні об’єднання видатних наукових талантів, наприклад, Керолін Марвін «Коли старі технології були новими» та Рікі Джея «Навчені свині і вогнетривкі жінки», щоби зробити цей амбітний проект по-справжньому чесним. Хоч ми й не запитували, ми підозрюємо, що ці двоє видатних науковців ще більше зайняті, ніж ми з Кедрі. А ми, врешті-решт, просто письменники-фантасти, які проводять більшість часу за переглядом китайських відео, читанням фензінів і створенням дивного непотребу.

Тим не менше, ми все ж таки маємо одну, можливо, ключову перевагу. Ми маємо доступ до інтернету. Якщо ми якось можемо переконати сучасну цифрову медіаспільноту, що МЕРТВІ МЕДІА – це проект вартий уваги, ми думаємо, нам вдасться впорядкувати корисний, доступний для всіх мережевий архів на цю тему.  Ми плануємо почати з інтернет-сторінки МЕРТВІ МЕДІА, про місце розташування архіву повідомимо згодом. Переїдемо, можливо, на alt.dead.media. Складемо FAQ про Мертві Медіа. Ми сподіваємося скористатися з сьогоднішніх передових медіа, щоби у формі доступного всім суспільного надбання вшанувати піонерів медіа минулого.

Пропозиція така. Кедрі і я почнемо об’єднувати наші нотатки. Ми зробимо їх доступними будь-кому в мережі. Якщо ми зможемо зібрати достатньо учасників мережі, які висловлять зацікавлення та заходяться укладати звіти, історії та документацію про мертві медіа, ми готові взяти на себе огидний тягар редагування та системного адміністрування – не така вже й маленька угода, коли йдеться про цю нібито «безкоштовну» інформацію.

Ми обоє знаємо, що автори повинні ревно оберігати справді такі перспективні ідеї, як наша, але ми твердо переконані в тому, що в такий спосіб не вдасться зробити схожий проект. Він є духовним пошуком та дією в загальних інтересах спільноти. Наша мережева спадщина належить усім мережевим істотам. Якщо ви хочете використати ці нотатки для написання Довідника мертвих медіа – звісно, це наша «ідея», наша «інтелектуальна власність», але агов, ми ж кіберпанки, ми пишемо для таких журналів як Boing Boing, ми не можемо возитися з таким лайном у цій ситуації. Напиши книгу! Використай наші нотатки та нотатки будь-кого іншого. Ми тебе не засудимо, обіцяємо. Зроби це! Візьмися за це!

Я піду ще далі, пані та панове. На доказ глибоко комерційного потенціалу цієї битви з вітряками я особисто пропоную свіженьку 50-доларову купюру першому хлопцеві, дівчині або їхній комбінації, які напишуть та опублікують Довідник мертвих медіа. Можете навіть взяти цю назву, якщо хочете. Просто майте на увазі, що я та Кедрі (або будь-яка наша комбінація) зберігаємо за собою право створити нашу власну книгу на таку саму тему, якщо нам все одно свербітиме. Перспектива «конкуренції» нас зовсім не лякає. Ніколи не лякала, чесно кажучи. Якщо існує місце для 19785 «Путівників по інтернету», мусить існувати місце для кількох корисних томиків про мертві медіа.

Подумайте про це таким чином. Скільки часу потрібно, щоби розрекламований інтерфейс усесвітньої павутини сам став мертвим медіумом? І що станеться з цими мільярдами думок, слів, зображень та експресій, вилитих в інтернет? Чи не зникнуть вони так само, як цей мерзенний лакований дим від палаючої купи непотрібних грамофонів? Чи не наповнює вас як людей мережі це застигле усвідомлення певним глибоким побоюванням, особливим постмодерним каяттям, майже Хейянським японським почуттям пафосу щодо втрачених речей? Якщо це не так, то чому? Так повинно бути.

Говорячи про мертві медіа та матеріальні речі, немає усвідомлення – що з цими віршами, які Леді Мурасакі писала та засовувала в розщеплені палички? Щоби посланець потім заніс їх до бамбукового будинку якогось щасливого шанувальника після еротичного нічного побачення. Це був медіум. Колись це був дуже живий медіум, підвалина однієї з найбільш мистецьких розвинених культур світу. І хіба він не помер? Що ми робимо сьогодні, що є функціональним еквівалентом потрісканої палиці Мурасакі Сікібу, першої у світі романістки? Якщо ми зігноруємо її історичний досвід, то як ми зможемо навчитися з нашого власного?

Послухайте таке, ви, цифрові хіпстери. Це слова Жаклін Ґоддар із січня 1995 року. Жаклін народилася у 1911 році, і була однією з найбільших ікон богемної жіночності у XX столітті. Мен Рей фотографував її у Парижі в 1930 році, і якщо би це було можливо без судового позову Жульєт Мен Рей Траст, то ми одного дня опублікували би «дахозривальну» фотографію Жаклін авторства брата Мена Рея на нашому сайті мертвонародженого софту. Вона може стати покровителькою цієї ініціативи.

Жаклін Годдар. Фото: Мен Рей

Жаклін згадує: «Після дня роботи митці хотіли вирватися зі своїх студій і втекти від твореного ними. Усі вони збиралися в кафе, щоби посперечатися про те і про се, обговорити свої роботи, політику та філософію… Ми пішли до бару La Coupole. Боб, бармен, був до неможливого милим хлопцем… Оскільки не було телефонів у ті дні, усі залишали повідомлення через нього. Біля Dome ми теж мали маленький сховок за дверима для повідомленнь. Телефон став смертю Монпарнасу». «Телефон став смертю Монпарнасу». Задумайтеся на хвильку над цим сюрреалістичним свідченням, усі ви, богема з модемами. Жаклін, може, й не звертала увагу на TCP/IP, але вона була там і робила це. Я не перестаю думати про цю ремарку відтоді, як вперше прочитав її. По кому телефонний подзвін? Він по тобі й по мені – раніше чи пізніше.

Чи ви можете нам допомогти? Ми хотіли би, щоби ви могли і ми думаємо, що ви повинні.

Джерело: Dead Media Project

Коментарі


спецтеми: