Як 8 березня стало “святом ніжності”?

Кадр з фільму "Суфражистка"

Ця розмова присвячена милій даті 8 березня, на історію якої ми подивимося крізь призму антропології. Ми маємо на меті зрозуміти, які передумови існування свята за гендерною ознакою. І так само хочемо простежити, як змінювалося ставлення до 8 березня в українському суспільстві й поза ним.

Яке ставлення у антропологів і етнологів до цього свята? На загал у нас ставлення до будь-якого свята подібне до ставлення зоологів до тварин чи комах, яких вони досліджують. Для нас кожне свято, незалежно від того, чи воно красиве, чи потворне, чи визнане чи не визнане, чи совкове чи кітчове  – цікаве, ми його дуже любимо  і з задоволенням досліджуємо.

Власне, чому я використала для назви лекції фразу з привітального віршика «Шановні колеги жіночої статі, бувайте здорові, бувайте багаті!»? Вона парадоксальна, як і сама дата 8 березня. Це такий стилістичний оксюморон, поєднання офіціозу й народно-розмовної мови, разом з тим – це форма  фольклоризації свята. Крім того, комічність цього віршика полягає в тому, що у ньому закладена суперечність, бо «бувайте здорові» – це насправді формула прощання. Тобто загалом смисл фрази такий: дорогі жінки, ми привітали вас, і – до побачення! На цілий рік. Як висловилися феміністки, коли зверталися з листом до президента, який не зовсім коректно привітав жінок з цим святом, «І стало воно святом чоловіків, які цього дня за пару компліментів, букетик квітів і флакон парфумів отримують індульгенцію на зневагу, приниження та нещадну експлуатацію жінок на цілий рік».

Отже, перша парадоксальність цього свята полягає передусім у тому, що, з одного боку, його постійно обговорюють: і на вулицях, і в соціальних мережах, однак, з іншого боку, наукових досліджень  на цю тему обмаль. Із вітчизняних варто згадати минулорічну чудову статтю Оксани Кісь, яка займається гендерними студіями й усною жіночою історією, а також дві статті про 8 березня харківської дослідниці Марини Вороніної. От і все.

Друга парадоксальність полягає в тому, що суспільство напередодні 8 березня ділиться на кілька ворожих груп щодо ставлення до цього свята. І в групах енергійних феміністок, і в групах милих домогосподарок існують полярні погляди на цю дату. Якщо ви запитаєте галицьких представниць «Союзу українок», чи святкувати цей день, вони скажуть «ні». Категоричне «ні», тому що це – радянське свято. Якщо ви запитаєте феміністку Оксану Кісь (а вона теж зі Львова), вона скаже «так, але його треба не святкувати, а відзначати».

Чи існували суто жіночі й суто чоловічі свята в минулому? Спробуємо відповісти на це запитання. Так, ми знаємо, що традиційне суспільство було строго поділене, або, як кажуть антропологи, стратифіковане на вікові й на статеві (гендерні) групи. Тобто залежно від того, якої ти статі і в якій ти віковій групі, ти маєш дотримуватися чітких гендерно-вікових етикетних правил щодо того, в якому одязі ходити, як звертатися до старших і до менших, яких моделей поведінки дотримуватися тощо. Межа між різними статево-віковими групами була набагато більшою, ніж сьогодні. Але при цьому ритуального вшанування певної статі чи групи за віковою ознакою, наприклад, – день дітей чи день молоді, день матері чи день батька – в суспільстві не було. Так само не існувало ритуального вшанування окремої особистості, тобто святкування дня її народження. Це – порівняно пізня традиція. Однак у календарному циклі були свята, які актуалізували статево-вікові групи. Парадоксально, але найбільше це стосується групи померлих. Їх дійсно вшановували, причому не один раз на рік. На культі предків базується весь народний календар. Культ предків як компонент входить майже до всіх святкувань традиційної культури.

Крім того, у народному календарі за кожним днем були закріплені певні святі, що мали певні функції, які співвідносилися з чоловічими або жіночими видами господарства, соціальними сферами чи якимись тілесними потребами. Святий Миколай відповідав за те, щоби моряки благополучно поверталися додому, і, власне, тому асоціювався більше з чоловічою сферою. Свята Катерина сприяла заміжжю, її асоціювали з жіночою і дівочою сферою. Однак чіткого розподілу на суто жіночі й чоловічі свята не було.

Існувало також гендерне розмежування у ритуалах і святкуваннях, пов’язаних із чоловічими та жіночими ініціаціями, тобто переходом з однієї статево-вікової групи до іншої. Парубочі громади були в традиційному суспільстві краще організовані, ніж дівочі, вони мали свою звичаєво-правову систему, що передбачала ритуали входження у молодіжну громаду. У фільмі «Вавилон-ХХ» бачимо, як жила парубоча громада, які існували парубочі ініціальні звичаї. Що стосується дівочих громад, то вони були більш аморфні, менш організовані, мали тимчасовий характер, створювалися і розпадалися залежно від особистих інтересів, симпатій чи антипатій. Тому ритуалів, пов’язаних з входженням в дівочу громаду, не існувало, зате весільний обряд відсотків на 80 складається із обрядодій жіночого ініціального характеру. Тобто ініціація жінок відбувалася не під час входження у вікову групу молоді (як у парубків), а у вікову групу заміжніх жінок.

Цікаво, що якщо порівняти жіночі й чоловічі ініціації, то в чоловіків була ще одна сфера, де існували гендерно-орієнтовані ритуали. Це – професійні чоловічі громади. Наприклад, вступ до кобзарської спільноти (цеху) супроводжувався ритуалами «визвілка» й «одклінщина».

Отже, гендерно приурочених свят як таких у традиційному суспільстві не було. Натомість були гендерно-орієнтовані сегменти свят і гендерно-приурочені ритуальні події ініціального характеру.

День 8 березня, якщо зважати на його первинну суть, не міг виникнути в аграрному доіндустріальному суспільстві. У традиційному середовищі жіночий і чоловічий світи існують паралельно, сходячись у репродуктивно-сімейній сфері. І жінки не претендують на чоловічу сферу й на функцію годувальника, тому що фізично майже неможливо перейти на чоловічі види робіт, такі речі навіть не обговорювалися. Рівноправ’я у сучасному розумінні слова на той час було просто фізично неможливим. Розуміння гендеру більше було прив’язане до природних і біологічних чинників. Нікому не спадало на думку порівнювати жінок й чоловіків.

Але що сталося, врешті-решт? Наприкінці ХІХ століття на наших теренах відбулась активна урбанізація. На ранніх етапах індустріалізації жінки прийшли в місто, на підприємства й почали виконувати чоловічі чи майже чоловічі види робіт, але при цьому ще маючи певні жіночі, пов’язані з природою, з біологією, потреби. Жінки почали порівнювати себе з чоловіками, і зрозуміли, що вони отримують значно меншу платню за ту ж саму працю. Саме тоді виникла потреба заявити про себе й сказати, що «ми маємо такі самі права, як чоловіки, ми робимо ту ж саму роботу, ми подібні до вас, ми хочемо голосувати, ми хочемо отримувати таку ж саму зарплатню, скоротіть, будь ласка, наш робочий день».

«Жіночий день» виник не як свято. Він виник як важлива дата, коли жінки не виходили святкувати чи милуватися своєю красою – вони дуже прагматично, економічними методами боролися за свої права. Уявіть собі виробництво, що складається на 99% з жінок, які влаштовують стачку, не виходять на роботу. Власник зазнає величезних збитків. І він іде на поступки. Звісно, у цей час розуміння гендеру стало зовсім іншим, жінки показали, що можуть виконувати ті самі соціальні функції, що й чоловіки; бути такими самими годувальниками, як і чоловіки.

Отож, закінчилась епоха традиційного суспільства, але нове суспільство потребувало нового календаря, свят і дат. Коли люди переїжджають в міста, аграрні календарні дати стають неактуальними. А календар – це один із найкращих винаходів людства, який виробляє спільний ритм і глобалізує суспільство.

В добу ранньої індустріалізації з’явилися нові форми календарних дат. На першому етапі до певних дат календаря приурочували стачки, страйки – без всякого гламуру й привітань.

Узагалі – що таке свято? З чого складається свято? В усіх культурах – традиційних, і в сучасних – воно має дві частини: ритуальну і розважальну. Спершу люди ідуть до церкви, або на демонстрацію, або на урочисті збори, а потім – гуляють. На першому етапі свого існування жіночий день не мав таких складових – ні ритуалу, ні святкувань, це була прагматична акція прикладного характеру.

У різних історичних джерелах фігурує кілька прізвищ людей, які буцімто до Клари Цеткін висловлювали необхідність упровадження жіночого дня. Важливо те, що ця ідея вже витала в повітрі на той час. Так, у 1908 році у США прокотилася хвиля нью-йоркських жіночих протестних акцій з вимогами скорочення робочого дня, вищої платні та права голосу. В 1909-1913 рр. у США відзачався Національний жіночий день. 1910 – офіційна дата вербалізації ідеї жіночого дня Кларою Цеткін  на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в рамках 8 конгресу ІІ Інтернаціоналу в Копенгагені. В 1911 році цей день уперше відзначався в Західній Європі,  а в 1913 році – в Російській імперії, в 1914 році – у Києві (поширювалися прокламації, які закликали до страйку). А 23 лютого 1917 р. – за старим стилем (за новим стилем 8 березня) відбулася незапланована жіноча стачка, з якої розпочалася лютнева буржуазна революція в Росії. На сайті «Історичної правди» є стаття з влучною назвою «Жіночий бунт, який знищив Російську імперію».

Вважається, що це була незапланована спонтанна акція, жінкам їхні колеги-чоловіки заборонили виступати, однак напередодні в Петрограді якраз ввели хлібні картки, і обурені жінки організовано виступали під різними лозунгами, збиралися біля хлібних магазинів і влаштовували погроми. Цю спонтанну акцію згодом підхопили інші і, власне, це призвело до лютневої буржуазної революції. Бачимо, як жіночий рух переплітається із датою 8 березня, тобто практично цю дату не можна відокремити від історії жіночого руху й фемінізму.

1920-ті роки – цікавий період, який можна окреслити як «радянський фемінізм». Жінки, які обстоювали певні позиції щодо своїх прав, уголос не висловлюючи свою приналежність до фемінізму (оскільки це вважалося буржуазною течією) по суті представляли радикальне його крило. Серед радянських феміністок були представниці ліберального напрямку – Олександра Коллонтай, яка мала радикальні погляди на сімейні відносини, на статеві стосунки між жінками й чоловіками. Крім того, були «рівноправки» пролетарського походження – члени «Союзу рівноправ’я».

В 1920-ті роки створюються так звані «жінвідділи». Їх сприймали неоднозначно, але все-таки вони репрезентували радикальний і ліберальний рух радянського фемінізму. Так, у резолюції ХІІ партійного з’їзду говорилося про таку небезпеку жінвідділів: «создание некоторой почвы для феминистических уклонов, которые могут привести к отрыву женской части трудящихся  от общеклассовой борьбы». Тобто учасниці жіночого руху, будучи по суті представницями феміністичного руху, намагалися публічно «відбілитися» від слова «фемінізм», аби їх не звинуватили в порушенні партійної дисципліни й ідеології. 1920-і роки вважаються порівняно ліберальним етапом жіночого руху в СРСР. У цей час 8 березня називалося «святом робітниць». Дуже важливо, що «жінвідділи», їхні керівниці й учасниці вимагали оплачуваний вихідний день чи хоча би півдня для жінок.

Як змінилася форма проведення 8 березня? Якщо на першому етапі це був прагматизм такого типу: «Ми хочемо домогтися в економічний спосіб своїх вимог», то згодом з’являються мітинги, збори, концерти й обов’язковий момент – дешевий буфет. Нагадаю, що свято в будь-якій культурі складається з ритуалу й забави, в якій важливе значення має вживання їжі, завдяки якій люди отримують задоволення й розслабляються. Тобто саме в цей час, коли з’являється складова розваг і їжі, 8 березня перетворюється на свято.

Ситуація змінюється в 1930-х роках. Остаточно закріплюється влада Сталіна. В 1934 році він проголосив, що жіноче питання вже вирішене. Всі ліберальні реформи, в тому числі – ліберальний фемінізм – зводяться нанівець. В 1929 році скасовуються «жінвідділи» і жіночі питання стають частиною «загальнопартійної» роботи. І тут починаються оці всі святкування у формі офіціозу, підбиття підсумків, гендерної статистики: скільки ударниць, скільки надоїв. Тобто 8 березня стає класичним радянським святом. Ця дата, за словами М. Вороніної, стає «звітною»: демонструється, що зроблено за цей рік жінками чи для жінок. У кінці 1930-х років, як видно навіть із плакатів, на святкових засіданнях обговорюється міжнародне питання і підготовка до війни.

1940-і рр. У часи  часи  Другої світової війни «женщины отмечали   международный женский день под лозунгом еще большего укрепления и мобилизации всех сил на помощь фронту».

Війна спричинила демографічну диспропорцію. Якщо раніше жінки частково виконували чоловічі види робіт, то тепер на їхні плечі лягло все. У цей час на Заході починає змінюватися й феміністична теорія. Якщо раніше це був фемінізм рівності (йшлося про відмінність хіба репродуктивних функцій), то тепер зароджуються паростки фемінізму відмінностей. Жінки мають право бути відмінними від чоловіків. Це не применшує їхнього високого професіоналізму, однак вони інакші, ніж чоловіки, і цим вони можуть пишатися.

Природно, що 1940-і роки був не найкращим часом для святкувань, всі свята згортаються і мінімізуються. Це стосується всіх свят – і 8 березня, і весіль, й інших дат.

Однак, як не дивно, у 1954 році в Радянському Союзі, де, як відомо, бізнесу й приватної комерції не було, починається комерціалізація свята: з’являється перша привітальна листівка «З 8 березня». Продаються, купуються й даруються листівки. У 1960-х рр. до цього доєднується звичай дарувати презенти мамам, вчителькам, однокласницям, коханим і т.д.

15

Свято «міщанізується», у 1960-ті його починає обслуговувати квітковий бізнес. Так воно продовжується і до сьогоднішнього дня. Дивовижно, що навіть у радянський час були паростки міщанізації, до речі, саме хрущовська відлига створила для цього умови.

У 1920-х жінвідділи вимагали, щоб жінкам дали оплачуваний вихідний день, а в 1965 році його нарешті дають, щоправда, не лише жінкам, а й чоловікам.  Це, як не дивно, дуже вплинуло на закріплення свята в побутовій традиції.

В українській мові є літературне слово «свято» і є народне слово «празник». Етимологія слова «свято» походить від слова «священний», це пов’язано із поняттям ритуалу, тобто першою складовою свята. А «празник» і російське «праздник» пов’язані зі словом «праздный», тобто це нічого-не-роблення, відзначення, релакс, що є другою складовою свята як такого. В 1960-ті, коли відбувається міщанізація 8 березня, підкреслюється саме «праздный» момент –  треба розслабитись, треба забути те, що відбувається довкола, треба забути бодай на один день сіру буденність.  Офіційні урочистості продовжують відбуватися, але, як зазначає дослідниця свята Марина Вороніна, в партійних чи державних документах неможливо знайти даних про те, як же вони проходили. Спершу вітали жінок на підприємстві, а далі все відбувалося у формі патріархатних стереотипів за схемою: жінка – «друг человека», додамо, «но еще не человек». І в тому, що жінок один день на рік «опікують», жінки прогресивного чи феміністського спрямування вбачали певну образу: «Якщо нас шанують – це має бути щодня й стабільно, і не за красу та ніжність».

Я як антрополог завжди пропагую соціобіологічний напрямок у дослідженні традиційної культури, тому скажу: дата 8 березня є дуже влучною з погляду соціобіології. Йдеться про один із важливих моментів живучості свята. Доведено, що кінець лютого – початок березня – це один із найдепресивніших періодів у календарному році,  певна криза життєвих ритмів. В українській народній культурі є приказка: «Прийшов марець (тобто березень) – з’явився не один мрець». У цей період року смертність підвищувалася не тільки серед старих, але й серед молодих. Я була здивована, що в Північній Америці наприкінці лютого для студентів на відпочинок виділяється окремий тиждень. Він називається «читальний тиждень» (reading week). Його запровадили для того, щоб студенти могли відновитися в цей депресивний період. Зрозуміло, що ніхто нічого читати не буде, але тиждень плюс дві суботи-неділі складає 10 днів. Коли я спитала «чому це робиться невдовзі після зимових канікул?», мені відповіли: «Помічено, що в цей період статистично дуже високий показник студентських самогубств».

Це дійсно дуже депресивний момент: зима по суті ще як слід не закінчилася, а весна ще не почалась. 8 березня відзначають в той момент, коли люди вже перетомлені біологічно, соціально й у трудовому житті, тому це стало святом релаксу й щастя. Нині в цей день ми можемо побачити в транспорті щасливих п’яних чоловіків і щасливих жінок, які несуть букети. Це ще одна раціональна причина живучості свята. Продовжується обивательський його характер, і діти малюють листівки для мам.

Відомо, що в 1975 році уперше відзначалось це свято в ООН, а в 1977 на Генеральній асамблеї ООН прийняли резолюцію про те, що країни-члени ООН мають виділити в календарі один день, щоб актуалізувати жіночі питання. Після того кожен рік в ООН був тематично присвячений жіночій темі, серед них: громадянські права жінок, боротьба проти насилля, жінка-селянка, гендерна рівність і т.д.

Жіноча тема 2016 року в ООН – «Планета 50/50: гендерна рівність до 2030 року». Уявіть, Сталін проголосив ще в 1934 році, що у нас цих проблем уже немає. А ООН проголошує у 2016 році вирішити їх до 2030 року!

Отже, що таке 8 березня сьогодні в світі? На австралійському сайті www.internationalwomensday.com пишуть, що Міжнародний жіночий день має різне значення для різних людей. Для когось це нагода посвяткувати, для інших це привід організувати акцію на захист гендерної рівності.

Щойно я була в Маріуполі і зайшла в перукарню, а там жінки говорили, як вони збираються організувати «праздник сладкоежки на 8 марта», і вони сказали таку сакраментальну фразу: «Слава богу, что в нашей Украине (мені сподобалось оце «в нашей Украине») еще не отменили 8 марта».

Одні вважають, що це нагода заявити жінкам про свої права, інші – що це нагода звернути увагу на привабливість і чарівність жінок. Одні виявляють інерційність і консервативність, інші – радикальність щодо цього свята. Інтерес у молоді до 8 березня, як свідчать опитування, значно менший, тим більше, що його функції дублюються святом Валентина й менш популярним Днем матері. Щоправда, цього року Оксана Кісь запропонувала феміністичну тему: «8 березня vs День матері: 5 причин, чому не святкувати День матері».

Серед молоді з’явилися нові форми відзначення свята: наприклад, флешмоб на фейсбуці  #ЖінкаЯкаНадихає чи флшемоб #PledgeForParity #takefordignity, #HeForShe. Тобто з’являються новітні форми відзначення цієї дати. Наприклад, в тій самій Австралії в двох містах на 8 березня відбувся івент, який називався «діловий сніданок» для працівників HR, що включав дискусію бізнес-лідерів на тему: «Гендерний баланс  на робочому місці». В Мельбурні відбулася прем’єра фільма про австралійську олімпійську чемпіонку з фрістайлу Лідію Ласілла.

Тепер питання: що нам робити з 8 березня? Наша держава зараз відпустила це свято у «вільне плавання». Популярність 8 березня пов’язана великою мірою з тим, що це вихідний день. Бачимо, що молодь значно скептичніше сприймає пострадянську традицію святкування 8 березня. Разом з тим, більше немає регламентацій щодо його святкування, офіційних урочистостей. Тому справа за соціумом вирішувати, що робити з цим святом, суспільство саме виведе це питання до логічного вирішення. На завершення нагадаю фразу, яку я прочитала на сайті ООН щодо жіночого дня: «Кожен день має бути міжнародним жіночим днем».

Лекція відбулася 7 березня в Національному музеї історії України. 

Коментарі


спецтеми: