Teen Spirit: дорослі питання

Головна тема цьогорічного Docudays UA — Teen spirit, адже фестивалю якраз виповнюється 17. Вибір такої теми — це ніби можливість повернутись у свої 17 та згадати, що ж саме вплинуло на те, ким ми є зараз.

Програма Teen Spirit — це 6 стрічок, які показують різні життєві досвіди підлітків: від африканського хлопця, в якого є тільки один шанс на освіту («Будда в Африці»), до поп-зірок, які втомились від слави та постійних турне («Аврора»). «У пошуках Єви» та «Підборіддя» поєднує тема соціальних мереж, які впливають на наше життя набагато сильніше, ніж ми усвідомлюємо. Соціальні мережі стають джерелом прибутку, способом відчувати себе потрібним, там можна знайти підтримку і відчути тонни ненависті. А «Безсмертні» та «Будда в Африці» — це ніби дві паралельні реальності про силу культури та довіру до всього, що говорять дорослі. Серед цих фільмів вибиваються «Панки» — документальна стрічка про проблемних підлітків, які найглибше розкривають важливість любові та турботи, навіть для проблемних дітей.

Детальніше — в огляді Korydor.

 

«У пошуках Єви», Піа Гелленталь

Єві 25 років. Вона секс-робітниця, модель, феміністка та блогерка. Ще у 14 років вона почала вести свій блог, у якому нічого не соромилась і розповідала про всі переживання та почуття. Її тексти у блозі та розповіді в Інстаграмі більше нагадують психотерапію, ніж сповідь. Вона часто наголошує, що це її «свідомий вибір»: бути секс-робітницею, вживати наркотики або готувати з батьком спагетті для великої родини. «Життя й так мене трахне, то чому б за це не отримувати гроші?»

«Ти що, спеціально робиш так, аби твоє життя було лайном?» — запитують її у соцмережах. Але такого життя від Єви очікували: у школі до неї упереджено ставились через те, що її батьки лікувались від наркозалежності, сім’я була незаможною, а  незахищеністю дівчини користувались чоловіки. «У пошуках Єви» — це фільм набагато складніший, ніж про життя дівчини з Берліну, яка просто не може існувати без соцмереж. Він ще й про те, як всі історії дорослішання, проблем та травматичного досвіду схожі. І не важливо, ти 25 річна секс-робітниця з Берліну чи 18 річна студентка з Києва.

Зараз Єва просить називати себе Адамом і проходить процес трансформації до чоловічого тіла. Вона нарешті живе в своєму будинку в Греції, але говорить, що відчувати себе безпечно у цьому світі — неможливо.

 

«Підборіддя», Лайза Менделуп

 Якщо раніше про життя зірок було складно дізнатись, то тепер зіркою можна стати, якщо вмієш розповідати про своє життя так, щоб на тебе посипались тисячі лайків.  «Підборіддя» привідкриває завісу життя блогерів та інфлюенсерів, тінейджерів з Америки. Під свою опіку їх бере менеджер, який складає кожному графік виходу у прямий ефір, говорить як одягатись, влаштовує тури країною та контролює репетиції.

Менеджер, який робить із симпатичних хлопців зірок, знає, який контент потрібен сьогодні і чому. Але дорослішання не зупинити, популярність падає, а отже, треба повертатись до реального світу і шукати себе.

 

«Аврора», Стіан Сервасс

Ще один фільм про дівчину, яка рано стала популярною. Як і «Підборіддя», стрічка показує, що за популярність треба платити щоденною працею, яка тільки спочатку приносить задоволення, а згодом стає рутиною.

У 16 років Аврора стає сенсацією у Норвегії: у неї щільний графік, постійні концерти та турне. У фільмі Аврорі 20 років і її переповнює втома. Відчуття втоми дуже контрастує з тим, що ми бачимо на екрані: все здається ідеальним та кінематографічним. Таким, про яке ми мріємо у підлітковому віці, коли будуємо довкола себе простір із цілями та мріями, до яких прагнемо. Аврора ж, опиняючись у цій «казці» про дівчину з маленького містечка, яка стає зіркою, розуміє, що цілі мають змінюватись з віком.

Ідея про те, що діти-попзірки втрачають своє дитинство та інколи це ламає їм подальше життя — не нова. Але без цієї історії програма teen spirit була б неповною. 

 

«Панки», Масья Омс 

У центрі уваги данської режисерки складні підлітки, від яких всі втомились, а тому їх відправляють на перевиховання на ферму у Франції. У кожного з них різна історія — хтось переживає смерть матері, хтось постійно потрапляє в погані історії, хтось вже навіть відбував покарання у місці позбавлення волі. Вони не знаходять спільної мови з батьками, як і з рештою світу. Окрім фізичної праці кожного дня на них чекає психотерапія, де вони розбирають природу своїх вчинків та вирішують, як поводитися далі. У когось виходить майже одразу, а інші закриваються в собі. Але на психотерапії з ними стається майже одна й та сама річ: з «панків» вони перетворюються знову на дітей, яким хочеться піклування та любові.

 

«Будда в Африці»

Енок Алу – підліток із Малаві, який живе у китайському буддистському сиротинці. Навчання в сиротинці — його єдина надія на освіту і краще життя, швидше за все за межами Африки. Там він вивчає китайську мову, бойові мистецтва, привчається до чужої їжі та інших звичаїв. Подібні історії про місіонерів, які навчили християнської віри та англійської мови, вже нікого не дивують, але й вони не ставлять перед собою завдання привчити до своєї культури. Для китайського сиротинця ж культура дорівнює не тільки звичаям, але й самоідентифікації. Здається, що стрічка не має на меті показати саме це, але прийняття іншої культури та відмова від своїх звичаїв стає конфліктом всієї стрічки. Лишитись собою зі своєю культурою, чи забути про проходження, але отримати шанс на краще життя? Вибір доводиться робити самостійно, не зважаючи на те, що ти всього лише підліток.

 

«Безсмертні», Ксенія Охапкіна

Кадри дітей з автоматами, які йдуть строєм або розбирають зброю на швидкість, змінюються засніженими вулицями, заводом та напівтемними будинками. Режисерка фільмує навчання в «Юнармії» у Мурманській області. Свою оповідь вона починає з того, що колись тут був ГУЛАГ: людей відпустили, але вони залишились.

Здається, що окрім мілітаристських зібрань вибору у молоді більше немає. Вони, ніби яскрава пляма серед вічного холоду і темноти. «Вами командуют — вам больше ничего не нужно», — говорить у стрічці командир. За весь фільм ми не почуємо нічиєї думки: ні яка ціль цих тренувать, ні чи дійсно саме цього хочуть діти, яким дають постріляти зі справжньої зброї. У дівчат теж все просто — тішити погляд чоловіків.

Усе ніби йде за сценарієм, який написали десь зверху, а думки про «переписування» не може бути. Так, наприклад, у ми бачимо кадр, де немовлята лежать у боксах, а у вікно видно, як їдуть вагони з вугіллям. «Знати своє місце» і сценарій свого життя варто від народження.

Згадується стрічка Тайка Вайтіті «Кролик Джо Джо», драматично-комедійний фільм про хлопчика, який вирушає в тренувальний табір Юнгфольку, молодшої вікової групи гітлер‛юнгу. Його віру в партію укріплює уявний друг Гітлер, що додає абсурдності сліпій вірі. Але в «Юнармії» все повторюється і існує просто зараз, бо ж пропаганду так легко вкласти в дитячі голови. Це і лякає — наскільки легко ми можемо піддаватись упливу і навіть не намагатися відчути, що таке свобода. А ще там знають шлях до безсмертя — померти за батьківщину на ще одній безсенсовій війні.

Коментарі


спецтеми: