Від таргана до колорада. Як влаштована сучасна пропаганда?

Фото: www.open.az

На початку червня в Києві відбувся міжнародний відкритий семінар «Спокуса пропаганди і масові вбивства в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.», де відомі інтелектуали з різних країн аналізували, чому сучасна пропаганда така ефективна в епоху нових медіа.

В сесії «Ідентифікація, демонізація та дегуманізація ворога» взяли участь доктор Марта Дичок (професор, Університет Східного Онтаріо, Лондон, Канада), Андрій Куликов (“Громадське радіо”, ICTV, Україна) та доктор Владислав Гриневич (провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН, Україна).

“Пропаганда надзвичайно спокуслива. І одна з найбільших спокус – це думати про неї чорно-білими категоріями”, ‒ сказала доктор Марта Дичок у вступному слові. На її думку, вислів “Путінська пропаганда впливає на суспільну думку” і є тим самим чорно-білим поглядом. З позицій моделі комунікації передачі (transmission module communication) існують три головні елементи комунікаційного процесу: перший створює пропаганду (образ ворога), другий ‒ передає, третій сприймає. При чому все це відбувається лінійно, а кожен із елементів є незалежним один від одного.

Іншу, більш переконливу модель комунікації пропонує культурологія. Комунікативний процес у культурологічних теоріях є більш інтерактивним. Аудиторія сприймає все активно, тому виробник пропаганди ніколи не може передбачити, як вона вплине на реципієнтів. Справа в тому, що наше суб’єктивне сприйняття залежить від наших основоположних цінностей. Для одного «бандерівець» може бути ворогом, для іншого ‒ героєм. Тому ті, хто продукує пропаганду, намагаються вгадати, якими є цінності, до котрих треба апелювати.

Додам, що про залученість аудиторії до формування пропагандистського повідомлення писав ще в 1965 році Жак Еллюль у своєму класичному дослідженні «Пропаганда»: «Для сучасної пропаганди важливо адекватно проаналізувати середовище й індивіда, оскільки потрібні різні типи пропаганди для таких різних типів середовищ».

Цікаву ідею висунув доктор Владислав Гриневич. Він розпочав свою промову з широковідомого твердження, що демонізація та дегуманізація ворога відбувається для того, аби легше було його вбивати. Наприклад, під час війни Франції та Німеччини в ХІХ ст. у першій тарганів називали «прусаки», а в другій ‒ «французи». Так само в Руанді представники племені хуту називали тарганами людей з племені тутсі, останніх загинуло майже мільйон осіб. Доктор Гриневич продемонстрував, як цікаво еволюціонувала ідея дегуманізації ворога в наші часи.

Зокрема, елементи ксенофобії використовують також творці сучасного російського пропагандистського плаката. Доктор Гриневич представив приклад постера «Бей фашистского гада!» (автор Рауль Еркимбаев), на якому був зображений монстр, що нагадував восьминога. Чудовисько розміщувалося на карті нашого регіону в Києві і тягнуло свої мацаки до Львова та Москви. Червона рука з автоматом Калашникова била по монстру прикладом. Композицію вивершували червоні серп та молот. «Автор плакату апелює до цінностей радянської спадщини та демонізує фашизм як суцільне, абсолютне зло, ‒ сказав доктор Гриневич. – Для мене фашизм – це Беніто Муссоліні, Італія, специфічна тоталітарна ідеологія. Для радянської людини всі ці тонкощі відсутні».

Ще один прийом російських пропагандистів – закріпити факт зрощення сучасної української та нацистської символіки періоду Третього Рейху: для цього тризуб та свастика поєднуються в абсурдному колажі. Так само демонізується образ українського президента Петра Порошенка у плакаті «Roshen – почувствуй вкус настоящего фашизма». В одному із плакатів до пари «Україна-Фашизм» доєднується також логотип американського ЦРУ. Також автори плакатів вкрай захоплені ідеєю страху світу перед СРСР і намагаються всіляко інтерпретувати причини цього страху, аби успішно поновити його в умовах сучасної Росії. Саме цьому присвячений плакат «За это нас и боялись».

0_109efa_1a142c74_orig

Зразок сучасної російської пропаганди.

Доктор Гриневич звернув увагу на засадничу проблему радянської пропаганди, яка до 1939 року була орієнтована на пролетарський інтернаціоналізм. У 1941 році з першої сторінки військових газет СРСР довелося зняти гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», бо в червоноармійців виникало справедливе питання: «Як ми можемо вбивати німецьких пролетарів?» Тому це гасло змінили на «Смерть немецким оккупантам!», і таким чином ворог був чітко означений. У 1942 році з’явився відомий памфлет Іллі Еренбурга «Убей!», який починався зі слів «Ми зрозуміли: німці не люди». «Ми не могли дозволити собі розкіш розділити німців на фашистів і просто мобілізованих солдатів, шинелі на них були однакові і автомати. Це потім, в сорок четвертому, сорок п’ятому, стали підправляти, коригувати, роз’яснювати, і то ми не дуже-то хотіли вникати»,  ‒ писав із цього приводу Даніїл Гранін.

Все це призвело до погромів у Східній Прусії та масовими зґвалтуваннями в Берліні та Відні.

«Наші закони про декомунізацію радикально розводять Україну та Росію, тому що остання активно використовує радянську символіку та продовжує йти з нею вперед у минуле», ‒ зауважив доктор Гриневич. Таким чином, на його думку, нова українська ідентичність входить у протиріччя з архаїчною радянською ідентичністю Росії, представленою в антиукраїнській пропаганді.

Андрій Куликов заперечив тезу Владислава Гриневича про повну дегуманізацію ворога в часи Другої Світової війни. Він передусім пригадав, які глузливі імена давали одна одній протилежні сторони конфлікту в Другій світовій. Вони були пов’язані з реальними іменами людей: Ганси, Фріци, Івани, Джеррі. «Але теза про дегуманізацію справджується в наші дні в російській та українській пропаганді», ‒ зауважив Андій Куликов. Маються на увазі глузливі слова «укроп» та «колорад». Слово «укроп» позбавляє людину будь-яких людських ознак, укроп можна косити й зривати.

Українці, зі свого боку, називають сепаратистів та їхніх ідеологів «колорадами» по аналогії із георгієвською стрічкою, яка схожа на колорадського жука. «Боротьба із колорадським жуком з дитинства увійшла до нашої плоті і крові, для нас це є природна справа, – підкреслив Андрій Куликов. ‒ Але тут одночасно виникає алюзія другого порядку, бо радянська пропаганда стверджувала, що колорадські жуки були навмисно завезені в СРСР зі Сполучених Штатів».

Існує також досить цікавий образ «вати», навіть більш дієвий, бо вата ще менше людиноподібна, ніж колорадський жук. «Вата ‒ це неживий предмет і, на жаль, вона дуже добре горить, ‒ сказав Андрій Куликов, маючи на увазі трагічні події 2 травня 2014 року в Одесі. ‒ Коли користувачі в інтернеті писали коментарі в стилі «вата добре горить», то, дегуманізуючи ворога в такий спосіб, вони самі втрачали гуманність».

Ще один аспект пропагандистської війни між Україною та Росією ‒ хибні означення, коли українців називають окупантами та карателями, а сепаратистів ‒ злочинними угрупованнями або просто злочинцями. На думку Андрія Куликова, озброєні угрупування, які воюють проти української армії на боці так званих ДНР-ЛНР, не можна вважати злочинцями, бо вони не є частиною звичайного злочинного світу. І тут ми стикаємося зі справжньою проблемою, бо, виводячи сепаратистів за межі злочинного світу, ми надаємо їм політичну суб’єктність, якої вони не мають, бо у них не відбулося легітимних виборів.

Разом із демонізацією та дегуманізацією ворога відбувається «янголізація» українських військових: пісня групи Socium UA називається «Херувим» («Ти воїн, ти херувим»).

1407750918_10402452_663622950393480_6301351873483701012_n

Зразок української інтернет-пропаганди.

Так само тепер «янголізованими» виглядають тексти в деяких українських виданнях, що часто нагадують передовицю з газети «Красная Звезда»: «Шлях Олександра до Збройних Сил, як й у багатьох активних свідомих українських чоловіків, проліг через Майдан та події Революції Гідності. У серпні минулого року він був призваний до війська за мобілізацією. Від повістки не ховався: служив строкову і уявляв, що до чого. Питань із застосуванням професійних навичок у бойових умовах не виникало».

В сесії «Ідеальний світ “імперії” і методи “очищення” від уявного ворога» взяли участь доктор Володимир В’ятрович (директор Українського інституту національної пам’яті, Україна), Пітер Померанцев (старший науковий співробітник аналітичного центру «Legatum Institute», письменник, Велика Британія) та Євгеній Кисельов (продюсер, телеканал «Інтер», Україна).

«Більшість убивств минулого сторіччя були би неможливими без масової пропаганди, ‒ сказав Володимир В’ятрович. ‒ Ця пропаганда надає злочинам якогось вищого сенсу і врешті-решт освячує їх». У цьому контексті В’ятрович висловив здивування позицією критиків закону про декомунізацію, які посилаються при цьому на права людини. Адже комуністи ніколи не зважали на права людини, і завдяки сентиментальним спогадам, уособленим у радянських символах, вони знов можуть прийти до влади.

На думку Володимира В’ятровича, шкідливість російської пропаганди полягає зокрема й у тому, що вона приваблює своєю позірною успішністю. Спостерігаючи за цим, деякі люди роблять висновок, що Україні також потрібна своя пропаганда, щоби врятуватися від Росії. Володимир В’ятрович застеріг від такої позиції, бо пропаганда є передусім інструментом тоталітарної держави, де вона працює ефективно через повний контроль над інформаційним полем, що у демократичній державі неможливо. Для вбивства дракона не варто самому ставати драконом.

Для побудови ефективної пропаганди недостатньо дегуманізувати ворога, зазначив В’ятрович. Потрібна ще картина ідеального світу, заради якого варто боротися з ворогами. Саме тому ця сесія називалася «Ідеальний світ імперії. Методи очищення від уявного ворога».

Пітер Померанцев у відповідь на це зауважив, що питання пропаганди зовсім не у створенні ідеального світу, а в потенційних можливостях держави. Громадянин може не вірити в усю брехню, яку йому пропонує телебачення, але сам факт того, що телебачення повністю контролюється державою, вказує на її силу. «Питання не в ідеологічній обробці населення, а в тому, що держава може через засоби пропаганди оголосити ворогом навіть вашу матір», ‒ пояснив Пітер Померанцев. Так президента  Сирії Асада називають «As if» (нібито), тому що громадяни цієї країни не вірять його словам, але погоджуються грати в його гру. Так само погоджуються грати в гру з власним урядом росіяни, які насправді не вірять у те, що українці раптово перетворилися на фашистів, але сама ця віра демонструє лояльність до держави. Держава каже: «Ось це повідомлення ти повинен повторювати, якщо хочеш мати роботу, освіту та безпеку».

На думку Пітера Померанцева, російська пропаганда сьогодні не є пропагандою класичного типу. Більшість її повідомлень – це конспірологічні теорії: держава підозрює скрізь змову проти себе, бачить ворогів, підривну діяльність, і намагається переконати в цьому громадян. Як приклад, можна згадати фільм із промовистою назвою «Чому США хочуть втягнути Росію у війну в Україні?». І головна мета такої пропаганди – перетворення громадян на пасивних телеглядачів, які в жодному разі не вийдуть із протестами на вулицю, а в усьому сподіватимуться виключно на міць державного апарату.

Євгеній Кисельов пригадав свій досвід роботи в радянському іномовленні. «З одного боку, там був досить високий рівень журналістики, адже треба було готувати матеріали, розраховані на значно більш прискіпливу та інформовану закордонну аудиторію, а з іншого – треба було вміти донести до цієї аудиторії певні пропагандистські повідомлення», ‒ пригадав Кисельов. Навчали пропаганді на військових кафедрах радянських університетів. Для цього існував курс «Спецпропаганда». Ця пропаганда мала провадитися серед населення країни, проти якої ведуться бойові дії.

На думку Кисельова, очільники сучасних російських медіа або їхні радники пройшли курс спецпропаганди. Це помітно, адже вони користуються давно напрацьованими методиками. Одна з них – так званий метод «гнилого оселедця», коли через засоби масової інформації поширюється відверта брехня: наприклад, «Україна – банкрут». Далі з цього приводу починається жвава дискусія експертів, політиків та звичайних громадян. Як наслідок, у суспільній думці слова «Україна» та «банкрут» міцно пов’язуються на підсвідомому рівні. Особливо добре це працює на рівні персоналій, коли потрібно компроментувати того чи іншого політика. Його проголошують, наприклад, педофілом та починають обговорювати в медіа – правда це чи ні.

2924886562632752e55067a5797773fb

Зразок сучасної російської пропаганди.

Ще одна методика – поширення великої кількості неправдивих версій події, як це було у випадку з катастрофою малайського авіалайнера. Обговорення великої кількості неправдивих версій відволікає увагу від правдивої. «Головна задача пропагандиста тут – спричинити такий стан свідомості, коли людина вже не здатна відрізнити правду від брехні», – сказав Євгеній Кисельов.

Російський журналіст пошкодував, що всі сподівання на силу нових медіа в його країні, а також в східній частині України не справдилися: переважно люди схильні цілковито  довіряти тому, що вони чують та бачать по телевізору.

Коментарі


спецтеми: