Глобальний фестиваль із Кракова: як це працює?

Фото: www.unsoundproductions.com

Фестиваль Unsound з Кракова – один із найуспішніших у Європі, започаткований у 2003 році друзями, яким бракувало розмаїття цікавої музики. Unsound завжди співпрацював із українськими виконавцями, і цього року результати такої спільної роботи можна буде побачити 1-2 вересня у Львові. Unsound Dislocation: Львів – це два вечори концертів експериментальної електронної музики у Львівській філармонії, а також окрема клубна подія. Проект реалізується за підтримки Гете-Інституту й у співпраці з Fundacja Tone та Інститутом Адама Міцкевича. KORYDOR поспілкувався з натхненником і директором фестивалю МЕТОМ ШУЛЬЦОМ про цьогорічну концепцію фестивалю Unsound, засади його тривалого розвитку, роль жінок у поступі електронної музики та про роль культурних медіа, які поєднують фестиваль та його аудиторію. 

Віра Балдинюк: Фестиваль Unsound має тривалу історію. Чи пам’ятаєте ви головну ідею, заради якої він створювався?

Мет Шульц: На той час, 15 років тому, в Польщі й у Європі загалом було мало фестивалів, про які можна було сказати «фестиваль моєї мрії». Ми з моїм другом захоплювалися електронною та експериментальною музикою і відчували глибоку лакуну, нам у Кракові бракувало саме такої музики. Але сприймали своє захоплення як хобі й не мали наміру організовувати щось масштабне. Ми просто хотіли влаштувати собі розвагу. Так і сталося: в перші п’ять-шість років це була невелика андеґраундна подія для схиблених на електронній музиці людей. Спочатку, звісно, в нас не було ніякого кураторського бачення. І перший випуск фестивалю Unsound був одночасно першим заходом, який ми взагалі організували, ми вчилися на ходу. Щодо кураторства й ідеї фестивалю, він був і залишається доволі об’ємним і відкритим, але головне в ньому – показувати музику, яка намагається бути амбітною, яка розсуває звичні рамки. Отже, з одного боку, це експериментальна музика, яка може бути вимогливою щодо слухачів, з іншого боку – клубна музика, під яку можна танцювати, але і в ній можуть бути елементи експериментальності. Її можна також назвати комерційною. Поміж цими двома напрямками в нас також можуть виступати гурти, які грають несподіваний рок чи джаз. Але це передусім музика, яка залучає новітні технології, яка працює з ідеєю майбутнього і звучить свіжо.

В. Б.: До речі, а яке співвідношення комерційної та новітньої електронної музики на фесті? А також які пропорції між продажем квитків на події і фінансуванням від міської влади?

М. Ш.: У своїй основі фестиваль некомерційний. Якби ми запланували зробити його ще більшим, ми би зіпсували атмосферу і мусили би йти на компроміси, запрошуючи виконавців і підбираючи для них зовсім інші майданчики для виступів. Ми цілком свідомо зберігаємо фестиваль у певних рамках відвідуваності, підтримуємо його особливий дух DIY і вже сформовану спільноту довкола нього. Це дозволяє нам запрошувати артистів, яких публіка може й не знати, представляти прем’єрні програми, на які люди йтимуть із надією побачити й почути нові речі. Це така собі велика лабораторія дослідів. У Кракові ми вже маємо гарну репутацію, люди нам довіряють, і ми можемо відкривати їм невідомі імена, заради чого вони, власне, часто й приходять. Перші роки існування Unsound фінансова модель фестивалю базувалася на прибутках із продажу квитків. Згодом ми отримали підтримку від Гете інституту та Швейцарської культурної фундації «ПроГельвеція», але кошти йшли переважно на логістику, а команда, включно зі мною, безкоштовно волонтерила. Лише десь на шостому році існування ми отримали фінансування від міської ради Кракова. Сьогодні ми маємо відчутну підтримку у фінансуванні, бо фестиваль уже став важливою частиною культурного календаря міста. Знадобилося багато часу й зусиль, щоби опинитися в такому статусі. Місто розуміє значення Unsound, ми приваблюємо в Краків нові аудиторії, 50% фестивалю – іноземні туристи, решта 50 – краків’яни та поляки з інших міст. Це вплив, який можна порахувати, але також справа у репутації, в брендингу міста, в ідеї якогось іншого Кракова – не лише культурної столиці Польщі, що розвиває традиційні види культури, але й міста, яке дає можливості для інноваційного й свіжого мислення в культурі. Тепер наш фестиваль – частина нової ідентичності Кракова.

В. Б.: Окрім розвитку аудиторій і туристичної привабливості, який уплив фестиваль мав на якісь внутрішні процеси в місті, наприклад, появу нових сценічних майданчиків чи розвиток місцевої музичної журналістики?

М. Ш.: Unsound став упливовим не лише в межах Польщі, ми, звісно, привозимо сюди іноземних музикантів, але також підтримуємо місцевих і даємо їм можливість бути почутими за кордоном. Ми продюсуємо фестиваль Unsound в різних містах світу – вже маємо шість «випусків» у Нью-Йорку, де представляємо польських, українських і білоруських артистів, а також митців з Німеччини, Великої Британії (музичні індустрії яких більш розвинені, але не тому, що там кращі виконавці, а з огляду на географічний та історичний фактор). Це важлива частина нашої діяльності – промотувати й будувати репутацію й знання про музикантів з Польщі та інших країн. Думаю, ми вже маємо деякий уплив на польську сцену. Складно оцінити, як фестиваль впливає на молодих людей, які приходять почути щось нове для себе і тоді вирішують самі займатися музикою. Щодо музичної журналістики, думаю, в Польщі такі ж проблеми, як у всьому світі. У нас фактично немає платформ, де можна почитати аналітичні тексти про музику. Багато тих, хто займається темою, просто пише якісь уривки вражень на фейсбук-сторінках. Але це не музична журналістика в повному розумінні, яка заглиблюється в проблему й бачить горизонт усієї галузі. В цьому винен і вплив соціальних медіа, але й відсутність таких майданчиків, які заохочують писати про тему фахово. Це нерозривне коло: немає платформи – немає людей, які хочуть і можуть писати про сучасну музику притомні тексти. Але це криза в музичній журналістиці у всьому світі. Розвиток інтернету зіграв тут не останню роль.  

В. Б.: Як працює команда фестивалю? Ви щороку набираєте і вчите нових людей чи це незмінна група людей?

М. Ш.: Для таких фестивалів, як Unsound, робоча група – це завжди виклик. Фестивалі, які виникали у форматі DIY  із незалежного оточення, і досягли певного організаційного рівня, публічної видимості та професіоналізму, – всі вони також працюють довкола специфічних подій і проектів, це унеможливлює їхню роботу на повний робочий день. Сталість проекту підтримувати дуже важко. Але ми маємо основну групу з 4-5 людей, які працюють цілий рік на Unsound у різний спосіб, і з наближенням фестивалю кількість людей в команді, які працюють на кількамісячний термін, різко збільшується. Крім того, фестиваль обростає сотнями волонтерів. І ми також проводимо паралельні «випуски» фестивалю в різних містах, тому співпрацюємо з локальними командами, співкуруємо та співорганізуємо події.

В. Б.: Як би ви описали формулу сталості такого фестивалю?

М. Ш.:  Бути гнучкими, винахідливими, постійно дбати про розвиток. До того часу, як ми почали отримувати фінансування з міської ради, і стали відчутно «надійнішими», ми щороку мусили зводити докупи бюджети, смикалися від вирішення однієї проблеми до іншої. На відміну від культурних інституцій, які фондуються державним коштом і мають щоденну офісну роботу, як у музеях чи театрах, у нашій сфері  зовсім інший контекст і проблеми.

В. Б.: Як ви використовуєте неконвенційні локації? Чи важко туди потрапити?  

М. Ш.: О, це взагалі особливість і родзинка нашого фестивалю, зокрема в Кракові. Ми не використовуємо звичайні клуби чи концертні зали. Якщо вже ми йдемо в традиційний простір на зразок філармонії чи оперної зали, ми несемо туди щось несподіване, яке ніколи би не відбулося там без нас. Коли ви потрапляєте на фестиваль у Кракові, то відвідаєте близько 20 просторів, це можуть бути постіндустріальні місця, трамвайні депо, колишні фабрики, порожні готелі 80-х років, електростанції, церкви й синагоги. Тобто окрім нової музики ви відкриваєте для себе інше місто. Акустично й візуально це прекрасні місця, які дають цікавий архітектурний і культурний досвід. В інших містах ми також шукаємо такі локації. Напевно, одне з найбільш візуально захопливих місць було в Торонто, де ми робили фестиваль. Це була гігантська закинута електростанція, утричі більша, ніж Тейт Модерн. Вона розміщується в центрі міста, і місцеві мешканці вперше потрапили туди завдяки Unsound. Я захоплений ідеєю презентувати Роберта Хенке у Львівській філармонії. Щоби потрапити в такі місця, потрібно багато зусиль і вміння бути переконливими. У Кракові минула купа років, поки до нас почали дослухатися й надавати дозволи для проведення заходів. Але ці простори насправді дуже складні з погляду акустики й інфраструктури, там завжди треба дуже тонко вирішувати практичні питання з туалетами, їжею і доїздом.

В. Б.: Як ви співпрацюєте з візуальними артистами? Наскільки важливою є для вас така співпраця?

М. Ш.: Це суттєва частина нашої роботи й багато в чому визначає сутність фестивалю. Ми маємо справжніх друзів-колег, із якими працюємо останні десять років. Один із них – Марсель Вебер, німецький відеоартист. Бен Фрост написав (точніше – реінтерпретував) музику до роману Станіслава Лема «Соляріс», використовуючи візуальні елементи, створені Брайаном Іно. Світлові й візуальні ефекти до цієї музики зробив саме Марсель Вебер. Роберт Хенке  представить «Lumière» у Львові, це відома аудіо-візуальна робота, вперше показана в Кракові.  

В. Б.: Як ви знайшли українських учасників, які будуть задіяні у фестивалі Unsound Dislocation у Львові? Дехто з них дуже досвідчені музиканти з 90-х років, але тут їх можна рідко почути.

М. Ш.: Світлана Няньо дуже цікава виконавиця, є певні паралелі в її музиці та кар’єрі з польським гуртом Księżyc, які також виступатимуть у Львові. Вони грають схожу музику – поєднання слов’янських давніх мотивів, фолку та електроніки, мінімалізму. Її альбом був випущений Koko Records, у 90-х це був крутий польський лейбл, який при тому випускав переважно українську музику, це був цікавий зв’язок. Księżyc – легендарні, вони не грали вже понад 20 років, і зіграли кілька років тому вперше після такої паузи якраз на Unsound у Кракові. Після виступу я поговорив з одним із музикантів гурту, Робертом, і він розповів про їхні музичні зв’язки зі Світланою Няньо в 90-х роках. Я чув, що Світлана нещодавно грала в кафе «Ото» в Лондоні, і в мене виникла ідея поєднати їх у спільній програмі, бо це поєднання музичного, історичного, географічного й культурного сенсів.

В. Б.: Як ви оцінюєте роль жінок-музиканток в розвитку електронної музики? Однією з піонерок цього напрямку в Україні свого часу була Катерина Заволока, тепер популярний проект «Онука», серед незалежних проектів – Zapaska з Яною Шпачинською. У ваших програмах я також бачу багато жіночих імен.

М. Ш.: Ви правильно помітили, зараз розгортається дискусія довкола адекватності представлення жінок у лайн-апах різних фестивалів.  І чудово, що це питання нарешті обговорюється. Якраз чи не більшість цікавої експериментальної музики виникає завдяки жінкам-авторкам, серед яких є цікаві діджейки. Тому природно, що їх дедалі більше запрошують брати участь у нормальних фестивалях. Заволока була справжньою піонеркою української електроніки, вона виступала в другому «випуску» Unsound у Кракові разом із Котрою і Кириченком, її шоу було незабутнє, як і повний, потужний голос. Цікаво, що кілька виконавиць українського походження живуть і працюють у Польщі, Полі Чейн, яка нині мешкає у Варшаві – вона гратиме у Львові цього разу.

В. Б.: Як ви прокоментуєте концепцію цьогорічного фестивалю у Кракові, адже щоразу вона інша – Flower Power? Це екологічний мотив чи пацифістський?

М. Ш.:  Краківський фестиваль у 2010 році відбувався в концепції «Хорор», загалом настрої були доволі понурі і Unsound зажив слави «темного фестивалю» (сміється). «Сила квітів» – концепція цьогорічного фестивалю в Кракові, цим ми хотіли підкреслити ідею проростання нового, краси, але й сили смерті, якщо хочете. Два різні аспекти – візуально прекрасне й вразливе по суті. Ми закладали в цю концепцію розуміння культури й системи домінування, це також посилання на «літо кохання», що відбувався 50 років тому в  Штатах у Сан-Франциско. Це не лише про надії та оптимізм, але й про розчарування. Також в ньому є сильний екологічний аспект, це відображатиметься в інсталяціях, музичній тематиці, у денній програмі. Це така відповідь на те, як світ почувається нині – стан певної дистопії.

В. Б.: В чому полягає географічна логіка проекту Unsound Dislocation? Я бачу події, які відбуваються спочатку в Мурманську, Львові, потім у Казані.

М. Ш.: Минулого року в нас був Unsound Dislocation у Нью-Йорку, і в грудні в Лондоні. Початково ідея була від Гете-Інституту, я мав би зробити цей проект у 11 різних містах, у пострадянських країнах, включити сюди країни Центральної Азії, Східної Європи. Це все об’єднано ідеєю того, що Unsound – далеко не лише Краків, це радше про відцентровий рух. Ми намагаємося зруйнувати ідею культурної периферії і центру. Нaприклад, Unsound їде в Нью-Йорк і продюсує там свій фестиваль з Польщі, що взагалі нове для світового «центру». Ми їдемо в міста, де електронна музика цікаво представлена або навпаки, її там бракує, а потім організовуємо співпрацю між містами й музикантами, наприклад, як ми це зробили між проектами з Таджикистану й Німеччини.

В. Б.: Як ви відстежуєте музичні новинки й імена для нових фестивалів?

М. Ш.: Багато подорожую, ви це могли помітити з мого інстаграму, особливо завдяки проекту Dislocation (сміється). Відкриваю нові місця, про які не підозрював. Люди надсилають мені дуже багато музики, я завжди на зв’язку з представниками незалежних лейблів, музичні журналісти – мої порадники,  як і арт-куратори. Ми міжнародний фестиваль, тому маємо співкураторів за кордоном, які також включені в розробку концепцій. Мій колега Лукаш Варна відчутно впливає на програму.

В. Б.: Яка роль незалежних радіостанцій у промоції того, що робите ви?

М. Ш.: У нас у Кракові не так багато незалежних музичних радіостанцій, з якими ми підтримуємо зв’язок. Ми робимо спільне шоу на радіо «Краків», тож у нас є прогресивне інтернет-радіо, яке створює якісні музичні програми. Але більш очевидною є наша співпраця з незалежним інтернет-радіо NTS у Лондоні. Ми вже п’ять років з ними робимо спільні програми з Кракові та інших міст, куди приїздить наш фестиваль. Вони щоденно записують шоу, викладають онлайн, роблять інтерв’ю з артистами, архівують їх, це дуже важливо для подальшої роботи й історії сучасної музики також. Ну і NTS розповідають про Unsound цілому світу. Ми і вони діємо глобально, в цьому схожість наших концепцій.

Коментарі


спецтеми: