Толерантність – це базис

Фолькмар Кюн, "Толерантність". м. Ґера, Німеччина.

Основа розвитку будь-якого суспільства — взаємоповага, рівні можливості, толерантність. Так склалося, що в толерантних суспільствах відчуваєш себе більш захищеним, навіть при такому ж високому рівні корупції. Навіть коли, по суті, ти за всіма консервативними канонами нормальний і в тебе волосся природного кольору, немає веселки в очах, ти носиш «правильну» білизну і спиш в одному ліжку з людиною протилежної статі. Тут це нікого не обходить. У толерантних суспільствах ти можеш бути ким завгодно. В толерантних країнах на тебе не дивляться косо, не підстерігають, не звинувачують у інакшості, не шукають цієї інакшості.

Прості й звичні для всього світу умови безпеки співіснування поширюються на всі сфери життя. І коли в тебе є два статеві органи, і коли ти лівий у середовищі правих, і просто коли в тебе волосся помаранчевого кольору. Інакшість легко плекати в суспільстві, де з толерантністю є проблеми. Расизм, антисемітизм, гомофобія — в їхній основі та ж бактерія, яка не лікується однією пігулкою.

Історичний бекґраунд є одним із найпотужніших джерел підживлення цієї бактерії. Нескінченні війни, революції, перебудови, зміни влади, відсутність стабільного розвитку — все це робить нас слабкими, вразливими й розвиває найбільший і найнебезпечніший комплекс для щойно народжених країн — страх змін, страх нового і незнайомого. Досить легко пропагувати поворот у  минуле, прив’язуючи всі можливі негаразди до корінних змін у суспільстві. Це небезпечний інструмент, і гомофобія та расизм є його важливою частиною.

У квітні 2012 року я подорожував разом із чеським музичним гуртом по Україні. Нас поселили в хостелі в загальній кімнаті. Так сталося попри наші домовленості, але в Україні навіть іноземні артисти швидко звикають до правила «домовленості нічого не варті». Робочі мови в нас із гуртом — чеська й англійська. Ми вже кілька тижнів перебували в Україні, тому всі учасники при цьому досить добре розуміли близьку слов’янську мову. Ми кладемо речі в кімнаті й чекаємо вирішення нашої проблеми із поселенням, у кімнаті лише одна жіночка з галицьким акцентом, говорить по телефону з кимось:

– Тут якісь чехи смердючі заселилися!

Враховуючи те, що ми кинули свої речі в іншому кінці кімнати, подорожували в холодну пору року і власним автомобілем, навряд чи це була оцінка нашого аромату, радше гіперболізація расової нетерпимості. Звісно, це почули й зрозуміли всі. Чехи лише перезирнулися й посміялися. Мені було просто соромно. Я ніколи не наражався на подібне ставлення у них у гостях.

Це звичайний побутовий шовінізм. Україна — країна-моноліт, де мультикультурність, релігійне і навіть мовне розмаїття — незначні. Нашу закритість доповнює неймовірно високий відсоток людей (понад 70%), які ніколи не виїжджали за кордон або не мають закордонного паспорту. EF EPI дає Україні найнижчий рейтинг знання англійської в Європі після Туреччини.

Водночас у Малайзії та Сінгапурі активних мов спілкування чотири — і вони всі належать до різних мовних родин, мають три різні абетки. Це англійська, китайська, малайська й тамільська. Безліч людей володіють усіма мовами. Тоді як у Росії депутат правлячої партії і голова парламентського комітету офіційно заявляє, що вивчення другої іноземної шкодить «традиційним цінностям росіян».

В Україні також спостерігається активність борців за традиційні цінності, які аргументують це ще й тим, що «Європа нам нав’язує свої цінності». Нав’язує нам їх не Європа, а здоровий глузд. Будь-яка розвинена країна Азійсько-Тихоокеанського регіону більш толерантна і різнокольорова як за національною ознакою, так і за базовими статевими свободами, ніж будь-яка країна на сході і півдні ЄС. На жаль, у війні проти толерантності союзником може бути тільки режим Російської Федерації й кількох пост-тоталітарних суспільств. Ані Азія, ані Америка, ані Європа не страждають на хворобу позаминулих сторіч. 

Є в мене друзі – індонезійсько-українське подружжя, що живе в Малайзії. Для індонезійського чоловіка моєї подруги потрібна віза в Україну. За нею вони звернулися в консульство України в місті Куала-Лумпур і на звернення отримали перше ж питання від українського дипломата, почесного представника нашої країни у високорозвиненій Малайзії:

– А шо цьому чорному нелегалу робити в Україні? – спитав почесний консул України.

Це расизм на державному рівні.

Усім борцям за традиційні цінності й чистоту нації слід усвідомити, що основою розвитку є прийняття нового. Такі відомі всьому світу сінгапурські реформи — це мандат самих сінгапурців на докорінні зміни. Усі мої старші друзі з цієї дивовижної країни говорять схожими словами одне і те ж саме.

– Кожного дня щось змінювалося, – розповідав мені якось старенький китайський дідусь. – Були люди, які боялися змін, але більшості з нас втрачати не було чого — ми між Малайзією і Індонезією, в яких на той час були дуже непрості стосунки. Ми ніколи не сперечалися, хто буде вище — індус, малаєць чи китаєць. Ми були досить бідні. І от тепер — ми кращі за багатьма показниками і розвиваємося далі. Ми не хапаємось за минуле і плануємо наше життя далеко наперед. Є план розвитку країни на 50 років. Ми знаємо, скільки буде посаджено дерев, скільки буде хмарочосів, скільки автомобілів, нових станцій метро.

Все ж у Сінгапурі були випадки расової нерівності — усіх корінних малайців звільнили зі служби в поліції. Це досить відомий інцидент, коли поліцію з етнічних малайців повністю замінили етнічними китайцями. Причиною цього прикрого факту була корупція: для малайців у Сінгапурі в той час поліція й фіскальні служби, куди їх наймали ще британці, були основним родинним бізнесом.

У цій маленькій країні три основні нації, а меншин стільки ж, скільки їх може існувати на різнокольоровій планеті. Усіх цих людей об’єднує одне — сталий розвиток. Їхні цілі — не довести свою вищість перед інакшими, а бути на передовій усього світу з якості життя, тривалості життя, науки й розвитку технологій. У толерантних суспільствах змінюється контекст. Толерантність — це базис. Основа й аксіома, яка не підлягає оскарженню, натомість дискусії ведуться у площині екології, науки, якості води, транспорту й зв’язку.

Наш пострадянський контекст — це суперечки про базові людські свободи. Це хвороба минулого, пережитків агресивних режимів, хвороба страху змін та інакшості, хвороба “третього” світу. Перед Україною все ще стоїть загроза різкого повернення в минуле, де на борців «традиційних цінностей» вже чекають брати і колеги, такі як Микита Міхалков, Рамзан Кадиров, Володимир Путін, Іосіф Кобзон та інші відомі борці фронту «духовних скреп».

У Малайзії – окрім чотирьох офіційних мов – чотири релігії, абсолютно різні способи життя і мислення, різні філософії й життєві пріоритети, абсолютно різний зовнішній вигляд. В такій країні жоден Вадік із Правого Сектора чи Білої Церкви вам не скаже “Шо эта у тебя штаны такие пидорские”.

Тут поки не легалізують гей-шлюби, але всім байдуже щодо вашої орієнтації. Тут нормально живуть лесбійки, які ходять по вулиці, взявшись за руки, китайки в “непристойних” шортах-трусах, замотані мусульманки, індуски в сарі, як із болівудських фільмів. І на цій палітрі ніхто нікому не заважає. Бо коли тобі відкриваються всі відтінки й кольори нашого світу – значно важче придумати, що якийсь із них зайвий. Значно важче, ніж у чорно-білому світі боротися за білосніжність.

Думаю, що в Україні це теж можливо.

Коментарі


спецтеми: