Школа перформансу у Львові: десята сходинка

Школа перформансу, Дні мистецтва перформанс у Львові. Паскаль С'яп. Фото Костянтин Смолянінов

Із 1 по 8 вересня 2018 відбувся фестиваль “Дні мистецтва перформанс у Львові”. Цього року серед учасників традиційно з’явилися нові імена, але важливо, що організатори особливо підкреслили саме школу перформансу, яка продовжує працювати з концепцією тематичних майстер-класів.

Школа перформансу вперше відбулася у Львові у 2009 році й досі залишається єдиним в Україні навчальним майданчиком, де можна перейняти досвід в авторитетних майстрів цього жанру з усього світу. За десять років школа перетворилася у цілісний цикл майстер-класів, де найбільша увага зосереджується на індивідуальності кожного учасника, водночас це нагода працювати в колективі, спробувати себе в групових акціях, створити спільний простір, що породжує контекст, який визначає поведінку всіх учасників. «Навчальна практика, оприлюднена широкому загалу в формі відкритого показу, робить львівський проект однією з найбільш оригінальних презентацій мистецтва перформансу в Європі», – каже Януш Балдиґа, куратор Школи перформансу. Чим більше розвиваються навчальні пропозиції, тим більше з’являється можливостей співпрацювати з новими викладачами-митцями, які реалізують оригінальні авторські практики. 

Варто зауважити, що цього року відбулося те, про що говорилося на кількох останніх едиціях фестивалю: «Школа повинна набути нового формату» – і нарешті вона охопила не лише різні теми, але й техніки. Серед запрошених викладачів були Януш Балдиґа (Польща) з програмою «Статичний перформанс – динаміка стану нерухомості», Мартін Віаль (Франція) з майстер-класом «Лабораторія тіла» та Бартоломе Феррандо (Іспанія) з циклом практичних лекцій «У роботі зі звуком».

Студенти Януша Балдиґи досліджували стан нерухомості як вихідний пункт, як центральну проблематику, момент, що передує руху. Група Мартін Віаль більше концентрувалася на тілі автора, його взаємодії та роботі з простором публічного місця (площа перед «Театром ляльок»), де й відбулася презентація групової симультанної акції. Специфіка роботи Бартоломе Феррандо – це «візуальна поезія», «звукова поезія», і учні (дехто з них працювали з викладачами попередніх едицій, Янушем Балдигою, Сандрою Джонстон, Алістером Макленоном та ін.) отримали зовсім новий досвід роботи з голосом та звуком, текстом і поезією у перформансі. Бартоломе представив власну «граматику» мови (глядачі змогли оцінити її під час візуально-звукового перформансу), і це стало зовсім новим досвідом, відкриттям для учасників його групи. «Після школи Бартоломе я думаю по-іншому, сприймаю по-іншому, відчуваю глибше. Так, ніби раніше ходила в пальто, а тепер його зняла й звуки проникають всередину» (Наталія Лісова, учасниця фестивалю та Школи перформансу).

Мартін Віаль. Фото: Костянтин Смолянінов

Мартін також позитивно відзначила практику відбору на майстер-класи. Цьогоріч лише третина охочих змогла взяти участь у школі, зате учні, які потрапляють сюди, надзвичайно зацікавлені й умотивовані. «Мені дуже приємно працювати в такій групі. Люди тут дуже допитливі… У них є бажання вчитися, робити перформанси, експериментувати» (Мартін Віаль, викладачка Школи перформансу). 

Практика школи минулого року вкотре показала, що результат є, адже після майстер-класу Сандри Джонстон та Алістера Макленнана сформувалися два творчі об’єднання, що досліджують перформанс у різних просторах Львова (група під назвою «Zabih») та Києва (Live_Art_Lab_Kyiv: перформативні практики в публічному просторі). Серед учасників – Андрій Гелитович, Тарас Пастущук, Богдан Янчук-Зухер, Роксолана Угринюк, Ольга Чигрик, Галина Бойко (Львів), Micro Cuts (Запоріжжя-Львів), Ігор Стахнів, Олександр Максимов (Дрогобич), Ani Zur, Антон Романов (Київ) та ін. Усі вони неодноразово ставали учасниками різних едицій школи й продовжують працювати з перформансом, долучаються до майстер-класів, ініціюють чимало подій впродовж року. Окрім них є кілька митців, які працюють самостійно (наприклад, Юрій Штайда (Харків), Олексій Зайцев (Київ) та ін.), і можливість узяти участь у школі – це щороку нагода удосконалити себе, працювати з професіоналами з багаторічним досвідом.

«Уплив, різниця, якість, контраст дуже великий, якщо порівнювати “Дні мистецтва перформанс у Львові” з іншими українськими фестивалями, де з’являється перформанс», – каже Наталія Лісова. Частіше на них присутні перформативні практики, але повноцінно перформанс як самодостатній жанр, якому присвячений весь фестиваль, представлений тільки тут, у Львові. На це звернули увагу й гості з Франції, Мартін Віаль та Паскаль С’яп, які часто стикаються з проблемою того, що велика увага приділяється театральним дійствам, танцю, але не творенню самодостатніх акцій. Тому перформерки, наприклад, свою творчість називають «мистецтво дії» (l’art d’action), оскільки термін «перформанс» часто вживається у невідповідному контексті, і це нині глобальна проблема.

У щоденній лекційній та вечірній програмі фестивалю серед учасників були художники з України (Володимир Кауфман, Костянтин Зоркін, Наталія Лісова, Антон Саєнко, Костянтин Смолянінов), Польщі (Януш Балдиґа, Мар’ян Стемпак), Норвегії (Зиґмунд Скард), Франції (Паскаль С’яп, Мартін Віаль), Ізраїлю (Ліор Карієль, Ґаліа Павліченко) та Іспанії (Бартоломе Феррандо). Усі вони мають абсолютно різне творче підґрунтя, різні техніки вираження. «Мені дуже цікаво, що в цьому фестивалі представлені різні методи роботи з перформансом. Це не просто однотипна школа мислення» (Мартін Віаль).

Художницю Паскаль С’яп на фестивалі у Львові вразила присутність великої кількості людей. Мисткиня часто працює з публічним простором, і тут серед глядачів багато студентів та випадкової публіки, а це дає можливість щоразу по-новому випробовувати власні сили, змінювати власне бачення ситуації. «Мої роботи часто пов’язані з місцем, у якому я працюю сьогодні. Важливим є контекст. І стосується не лише географії чи соціально-політичних питань. Основним переважно є можливість трансформувати сприйняття, яке я отримую, і якнайкраще його розмістити у цьому середовищі… Працюючи з певною темою, я її очищую, доки не залишається найважливіше», – каже мисткиня. Перформанс авторки розпочався ще у Франції з виставки фотографії про Україну. Портрети людей, зроблені на фоні білого квадрата, надихнули Паскаль використати цей елемент у власному творі, зробити власний портрет міста й себе у ньому.

Перший день фестивалю представлений перформансами Януша Балдиґи та Антона Саєнка, дії яких зосередилися в просторі галереї «Дзиґа», були наповнені спокоєм і напругою, тишею і звуком розпиляного металу, й базувалися вони на понятті жесту як знаку.

Наталія Лісова злилася з приміщенням, у якому виконала свій перформанс. Тоненькі дерев’яні планки поєднували її тіло зі стелею, і дихання підкреслювалося рухом цих паличок, – все це творило єдиний організм, який через візуальні ритми став одним цілим із простором і публікою. Було дуже просто й дуже глибоко, правдиво. Як каже сама перформерка: «Ти можеш сам себе використовувати у перформансі, тобі не потрібні зайві інструменти… У перформансі ти не встигаєш збрехати: ти приходиш з одним станом, а місто й оточення дає щось своє. Перформанс – він живий».

Наталія Лісова. Фото: Костянтин Смолянінов

Зигмунд Скард запропонував глядачам гру з рукавицями під назвою «Дай п’ять», які через нашиті додаткові елементи (шкаралупи горіхів, дощечки, камінці і т. д.) видавали дивні звуки й відчуття при дотику, що дуже потішило публіку, серед якої було багато молоді. І його мета – спровокувати радість – абсолютно реалізувалася.

Зиґмунд Скард. Фото: Володимир Кауфман

Ліор Каріель у своїй творчості використовує надзвичайно різний арсенал засобів, зокрема і старий одяг. Але це не лише перформанси, вона шиє з нього щось нове. На одній зі своїх акцій Ліор влаштувала дефіле і навіть цілий показ мод із шафи своєї бабусі. Художник Мар’ян Стемпак з Польщі також багато працює з одягом, але використовує його зовсім по-іншому, створюючи з нього самостійні об’єкти, які перетворюються в пам’ять про людину, стають знаком людського життя. Як коментує ізраїльська художниця Каріель, «Тут немає значення, чи ти чоловік, чи жінка. Я людина, і це найважливіше». У Львові під час перформансу Ліор галерея «Дзиґа» перетворилася на магічне дійство з музикою і своєрідними «танцями», які надали цьому знаному простору нового змісту. А робота Мар’яна зосередила напругу в підвішеній кулі з лахміття, яка почала контрастувати з середовищем.

Ліор Карієль, перфоманс. Фото: Юрій Дячишин

Володимир Кауфман на фестивалі представив лекцію-перформанс з драбинами, які стали предметом годинної дискусії та суперечок з питаннями: «Чи справді знаки драбин говорять про щось більше, ніж самі драбини?», «Нема жодної драбини абстрагованої від мистецтва» і т.д.

Ґаліа Павліченко під час свого перформансу поділилася власною історією-легендою з дитинства, яке неодноразово ставало основою її творчих робіт. Місце, середовище, де все відбувалося, дворик між старими будинками площі Ринок, створили прекрасне доповнення тієї ситуації. Окрім того, Ґаліа часто працює в групах, в дуеті, квартеті, де кожен має власну сферу зацікавлень та практик (танець, музика, робота з оголеним тілом), тому сольні роботи для неї формують ще інший досвід, як і фотографія.

Костянтин Зоркін притягнув увагу глядачів магією дерев’яної птахи, яку він створив. Перформанси Зоркіна – це його власна форма вираження, котра існує за межею категоризації цього жанру, і є особливою знахідкою митця.

Костянтин Зоркін. Перфоманс. Фото: Володимир Кауфман

Фестиваль «Дні мистецтва перформанс у Львові» постійно розвивається, удосконалюється і щороку вміє здивувати. Тут зосереджується особлива енергія, публіка, і щоразу це надзвичайний досвід для кожного учасника і глядача. Школа перформансу нині вийшла за межі майстер-класів, її стабільна періодичність дозволяє говорити про її вагомий вплив на стан перформансу в Україні, бо молоде покоління – це активні, цікаві й самостійні молоді люди, які мають бажання вивчити щось нове. Тому очікуємо появи нових імен учасників фестивалю серед викладачів та учнів школи в наступних едиціях.

Коментарі

спецтеми: