Перехресне запилення, або чому ідеям потрібна свобода

Що може зробити людина, коли світ «поламався»: коли обірвались або заклякли усі фізичні шляхи мобільності — від звичного недільного обіду із родичами до глобальних мереж перевезень і постачання? І коли послаблення кожного щонайменшого соціального зв’язку спричиняє неспівмірно більші руйнівні наслідки для всіх? У цьому ідеальному штормі громіздкі ієрархізовані структури, на кшталт державних установ чи бюрократизованих корпорацій, виявляються неповороткими і безпорадними. А малі низові ініціативи та зазвичай невидимі спільноти проявляють свої суперсили — гнучкість, неконвенційність підходів і здатність долати соціальну дистанцію, не порушуючи при цьому фізичну. Йдеться про мейкерів, резидентів гаражних хабів та фаблабів, які поділяють спільні цінності вільного обміну ідей, міждисциплінарної співпраці і принципу learning by doing. У відповідь на передбачувані виклики вони пропонують власні рішення — швидкі, заточені під кінцевого користувача і не за всі гроші світу.

 

Перший винахід неможливий без open source знань

Саме такі DIY рішення у період пандемії Covid-19 збирають на сайті Як?: тут можна знайти, наприклад, різноманітні версії виготовлення захисних щитків — хоч на професійному обладнанні, хоч вдома, ножицями, інструкції до виготовлення різних корисних дрібничок на кшталт безконтактного диспенсера для антисептика чи мила.

«Допомагай ефективно» — пишуть автори онлайн ресурсу на стартовій сторінці, адже всі інструкції випробували на практиці, а засоби захисту перевірили на ефективність самі лікарі. Такі вироби не матимуть сертифікатів, тому ніхто не закликає самотужки збирати ШВЛ-апарат: ціна помилки може бути надто висока. Але можна швидко вирізати тримач для медичної маски, щоб вона не тиснула за вухами, і тим допомогти собі та медикам із найближчої станції швидкої допомоги.

Наразі головною розробкою платформи стали захисні маски-шоломи для медиків PAPR, створені резидентами відкритої майстерні «гараж хаб». Хоча їх рекомендують до використання багато західних протоколів як найвищий ступінь захисту, досі їх виготовляли лише кілька потужних західних компаній, тож ціна (від $1 тис.) була недоступною для звичайних лікарень України чи інших країн, що розвиваються. Харківські мейкери знайшли спосіб виготовляти їх собівартістю нижче ста доларів, що може принципово змінити ринок захисних засобів. Принципова умова — відкритість: технічну документацію розробники викладуть у відкритий доступ, аби будь-які інші фахівці могли їх і використати, і покращити. Партнери проєкту вірять у можливість налагодження їх виробництва у фаблабах інших країн — зокрема, Африки та Південно-Східної Азії.

В основі подібних сайтів із інструкціями та мейкерських спільнот загалом лежить принцип open source знань — вільний обіг ідей та практичних know how. «Без open source неможливий перший винахід», — вважає Роман Видро. 6 років тому він та кілька його друзів були студентами, які любили експерименти з фізики та прикладної інженерії, і більше не могли робити їх вдома на кухні. А університетська лабораторія була для цього зовсім непридатна. Тож вони орендували звичайний гараж. Сьогодні «гараж хаб» займає велике приміщення із найрізноманітнішими станками, 3D-принтерами, обладнанням для фото- і відеозйомки і кухнею, і є драйвером мейкерського руху у Харкові.

А ще тут, буквально на фоні деревообробних станків, відбуваються то лекції про літературу, то pre-party фестивалів на кшталт Plan B чи Parade Fest, то концерти руху Sofar. Резиденти кажуть, що це — теж спосіб обміну ідеями, створення «живильного середовища» завдяки виходу за межі «тематичних бульбашок».

«Доступність інформації дозволяє зайвий раз не винаходити велосипед, а користуватися результатами праці інших людей і створювати щось нове, — пояснює Роман. — Ідея звучить досить контр-інтуїтивно: ділитися чимось, що можна сховати під матрац. Людина, яка щось вигадала, мислить так: ось я щось придумав, а тепер мою ідею хтось вкраде і робитиме з нею що завгодно. Такий страх зрозумілий.

Звісно, якщо людина працює у галузі оборонпрому, то з об’єктивних причин не може викладати це у вільний доступ. Але той open source, із яким маємо справу ми, не несе жодної загрози, і викладання цієї інформації в мережу нікому не шкодить. На сайті Yak.Today є купа нашої інтелектуальної власності, над якою ми довго працювали. І ми якраз дуже хочемо, щоб якомога більше людей взяли цю інформацію і використали її. Хай навіть це будуть найбільш меркантильні підприємці світу. Від надлишку засобів індивідуального захисту не буде жодного зла». 

У всього руху open source є вища мета — прибрати зайву смугу перешкод на шляху винахідників. У «гараж хабу» також є своя висока місія — створювати важливий продукт, що здатен вирішувати соціальні проблеми, і підтримувати місце, де люди можуть самоактуалізуватися і зрозуміти, що вони не такі вже й безпомічні, як про себе думають.

«Коли людина усвідомлює, що може зробити якусь річ самостійно, а не чекати, поки її виготовлять десь у Китаї і привезуть за кілька тижнів, з нею стається цінна і помітна трансформація — це про здатність створювати, а не лише споживати. Це також про руйнування бар’єрів і несправедливості: будь-який юнак із села, маючи інтернет, може отримати потрібні йому знання, і тоді існує безліч сценаріїв розвитку його подальшого життя. Людина всесильна, якщо вона цього захоче», – пояснює Роман Видро.

Четверта індустріальна революція призведе до того, що речі будуть виготовлятись не на величезних фабриках десь в Азії, а на маленьких і гнучких виробництвах, і більше не потрібно буде розробляти хитромудрі логістичні маршрути доставки. Станки і обладнання стають значно дешевшими, а це означає, що сьогодні винаходити простіше, ніж будь-коли.

З другого боку, open source — це потужний інструмент побудови спільноти. Якщо ви робите продукт, креслення якого лежать у вас у сейфі, ви берете на себе величезну відповідальність за те, щоб його оновлювати, обслуговувати тощо. Тоді весь світ для вас ділиться на «вони» — користувачі, і «ми» — власники продукту. У площині вільних патентів — стосунки із користувачами стійкіші і глибші. Користувачі — вже не розмите поняття «вони», серед них є люди із високою експертизою. Коли вони користуються вашим продуктом, то помічають недоліки, але не ставлять вам цього у докір, а приєднуються до вдосконалення продукту. Вони на вашому боці: усі, хто може і хоче приєднатися до проєкту, роблять це, і від цього проєкт стає крутішим».

 

Ідеям потрібна не лише свобода, але й спільнота

Щоб стався винахід, потрібен не лише open source. Будь-яке навчання передбачає безліч помилок, нових спроб, знову помилок і нових вдосконалень. В українській освіті сьогодні дуже мало місця для провалу, за який ніхто не буде карати чи критикувати. Тому гаражне, трохи підпільне мейкерство має великий елемент бунтарства проти усталених освітніх методик: вчитися не з теорії, а руками, робити не для оцінки чи диплома, а для конкретної потреби чи проєкту.

Мейкери не заперечують формальну профільну освіту, але якраз у дусі мейкерства показують, якою насправді мала би бути університетська лабораторія — простором, де толерують помилки і заохочують співпрацю. Як і «гараж хаб» у Харкові, Платформа Острів у Києві утворилася із незадоволення освітою.

«Острів» живе у підвалі зі обдертими стінами, і ми намагаємося включити цей неформальний елемент навчання в освітній процес. Освіті бракує прикладного виміру — роботи із матеріалами та конструкціями, вивчення реальних кейсів, а не чогось такого, що не має прив’язки до реального життя, — каже Роман Сах, співзасновник Платформи.

У партнерстві із Київським Національним Університетом Будівництва й Архітектури студенти та мейкери займаються дослідженням району Солом’янки, а пізніше планують провести кілька інтервенцій в публічний простір. Платформу Острів у 2013 році заснували кілька студентів-архітекторів, але поступово вони зрозуміли, що ідеям, окрім свободи, потрібне ще й середовище, де вони можуть розвиватися і наповнюватися, трансформуватися у щось геть інше, вмирати і потім знову відроджуватися.

«Коли на платформі були лише архітектори і дизайнери, це не працювало: ми усі були із однаковими знаннями і підходами. Усе змінилось, коли до нас приєдналися громадська організація , фізик Рома, музикант Остап, ландшафтник Семен, 13-річний Віталік, який просто приходить щось ремонтувати і пиляти, фотограф Ніка і купа інших людей — тоді почалася синергія. От маєш ти ідею, за 15 хвилин розмов із резидентами платформи отримуєш 5 експертних консультацій з різних галузей, за пів години у майстерні робиш свій перший прототип.

На шляху від ідеї до прототипу і до кінцевого продукту потрібно максимально зменшити логістику: поки п’єш каву на кухні, обговорив уже 5 проєктів, поки вийшов подихати повітрям на терасу — знайшов свого партнера, а потім потрапив на лекцію з урбаністики і розширив свій кут зору. Що більше буде таких нелогічних і непередбачуваних перетинів, тим крутіше.

У парадигмі свободи ідей дуже важлива довіра — у нашому середовищі твою ідею ніхто не вкраде, не втілить тихенько в кутку і не видасть за свою. Багато open source продуктів закрились як доступні для загалу саме тому, що люди почали скачувати, виготовляти і продавати як своє. У нашому середовищі для своєї ідеї ти знайдеш партнера, а не конкурента.

Проблема open source продукту в тому, що він майже завжди виходить досить корявий. І якщо ти мейкер-перфекціоніст, то витрачаєш ще тиждень на якісну інструкцію, щоб твою ідею втілювали саме так, як ти задумав. Тому тут завжди є внутрішній конфлікт — хочеться ділитися лише якісними продуктами, щоб наші користувачі формували про нас враження. Але у трушних мейкерських колах це цілком ок, коли чиюсь ідею ти ще маєш «допилювати».

Саме так ми створювали наші захисні щитки: подивилися, як це роблять різні хлопці, створили прототип — він нам не сподобався, допрацювали його, роздали протестувати, додали кілька елементів конструкції від хлопців з-за кордону і створили свій варіант — він швидко і легко виготовляється. У цьому є гра і драйв — ти береш open source штуку і починаєш вчитися на ній, а якби її не було, ти і не почав би цього робити».

Зараз на сайті yak.today можна знайти інструкцію із виготовлення захисного щитка від Платформа Острів — будь-хто може нею скористатися і виготовити пластикове забрало для себе чи сусіда, який працює у близькому контакті із людьми.

Перші 250 щитків Острів виготовили для волонтерської програми “Будуємо Україну разом”, далі на них просто посипались запити на нього. Тож мейкери запустили збір грошей на Спільнокошті, і вже відправили 2 тисячі захисних екранів для компанії, що працює безпосередньо із медиками.

Фандрайзингові кампанії для мейкерських винаходів звична історія — «гараж хаб» також збирає кошти на виготовлення 132 PAPR paprica — повнолицьових масок із примусовою фільтрацією повітря. 102 віддадуть лікарням Харківської області, а ще 30 — в інші міста. Роман Видро говорить, це також не лише благодійність, а й спосіб поширення ідей: хочеш, щоб люди про щось дізналися, повірили в це — дай скористатися, потестувати.

Через те, що зв’язок мейкер-фаблаб-ринок-споживач дуже слабкий, а інвестори неохоче вкладають у виведення нового продукту на ринок, винаходи мейкерів часто залишаються волонтерською ініціативою спільноти небайдужих.

Мейкери — джмелі перехресного запилення

«Людина, в якої чухаються руки» — так визначає мейкера Юрій Власюк, продюсер Kyiv Maker Fair, фестивалів мейкерів і 3D друку у різних містах України. У 2018 році вони з командою організували 5 мейкерських виставок — у Києві, Дніпрі, Одесі, Харкові, Львові. Для порівняння, у Франції один продюсер проводить 9 таких ярмарків на рік. Юрій порівнює мейкерський рух зі спіраллю, яка підсилює себе і розширюється із кожним витком: що кращими будуть зв’язки між людьми, то цікавішими будуть їхні вироби і винаходи, тим більше людей надихнуться цим прикладом і почнуть робити щось своє.

Результатом міцних мейкерських спільнот є сильне адаптивне суспільство, яке залюбки приймає будь-які виклики. Коли все гаразд, економіка зростає, мейкерських спільнот не видно — вони роблять щось у своїх гаражах і нікого не чіпають. А коли стається халепа, і ламаються усі ланцюги постачання, виявляється ці «підпільники» поводяться значно конструктивніше, ніж державні установи або комерційні структури — бо одним потрібні офіційні папірці, а для інших головне прибуток.

Власюк розповідає: «Спільноти мейкерів можуть реагувати і на наслідки кризи — в гараж-хабах можна проводити перекваліфікацію людей, що втратили роботу через рецесію економіки: хтось займе свої руки і врятується від депресії, а хтось освоїть нові навички і вигадає роботу для себе.

Знаю реальну історію створення фаблабу на місці фудбанку в Барселоні. 10–15 років тому в Іспанії було страшне безробіття, майже половина студентів не знаходили роботу і залишалися жити зі своїми батьками. По всій країні відкривали фудбанки, куди держава і корпорації передавали їжу, яку можна було прийти і взяти. На тому місці створили мейкерську лабораторію — її кілька разів намагалися спалити, бо люди хотіли свою безкоштовну їжу. Але фаблаб тісно працював із районом і доводив — людині потрібна не дармова їжа, а навички, які забезпечать більш достойне життя, ніж черга за харчовим пайком.

Мейкерський рух здатен посилити взаємодію в суспільстві і підвищити довіру один до одного, як результат — люди навчаться експериментувати і виробляти щось нове. Я би дуже хотів, щоб ця частина культури мейкерів поширилась далеко за межі цих спільнот. Школа сьогодні вчить дітей не вчитися, а шукати єдино правильну відповідь. Ми на наших ярмарках співпрацювали зі школами, які мають STEM проєкти. У STEM-підході помилки, прототипування, розробка моделей із підручних матеріалів — звична справа.

І для цього не завжди потрібні великі кошти: на уроці географії замість розглядати фото дамби у підручнику, діти і вчителі можуть із найпростіших матеріалів самі побудувати макет дамби і показати, як це зменшує врожайність земель нижче за течією. Або на уроці історії створити макет фортеці 16 століття і по ньому вивчати, як її будували, як ця фортеця захищала від ворогів. Такий підхід докорінно змінює освіту.

Мейкерська спільнота — це також про атмосферу підтримки і допомоги: тут не критикуватимуть ідею, а підкажуть, як її втілити чи покращити. Раніше існували цехи — зброярі, ковалі, теслі, професія і секрети виробництва передавались від батька до сина, і годі було їх дізнатися сторонній людині. В мейкерській спільноті, завдяки вільному обміну знаннями, кожен збагачується: фахівець із оптики приходить до електронщика, і вони разом створюють пристрій, який неможливо зробити без експертизи одного і другого. Завдяки цьому відбуваються прориви. Ми як продюсери мейкерських ярмарків часом називаємо себе джмелями — робимо перехресне запилення ідей, спільнот і зв’язків».

Соціальний імунітет як мистецьке know how

Тихе і часто непомітне в інформаційному мейнстрімі волонтерство сотень і тисяч людей, волонтерство як щоденна звична практика, утворює міцний каркас суспільного тіла. Активістки Алевтина Кахідзе (художниця), Гося Бичик (антропологиня) і Яна Салахова (правозахисниця) відчули, що ми як колективне тіло маємо спільний соціальний імунітет. Як і імунна система окремої людини, він активізується на невидиму фізичну загрозу, щоб врятувати саме тіло. Тож упродовж карантину художниці створювали проєкт «Рецепти та історії соціального імунітету під час пандемій, революцій і криз», щоб дослідити саму тканину наших соціальних взаємодій в умовах фізичної дистанції.

Люди могли надсилати авторкам проєкту свої історії, ідеї, практики і рецепти, як вони дають собі раду зі страхом невідомого та стресом, як пояснюють це дітям, як підтримують один одного, як знаходять нові шляхи бути разом, тримаючись на відстані. “Насправді, лише малу частину історій люди передавали самі, більшість оповідок ми випитували, візуалізували та передавали далі у відкритий доступ — ми відчували себе перед великою водою, де повно перлів, але їх іще треба відловити і обрамити”, — говорить Алевтина Кахідзе. Художниця припускає, що культура open source в Україні до кінця не сформована: “Люди не завжди усвідомлюють цінність свого “розумного (smart) чи креативного (creative) рішення”, цьому ще потрібно навчати, посилювати розуміння важливості ділитися ідеями”.

Між тим, ці прості лайфхаки спільного проживання карантину нагадують практичні know how мейкерів  — і ті, й інші відповідають на потребу, мають креативність у своїй основі і поширюються як open source знання. “Через історії від людей про те, як на них діє пандемія, ми побачили, наскільки різні люди, а значить, і їхні потреби. Ми побачили наскільки неоднорідне наше соціальне тіло”, – зазначає Алевтина Кахідзе.

Мистецтво у цьому випадку стає доступним та інтуїтивно зрозумілим медіумом — зрештою, малюнок, пісня чи записана історія є такими ж необхідними елементами індивідуального захисту, як маска і рукавички. Що може зробити людина, коли світ «поламався»? Щонайменше — полагодити його.

 

Iлюстрації до тексту: Алевтина Кахідзе

Проєкт Yak.Today реалізовується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID 

Коментарі


спецтеми: