Музеї після локдауну: відкриваючи нові напрямки руху

Koen Vermeule, Groot roze met zwarte ruit en twee figuren, 1997 (l). Peter Struycken, Computer Structuur 1A, 1970. Collectie Stedelijk Museum Schiedam. Fotografie: Aad Hoogendoorn

Традиційно обидві ключові ролі, притаманні музею, – джерело та простір для спілкування науковців (іншими словами – як сховища знань) і місце для спілкування науковців із відвідувачами (музеї як джерела інформування та розваги), – втілювалися у його фізичному просторі. Однак із  розгортанням цифрової та гібридної еволюції культурних установ, особливо в межах викликів COVID-19, музеї постали перед нагальною потребою зривати нові завіси і ділитися з віртуальними відвідувачами чимось більшим. Korydor виокремив основні способи перетворення і комунікаційного розвитку світових та українських музеїв у часи карантинних обмежень та після них. 

У новому столітті традиційний статус музею як всезнаючого інституційного голосу, що диктує смисли і цінності та не залишає місця для інтерпретації чи відповіді з боку відвідувачів, скасовується. Необхідність вступати в діалог із аудиторією, зокрема за допомогою цифрових технологій, коли майже неможливо дізнатися, хто саме є реципієнтом музею, яке його культурне, освітнє чи соціальне походження, викликає тривалу і складну дискусію серед представників музейної галузі.

Міжнародна рада музеїв (ICOM) – організація, що репрезентує інтереси музеїв у всьому світі, наразі визначає музеї, зокрема, як інститути, які є: «…учасницькими і прозорими, і працюють в активному партнерстві з різними громадами та збирають, зберігають, досліджують, інтерпретують, експонують і покращують трактування світу…». Локдаун та його наслідки неминуче задали нові дані для більшості перелічених функцій музеїв, основна з яких – цифровізація та онлайн-комунікація. Та чи все так однозначно?

Так, це перше, що спадає на думку менеджменту будь-якого музею з амбіціями, але створення веб-сайту чи сторінок в соціальних мережах, що сприяє лише однобічній передачі знань з установи до аудиторії, вже не є достатнім для повномірного та результативного цифрового залучення. Присутність «онлайн» не повинна виявитися цифровою копією того, що існує в фізичних залах музею. Важливо користуватися можливостями тих медіа, що надають установі автономію, багатошарову мультимедійність та цілісний контент. Не просто показати виставку для тих, хто перед екранами, а розповісти історію за допомогою матеріалів, до яких можна надати вільний доступ в інтернеті. Такий підхід дозволить музеям стати новим видом комунікатора науки, використовуючи вже наявні відкриті наукові матеріали.

Photo by Kelvin Yup, Unsplash

Але перед тим, як будувати нову комунікаційну стратегію, більшість музеїв навесні 2020 пережили кризу, подолати яку змогли (і зможуть) далеко не всі. Ті, хто продовжив роботу, поставили на онлайн-комунікації.

За даними опитування ne-mo.org (The Network of European Museum Organisations), майже 70% музеїв посилили свою присутність в інтернеті, оскільки вони були закриті через заходи соціального відставання. …80% музеїв активізували свою онлайн-діяльність, реагуючи на загальне збільшення видимості цифрової культурної спадщини в інтернеті. Майже 80% музеїв перерозподілили функції персоналу, щоб задовольнити поточні потреби, тоді як понад 30% музеїв перерозподілили функції персоналу, щоб долучити їх до цифрової команди. 16% музеїв-респондентів збільшили свій бюджет на інтернет-діяльність. Опитування показало, що найбільшу популярність серед музейних установ мають ті онлайн-сервіси, що потребують менших додаткових фінансових ресурсів та/або спеціалізованих досвіду і навичок (хештеги в соціальних мережах, заходи навколо вже наявної онлайн-колекції тощо).

Заздалегідь оцифровані дані оцінюються як «інвестиції, здійснені до COVID-19», що сильно підтримали або навіть врятували багато музеїв у перші панічні тижні локдауну. Відповідно до звіту UNESCO, «Фінансові наслідки для музейного сектору дуже важливі. Деякі музеї частково користуються державними субсидіями, але велика кількість установ значною мірою залежить від фінансових внесків відвідувачів (оплачувані відвідування, покупки тощо) та донорів, які можуть становити від 5% до 100% їхніх бюджетів».

Приблизно три чверті доходів від відвідувань музеїв надходили від туристів з інших міст та країн, потік яких по закриттю кордонів був припинений. Для таких музеїв оцифровка та онлайн-комунікація є рятівними напрямами подальшої роботи. ЮНЕСКО виокремлює вимоги в межах цифрової політики музеїв, що постали перед викликами пандемії: 1) оцифровка колекцій, 2) їхній сучасний опис, 3) мінімальна матеріальна база (фотографування, сканування, комп’ютери), 4) стабільний доступ до інтернету та 5) завзятий персонал з достатніми навичками для виконання відповідних операцій. За умов наявності усіх пунктів кожен музей має можливість працювати на карантині. 

Велика частина установ на момент початку карантинних заходів уже мали цифрові дані (онлайн-колекції, 360° тури, віртуальні музеї, інтернет-видання, цифрові виставки). Багатьом стала в нагоді платформа Google Arts & Culture (особливо в межах репрезентації традиційних медіумів), що є одним із найефективніших способів для мистецького та історичного музеїв стати цифровими завдяки опції віртуального туру.

Google Arts & Culture пропонує понад 2500 безкоштовних віртуальних турів культурних організацій по всьому світу. Такі музеї, як Лувр, Музей д’Орсе, Національна галерея мистецтва у Вашингтоні, Художня галерея Йоганнесбурга, Британський музей, Національний художній музей України та ін. підкреслили наявність своїх віртуальних екскурсій, що дозволяють відвідувачам легко вивчити їхні колекції на відстані. Щоби викликати дедалі більший інтерес до таких турів, музеї можуть доповнити цей цифровий контент кураторським списком композицій на Spotify для супроводу віртуальних галерей, або рекомендувати напій чи блюдо, що вдало доповнить досвід певного віртуального туру, та запросити поділитися досвідом у соціальних мережах.

Інші музейні заклади вдалися до оцифрування вже після закриття на карантин. Велика кількість виставок, подій і заходів вже була запланована, коли в багатьох країнах був оголошений локдаун. Це дозволило залучити співробітників, що залишилися без роботи в фізичному просторі, а також одразу зосередитися на вагомій інтерактивній складовій проектів. Яскравим прикладом для ЮНЕСКО став музей сучасного мистецтва GAMeC у Бергамо, що запустив власне стрімінгове радіо на два місяці карантину, та музей мистецтв і ремісництва MUO у Загребі, який ініціював численні партнерські інтернет-платформи.

На окрему увагу заслуговують поширені і популярні формати виставок у віртуальній реальності та розширеній реальності. У царині віртуальної реальності такі музеї, як Американський художній музей Смітсонів, надали доступ до частини своїх колекцій через проект під назвою «Beyond The Walls», а Лувр надав найближчий доступ до «Джоконди» кожному завдяки проекту «Beyond The Glass». Надихнувшись невеликими, приватними колекціями, онлайн-колекція DSL та цифрова колекція музею Kremer також демонструють силу віртуальної реальності як засіб відкрити мистецтво для якомога більшої кількості глядачів.

Обраною тактикою для низки установ стала організація спеціальних заходів в умовах ізоляції. Найбільш актуальною вона виявилася для виставкових проектів та колекцій, що вимагають прямої взаємодії та спілкування. Адже головна мета подібних заходів – залучити відвідувачів до досвіду «живої» комунікації із командою музею, ознайомити їх із внутрішньою кухнею закладу, не доступною за інших умов. До таких можна віднести ідею «коктейлю з куратором» музею Frick Collection, Нью-Йорк (за посиланням ви дійсно знайдете рецепти коктейлів для дорослих), а музей цифрового мистецтва MuDA в Цюриху оперативно запропонував прямі трансляції творчих занять Corona Creative Classes для дітей, що були згруповані відповідно до цільової групи (вік, мова, ключові слова), і учні могли легко приєднатися, натиснувши на відповідний клас, та простіше пережити карантин в чотирьох стінах. У свою чергу, Мистецький Арсенал, вимушений відкласти відкриття виставки «Відбиток», розраджував аудиторію відео процесу роботи українських майстрів і майстринь гравюри.

Також поширеними стали акції, заклики аудиторії до участі у челенджах. Наприклад, челендж #GettyMuseum  в Instagram, а також акція Between Art and Quarantine (і купа інших із спільним закликом відтворити твір мистецтва в домашніх умовах). Велика кількість навчальних ігор, дитячих оповідань, вікторин та навіть відеоігор (чого варта сама лише Рrisme7 від Centre Pompidou), а також розмальовок та ігор за участі батьків та дітей були створені для підтримки батьків, які прагнуть зайняти своїх дітей у карантин чимось корисним і цікавим.

Або хоча б просто заспокоїтися на коротку мить. З цією метою музей Stedelijk Schiedam (Східам, Нідерланди) закликав художників створити зображення чи твори мистецтва, що асоціювалися б із комфортом у них і місцевих жителів під час кризи коронавірусу. Так був створений проект із символічною назвою «для тебе, від мене» (voor jou, van mij): музей заплатив художникам за роботу, підтримуючи їх у скрутні часи. А всі охочі з числа місцевої громади могли замовити плакати із творами, в результаті чого майже всі вікна на вулиці міста були завішані цими плакатами.

Mothlike creatures on masks from the Stedelijk art museum in Amsterdam. Photo by Iris Duvekot,  Stedelijk Museum Amsterdam

Багато музеїв знайшли власні способи транслювати легкі, гумористичні повідомлення під час важкої кризи, сприяючи відволіканню і розслабленню своїх онлайн-послідовників. Наприклад, The Philbrook Museum of Art перетворився на «Chillbrook Museum!» (to chill – охолонути, розслабитися) в соціальних мережах і розширив їх використання грайливих інтернет-мемів.  

Музеї часто звертаються до громадськості у виглядів плакатів на тему гігієни та встановлених протоколів щодо процедур дезінфекції, дистанціювання та оформлення квитків. Деякі ідеї включають надання натхненних мистецтвом масок або перероблення «соціально відповідальних» версій логотипів музеїв. Наприклад, латвійська музейна асоціація ініціювала кампанію заохочення відвідувачів повернутися до музею, запевнивши їх у дотриманні всіх санітарних заходів. Національна кампанія «TiekamiesTagad» («Побачимося зараз!») супроводжується міжнародним символом «Обережно – крихке!» та демонструється в латвійських музеях в формі плакатів. А київський Музей Ханенків розробив фірмовий стікерпак, у якому поєднав нагадування правил поводження в музеях під час карантину і репродукції робіт із колекції.

Низка музеїв запровадила політику колекціонування, пов’язану з COVID-19. Наприклад, The Museum of London збирає «як предмети, так і досвід з перших рук, щоб відобразити життя лондонців під час пандемії COVID-19. Це дозволить вести облік і забезпечити майбутнім поколінням лондонців змогу дізнатися про цей надзвичайний період та зрозуміти його». А Instagram-акаунт Covid Art Museum, що позиціонує себе як майбутній архів мистецтва доби коронавірусу, уже має більше ста тисяч читачів.

З інстаграм-екаунту проєкту Covidartmuseum

Звертаючи увагу на сегменти аудиторій, що виокремилися саме в часи карантину, варто виокремити місцеву, що набула для музеїв нового значення. Перед закладами постала потреба зв’язатися з місцевими громадами щодо допомоги місцевим людям та спільного виживання в умовах кризи. Яскравим прикладом постають найвідоміші картинні галереї Італії. Хоча на сьогодні кордони між країнами в межах ЄС відкриті, багато хто з європейців не готовий відправлятися у країну, з якої розпочав свій шлях Старим світом коронавірус. У таких умовах італійці отримали історичну можливість: побачити рідні шедеври, звільнені від натовпу туристів, та спокійно забронювати квиток за кілька днів, а не за тижні чи місяці.

Щоб задовольнити стару-свою нову цільову аудиторію, Ватикан змістився у відкриті години пізніше, щоб полегшити відвідування Риму після роботи; тепер він закривається о восьмій вечора, а в четвер та п’ятницю – о десятій!  Вхідний квиток до Uffizi знедавна також надає можливість відвідати не такий популярний археологічний музей і Museo Opificio delle Pietre Dure, майстерню з мармурової інкрустації, засновану сім’єю Медічі наприкінці 1500-х. Куратори планують збільшити кількість театральних та музичних заходів, що проводяться в менш відомих музеях. Всі ці зміни розраховані на тих відвідувачів, що мають можливість регулярно відвідувати ці музеї і давно не мають потреби фотографувати «Венеру» Боттічеллі та «Давида» Мікеланджело. Ці трансформації вписуються у загальний новий тренд «slow life», властивий Північним і Центральним регіонам Італії: ставка не на туриста, що приїде подивитися хіти за декілька днів, а на вдумливу, неспішну подорож передусім самих італійців.

Габріеле Рінальді, директор Національної галереї в Лондоні, коментуючи наслідки пандемії для порталу Christies, звертає увагу на заспокоєння, рух не вшир, а вглиб: «Що буде відрізнятися? З одного боку, менше закладів проводитимуть великі блокбастерні шоу. Вони є цінним інструментом для залучення нових людей, демонстрації нових досліджень, впровадження нових областей історії мистецтва. Але традиційно саме місцева громадськість зосереджується на тимчасових шоу, тоді як туристична аудиторія тяжіє до постійної експозиції. … Бажано б, аби це змінилося – якби наша місцева аудиторія в Лондоні та Великобританії знову оцінила саму колекцію. Оскільки поряд із тимчасовими виставками ми маємо галерею шедеврів, які є постійним блокбастером».

Часто музеї вдаються до різноманітних прийомів, щоби заохотити нові сегменти в ці буремні часи. Основні теми: відволікання від тривоги, просвіта і гумор. Це зробило музеї більш доступними та більш релевантними для ширшої аудиторії. Але чи буде досвід, який вони хочуть запропонувати, відрізнятися від досвіду постійних відвідувачів?

Окрім зазначених вище прикладів, варто навести ще один, пов’язаний не лише зі зверненням до широкої аудиторії, але і з експериментом у поєднанні цифрової та фізичної площин експонування творів. У невеличкому музеї The Delaware Contemporary, заснованому художником у США, відкрилася виставка «Stepping Out to Step In» художниці Терези Кроматі, в межах якої роботи були розміщені на фасаді будівлі. Три великі банери з принтами доповнюються саундскейпом, доступним водіям за допомогою QR-коду, який можна зчитати, просто проїжджаючи повз музей. Виставка всередині музею відкриється лише в вересні.

Але у гонитві за новими аудиторіями музеї повинні не забувати про лояльних відвідувачів, особливо коли це водночас і вразливі групи. Портал museumnext.com серед порад музеям, як найкращим чином відкритися після карантину, зауважує на необхідність піклування про старшу аудиторію, представники якої нерідко є постійними відвідувачами музеїв. Варто запропонувати постійні визначені години для відвідування саме цієї групи: «наприклад, перші дві години дня можуть бути зарезервовані для людей старших сімдесяти».

Піклування про аудиторію і, звичайно, піклування про колекцію, – ось що турбує директора/директорку кожного музею в часи страшних і потужних викликів. Чутливість і витривалість є одними з основних характеристик сучасних музеїв, і це стало ще більш очевидним з початком кризи COVID-19. Та музеї завжди мали змогу пристосовуватися до змін у суспільстві. Так сталося, що ми переживаємо революційні часи, в які всі культурні заклади, і музеї – зокрема, переосмислюють свою діяльність та методи комунікації для того, щоб рухатися вперед і вижити після пандемії. Єдиної відповіді немає – кожен заклад має вибудувати власну стратегію, що буде найоптимальнішою тут і зараз. Але в будь-якому разі, необхідним є прагнення звузити розрив між музеєм-комунікатором і музеєм-сховищем, що стане основою для розвитку і дозволить відвідувачам глибше зануритися в музейні колекції та смисли збережених у них артефактів. І, зі свого боку, піклуватися про музеї коло себе, бо останнім часом вони цього особливо потребують.

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Коментарі



спецтеми