Міра свободи

Коли намагаюся осмислити те, що відбулося з багатьма з нас рік тому у ході революційних подій, то передусім пригадую есей Альбера Камю «Людина бунтівна» з його максимою “Je me revolte, donc nous sommes” (я – бунтар, отже, я існую). Бунт – події Євромайдану, починаючи з повалення пам’ятника Леніну на Бесарабці, були нічим іншим як формою бунту, – так от останній як певна іпостась переступу супроводжується відчуттям нічим не обмеженої свободи. Проте це лише відчуття – кайф свободи. У такому стані, породженому зламом старої суспільної конвенції, не завжди можна зауважити, як в руках і головах бунтарів з’являються уламки ще архаїчніших кодів поведінки. Тут і бруківка як зброя пролетаря, і війна з пам’ятниками як звортна сторна ідолопоклонства.

Власне, ці роздуми спровоковані не лише подіями річної давнини, але й проектом «Музей свободи / Музей Майдану», який нещодавно розгорнувся в НХМУ. Організаторами виступили компанія pro.mova, Український інститут національної пам’яті, робоча група «Музей Майдану». Проект складається із комунікативного майданчика, локалізованого на першому поверсі музею та мистецького висловлювання Влодка Кауфмана «Свобода:», що сформований трьома масштабними інсталяціями, розташованими у виставкових залах НХМУ на другому поверсі.

До експозиції включено низку аутентичних речей з київського Майдану, які зібрані одразу після подій. Зокрема тут є два прикметні дорожні знаки. Один із них протестанти використовували як щит, інший зі слідами куль було зовсім недавно перенесено у фонди майбутнього музею з вулиці Інститутської.
gnizdo

 

Кауфман як митець і куратор візуальної частини проекту пояснює свій вибір тим, що орієнтувався на «енергетику речей». Масові протести стають зазвичай результатом досягнення критичної межі соціального невдоволення і формування критичної маси людей, готових виступити проти такого стану речей. Критична маса — це поняття з тезаурусу ядерної фізики, де воно означає мінімальну кількість речовини, необхідної для ланцюгової реакції. Така реакція є, по суті, вибухом із викидом колосальної кількості енергії. Відчуття свободи, яке рухає повстанцями і бунтарями – це теж енергія і вона може рознести вщерть ту чи іншу соціальну структуру, або сприяти її розвитку. Залежить від того, куди вивільнена свобода буде спрямована та в що саме інвестована.

«Революція, що не знає інших меж, окрім історичної ефективності, означає безмежне рабство. (…) Якщо є межа, відкрита бунтом, здатна перетворити усе, а кожна думка, кожна дія, що подолали певну межу, стають самозапереченням, стає зрозумілим, що існує певна міра речей і людини. (…) Виявляючи спільну для усіх людей природу, бунт виявляє також міру і межу, що є в їх засадах» – це також Альбер Камю.

Предметне наповнення і візуально-просторове вирішення проекту «Музей свободи / Музей Майдану» спрямовують енергію свободи на творення нової суспільної норми, де відчуття свободи тісно пов’язане з відчуттям відповідальності та довірою на засадах взаємного слідування певним правилам. Це схоже на організацію дорожного руху: кожен може безперешкодно і безпечно рухатися в обраному для себе напрямку, але для цього ми маємо зупинятися на червоне світло, враховувати знаки пріоритету на роздоріжжях і вказувати напрямок маневру відповідними світловими сигналами. Принаймні, так прочитуються зарості із дорожніх знаків в одному із залів музею.

В експозиції проекту, попри її лаконізм і певну інтелектуальну рафінованість, загалом багато біологічних метафор і властиво органічного матеріалу. Як от велечизне гніздо, сплетене з сухого гілля у першій залі виставки, земля у залі зі знаками, море в останній залі. Можливо, це таке мистецьке зауваження з приводу того, що правила і суспільний лад не постають в один момент, а потребують вирощування, турботи, терпіння. За один день може вирости мур або впасти пам’ятник. Але справді легше скинути скульптуру Леніна з постаменту, ніж витрусити «совок» із мізків. На це і натякає інсталяція із дзеркалами та розпиляним бюстом вождя пролетаріату в комунікативному просторі. Дзеркала тут, як на мене, постають у двох іпостасях: як інструмент, за допомогою якого можна побачити себе з боку, і як маркування певної межі між «звичайним» світом (чи його сприйняттям) та задзеркаллям.

Пізнання сенсу свободи – це, дійсно, багато у чому просторовий та тілесний досвід. У цьому сенсі цікавою для мене була участь у перформансі Влодка Кауфмана, яким відкрився проект в НХМУ. Шестеро людей були розміщені гексаграмою з кроком приблизно два метра між кутами. Перформер та його асистент снували між нами, обмотуючи нас обмежувальною стрічкою – білою у червону скісну смужку – якою зазвичай маркують місця аварій, ремонтів та інших «нештатних» подій. З кожним новим витком ми відчували, як стискаються наші м’язи і як на тілі кожного з нас позначається рух кожного учасника перформансу. Виходить, що ми відчували одне одного через несвободу, яка нас усіх пов’язала, але нами рухало прагнення свободи, тож ми мали рухатися синхронно, аби ніхто не зашпортався. Ми діяли таким чином, тому що у кожного з нас було своє уявлення про свободу. Синхронно звільнившись від обмежень, ми майже бігцем перемістилися в простір свободи східцями, що вели на другий поверх, де і розташована експозиція.

Категорії свободи й простору також пов’язані між собою у досить цікавий спосіб. Свобода належить до універсальних, ба навіть – метафізичних понять. У цьому її перевага і привабливість. Проте у цьому ж криється її непевність із погляду повсякденного досвіду. Відтак, для переживання досвіду свободи нам необхідний простір. Принаймні, символічний – такий, що маркує межі свободи і несвободи і спонукає замислитися над одним й іншим. Власне, спонукає думати. Музей, на моє переконання, є одним із таких місць, що дуже добре пасує для усвідомлення свободи і відповідальності. А майбутній “Музей свободи / Музей Майдану” покликаний стати публічним простором, що уможливить подібні екзистенційні практики. Мистецтво і бунт помруть лише з останнью людиною, вважав Камю. Відтак стійкість тривання суспільства, в якому час від часу виникатимуть повстання й існуватиме мистецтво, що сублімуватиме бунтівну енергію, буде тісно пов’язане з таким простором, який задаватиме відчуття міри і провокуватиме до загострення особливого внутрішнього чуття.

Коментарі


спецтеми: