“Одна стаття в The New York Times може бути ефективнішою за сім днів Іномовлення”

www.stop-censorship.net

У відповідь на прийняте українською владою рішення створити Міністерство інформаційної політики 20 грудня відбулася дискусія «Що робити з Міністерством інформації?», організована Центром візуальної культури, громадською організацією «Центр UA» та рухом  «Стоп цензурі!»

Воєнний конфлікт та інформаційна агресія з боку російських ЗМІ створюють для керівників держави нові виклики, але у журналістів, медіа-юристів та громадських діячів є великі сумніви, що саме нове міністерство є тією інституцією, яка зможе реагувати на них належним чином. Водночас рішення про заснування Міністерства інформаційної політики було прийняте без належних консультацій та всупереч протестам журналістської спільноти.

Чи не перетвориться нове міністерство на “Міністерство правди”, а Україна – на авторитарну країну, де держава займається пропагандою замість того, щоби сприяти роботі незалежних мас-медіа? Це питання, а також потенційні негативні наслідки створення Міністерства інформаційної політики як в Україні, так і поза її межами були запропоновані до обговорення на дискусії.

Учасники:

Сергій Лещенко, депутат Верховної Ради,  член Комітету з питань запобігання і протидії корупції

Севгіль Мусаєва-Боровик, головний редактор інтернет-видання «Українська правда»

Ігор Розкладай, юрист, Інститут Медіа Права, медіа-група РПР, рух «Стоп цензурі!»

Тетяна Котюжинська, юристка, Асоціація медіа-юристів, Комісія з журналістської етики

Наталя Гуменюк, журналістка-міжнародниця, Hromadske.tv, рух «Стоп цензурі!»

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту Масової Інформації, представниця «Репортери без кордонів

Діана Дуцик, журналістка інтернет-видання «Телекритика»

Вадим Гудима, редактор сайту Руху ЧЕСНО

Модератори:

Аксінья Куріна, ГО «Центр UA», «Стоп цензурі!»

Василь Черепанин, Центр візуальної культури

 

Сергій Лещенко: Про створення Міністерства інформаційної політики Юрій Стець оголосив на засіданні блоку Фракції Петра Порошенка за один день до парламентського голосування щодо створення цього міністерства. При тому, зробив це не з власної ініціативи, а через чутки, що вже поповзли медіапростором. Відбулися дебати, на яких депутати здебільшого висловлювалися проти. Зокрема, Віктор Чумак зазначав, що вже існує подібний відомчий орган – Держтелерадіо, яке просто варто наповнити новим змістом. Вже надвечір на засідання фракції приїхав президент і повідомив, що створення цього міністерства – його політична вимога.

Попри наші зауваження президент поставив питання на голосування, де більшість депутатів проголосували “за”. А вже менше ніж за добу це питання внесли на голосування в парламент. Більш того, затвердили Юрія Стеця на посаду міністра, хоча Кабінет Міністрів іще не створив самого міністерства, положення про Міністерство інформаційної політики не затверджене і сфера його відповідальності не визначена.

За словами Юрія Стеця, ідея створення Міністерства інформації з’явилася у нього іще 2007 року. Щодо політичних цілей, Стець обумовлює необхідність створення міністерства інформаційною агресією з боку Російської Федерації. Водночас у представленому ним на першому публічному обговоренні проекті положення про Міністерство інформаційної політики йдеться про регулювання міністерством всієї інформаційної сфери країни – починаючи з державної реєстрації усіх засобів масової комунікації.

Севгіль Мусаєва-Боровик: Прикметно, що міністерство, яке планує опікуватися інформаційною політикою країни провалило інформаційну кампанію зі свого власного створення. Громадськості  не було надано жодних пояснень з боку влади щодо мети створення нового міністерства, не відбулося суспільного обговорення кандидатури міністра. Натомість на засіданні Верховної Ради депутатів поставили перед фактом, що кум президента має очолити Міністерство інформаційної політики. Відтак, дізнавшись про цей прецедент закордонні політики і представники ЗМІ, з якими я комунікую, резонно запитують: чим це відрізняється від тієї системи, яка була створена Януковичем?

Чому попри те, що скорочуються бюджетні видатки на соціальні програми, на вимогу МВФ скорочуються апарати уже наявних відомств, лобіюється створення цілого нового міністерства? На мої запитання, чому подібне агентство не можна просто створити на базі Адміністрації президента, або РНБО, чиновники відповідають, що вищезгадані відомства не відповідають за цей напрямок роботи, а Державний комітет телебачення і радіомовлення, зі свого боку, – це такий рудимент радянської системи, який модифікувати неможливо.

Ігор Розкладай: Юрій Стець звертався до мене та інших медіа-юристів, аби ми відкоригували положення про Міністерство інформаційної політики і пояснили, чому ми проти його створення. Але в тому проекті положення, яке він опублікував останнім, наші зауваження враховані лише частково, а сумнівні моменти лишилися.

Відання Міністерства інформаційної політики, як його бачить Юрій Стець, дуже широке і поширюється на Іномовлення, координацію та керування прес-службами всіх міністерств і державних відомств, разом із МЗС, організацію мовлення в зоні АТО та поширення певної інформації серед населення в цій зоні, по суті, певна пропаганда, контрпропаганда російському дискурсу та інше. І хоча Юрій Стець говорить про те, що йому вистачить маленького офісу і 20 працівників, очевидно, йому потрібен міністерський рівень контролю. Водночас створення Міністерства інформаційної політики – це вирок кільком державним органам, зокрема МЗС.

Я бачу, що нам доведеться боротися з уже наявним органом і доводити його непотрібність на практиці, оскільки цей проект, як бачимо, має дуже сильне лобі. Отже, якщо буде створене Міністерство, то медіа-спільноті необхідно якнайповніше увійти в громадську наглядову раду при ньому і контролювати кожен його крок.

Тетяна Котюжинська: 15 грудня відбулася дискусія Національної спілки журналістів та Юрія Стеця, який намагався викласти аргументи на користь створення цього міністерства. Водночас зауважив, що хоча з повагою ставиться до нашої критичної думки, це не впливає на його позицію. Рішення пленуму Національної спілки журналістів, де цілковита більшість представляє усі регіони України – Національна спілка журналістів рішуче засуджує створення Міністерства інформаційної політики.

Очевидно, те, що раніше було зазначено Юлією Мостовою, – президенту потрібні “удлинители” рук в різних напрямках. Відповідно, Міністерство інформаційної політики – це такий “удлинитель” в інформаційній сфері. В такому разі ми запропонували Юрію Стецю розглянути позицію віце-прем’єр-міністра: ця посада передбачає можливість створити свою патронатну службу (зазвичай, з п’яти людей), і статус, відповідний для того, щоб на рівних вести переговори з міністрами, а також дозволяє вирішити питання координування інформаційних служб органів державної влади.

Щодо створення українського Іномовлення Юрій Стець зазначав, що як колишній продюсер “П’ятого каналу” він має досвід будування телеканалу з нуля (я б навіть додала – малобюджетного каналу). Безумовно, це свідчить на його користь, і якщо на посаді керівника йому вдасться реалізувати проект каналу Іномовлення – то честь йому і хвала. Якщо ж потрібно працювати в зоні АТО, переконувати місцеве населення і робити контрпропагандистські операції, то існує посада заступника міністра оборони, який може створювати певні інформаційні війська або спецзагони (тут варто згадати досвід США, армія яких має певний четвертий підрозділ, що займається винятково інформаційними спецопераціями, від перехоплення сигналів до інформаційних диверсій на території ворога).

Наскільки мені відомо, зараз намагаються розподілити повноваження між новостворюваним міністерством, Національною радою з питань телебачення та радіомовлення і Державним комітетом телебачення і радіомовлення. Станом на сьогодні Міністерство інформаційної політики буде ділити повноваження також і з РНБО.

 

unnamed

 

Наталка Гуменюк: Тільки ліквідувавши це міністерство ми зможемо трохи зменшити ту шкоду, яку завдала зовнішньому іміджу України сама ідея його створення. Більш корисним було б створення культурних центрів і підтримка українських митців, стипендії для міжнародних науковців на проведення досліджень в Україні науковців та прес-тури для закордонних ЗМІ – що може успішно відбуватися під егідою МЗС.

Як журналіст-міжнародник можу зазначити, що в світі бракує не інформації, а спікерів з України; бракує не нового міністерства, а бажання з боку представників влади виділяти хоча б годину раз на тиждень, щоби прокоментувати актуальні події. На Hromadske-international ми робимо програму про Україну і нам, так само, як і каналу Ukraine today та міжнародним медіа, бракує спікерів: англомовного представника Кабінету міністрів, англомовного прес-секретаря Адміністрації президента, компетентного англомовного коментатора від Міністерства оборони, який би був завжди готовий в той час, коли це потрібно, відповідати на запитання журналістів.

Однозначно, набагато ефективнішою буде наша інформаційна політика, якщо закордонні медіа і журналісти, які працюють в Україні, зможуть не чекати понеділка чи якихось заяв з боку українських чиновників, а матимуть змогу запросити їх на прямий ефір. Безперечно, одна стаття в The New York Times може бути ефективнішою за сім днів Іномовлення, що вимагає величезних витрат.

До того ж, той факт, що Юрій Стець був прес-секретарем Національної гвардії, яка стала слабкою ланкою в зовнішньому інформуванні (з нею постійно заплутуються закордонні журналісти, сприймаючи як щось контроверсійне; її сприймають як карателів мешканці Донбасу) свідчить про певні загрози, пов’язані з неспроможністю Юрія Стеця провадити успішну інформаційну політику.

Щодо контрпропаганди, то зараз ключове завдання для України – сказати, що вона не збирається говорити пропагандою, а навпаки надаватиме правдиву інформацію. Як журналіст-міжнародник я постійно спілкуюся із західними журналістами, експертами з питань України та Росії і можу зазначити, що основна проблема – це те, що немає відповідей від Української влади на ключові питання щодо реформ. І ці відповіді не вигадає Міністерство інформаційної політики.

Оксана Романюк: Створення Міністерства інформаційної політики стало шоком для міжнародної спільноти та провальним для іміджу України за кордоном. Вкрай негативну оцінку цьому проекту дали чимало різних міжнародних організацій та незалежний структур, включно з ЄС та ОБСЄ, Комітетом по захисту журналістів, Freedom House, “Репортери без кордонів”.

Україна мала стати в Східній Європі авангардом у сфері інформаційної політики, оскільки Східна Європа разом з Україною опинилася перед викликом інформаційної війни з боку Росії. Гостро стоїть питання, як будувати інформаційну стратегію – і ми могли знайти нові рішення і задати тон інформаційній політиці. Але ось зараз ми це завдання провалили.

Міністерство інформаційної політики абсолютно не буде ефективним. І я переконана, що ми не повинні входити в його наглядову громадську раду. Наша позиція має бути однозначною: це міністерство не має права на існування, якщо  Україна хоче рухатися демократичним шляхом. Від цієї влади ми очікували відкритості та прозорості. Але коли президент Порошенко робив останній раз прес-конференцію? Чому немає регулярного спілкування з громадянами, з журналістами? Чому до нас не дослухаються та ігнорують протест? З боку влади є тільки бажання замовчувати.

Діана Дуцик: Сьогодні влада на словах декларує демократичні принципи, курс на євроінтеграцію, прагнучи виглядати в очах світу демократичною. Але насправді виглядає дуже дивно, коли створює таке міністерство, що фактично заходить на поле свободи слова і має в планах контролювати інформаційний простір в країні. Проблема в тому, що у нас відсутнє концептуальне розуміння питань інформаційної безпеки на рівні держави і влади.

Нинішня влада, на жаль, нічим не відрізняється від попередників, вважаючи, що задля безпеки в інформаційній сфері достатньо комунікації з олігархами, які володіють ЗМІ. Ймовірно, задля цього створюється Міністерство інформації з необмеженим колом повноважень, що заходить на поле інших відомств та державних структур. До того ж, влада не комунікує з населенням – як на центральному, так і на регіональних рівнях. Навіть якщо нею здійснюються певні позитивні кроки, влада не вміє розказати про це людям.

Дуже важливим питанням є медіаграмотність населення. Існують певні напрацювання, завдяки яким могла би впроваджуватися медіаосвіта на шкільному рівні, адже надзвичайно важливо навчити суспільство критично споживати інформацію з різних джерел. Однак в держави на це постійно “немає грошей” – мені ж здається, на це немає політичної волі. На жаль, я не побачила і з боку Юрія Стеця розуміння необхідності просувати цю тему на державному рівні.

Вадим Гудима: Сама ідея створити парасолькову структуру над вже наявними органами влади з метою зробити їх ефективними, як на мене, виглядає абсурдною. Якщо ж говорити про те, як створюється це Міністерство – це просто плювок в обличчя громадянському суспільству та журналістській спільноті. Фактично за одну ніч, а потім через тиск президента щось було створено – і досі не зрозуміло що. Неприйнятною є і логіка, за якою, мовляв, напишемо в положення про Міністерство по максимуму, а потім все, що пройде, те нам і лишиться.

Мені здається, щодо Міністерства інформаційної політики не може бути двох думок – його треба розпускати. При тому, це іще можна подати як виграшний варіант: Україна справді змінилася, адже нова влада здатна чути голос суспільства, дослухатися і виправляти свої помилки. Ще не пізно перетворити цю ситуацію на історію успіху – просто для цього нашій владі потрібно відійти від своєї “пацанської” свідомості, для якої хоч раз поступитися означає дати слабину. Якщо ми йдемо в Європу, орієнтуємося на світові практики, то пора вчитися жити за іншими правилами.

Аксінья Куріна: Було би правильно, якби медіаспільнота виступила єдиним фронтом проти Міністерства інформаційної політики, яке мусить бути ліквідоване. Проте важливо пояснити суспільству, чому саме ми цього добиваємося. Люди бачать, що наша держава безпорадна в інформаційній війні й очікують від неї якихось рішучих кроків. Але варто зазначити, що створення Міністерства інформаційної політики – це неефективне рішення, це міністерство не зможе ефективно боротися і протистояти пропаганді Російської Федерації.

Василь Черепанин: Підсумую все сказане: наш суспільний голос говорить про те, що нам не потрібне Міністерство інформаційної політики, яке має усі шанси перетворитися на “Міністерство Правди”. Нам потрібна політика правди.

 

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта пам'ять політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва