Мар’ян Гроот: “Якщо ви починаєте все руйнувати, люди втрачають зв’язок із містом”

Ця публікація стала можливою завдяки меценатській підтримці Людмили Малес.

Цієї осені в київській Архітектурно-будівельній бібліотеці відбулася друга міжнародна конференція «Модерністки». Минулого року головним завданням організаторок було з’ясувати, чи є актуальними гендерні питання в архітектурній практиці сьогодні. Отримавши ствердну відповідь, цього року організаторки сфокусувалися на питанні насилля в архітектурі і міському просторі: як владні стосунки транслюються через архітектурні форми і яка роль жінок у цьому процесі.

Однією з учасниць конференції стала Мар’ян Гроот (Marjan Groot), нідерландська дослідниця історії мистецтва, яка займається вивченням ролі жінок у галузі промислового дизайну на межі 19–20 ст. Мар’ян також входить до дослідницького колективу проекту Momowo, що готує публікації, присвячені жінкам-архітекоркам та інженеркам. Анна Хвиль розпитала МАР’ЯН ГРООТ, чому важливо висвітлювати історії жіночих досягнень в архітектурі та які сучасні практики протидії насиллю архітектурними засобами існують у Нідерландах. 

Анна Хвиль: Як виник проект Momowo, хто до нього залучені і в чому його завдання?

Мар’ян Гроот: Я викладаю дизайн середовища в Амстердамському вільному університеті – це про все, що навколо нас. Наша спеціальність існує в рамках гуманітарного факультету, це визначає наш підхід, він відрізняється від академії мистецтв.

Я також пишу статті і книжки. І одна з моїх тем була жінки-дизайнерки між 1880 і 1940 роками. Завдяки цій дослідницькій діяльності мене було запрошено стати частиною проекту Momowo (Women’s Creativity Since the Modern Movement – прим. А.Х.), який висвітлює внесок в історію жінок-дизайнерок, архітекторок, інженерок в Європі в період 1918-2018 років. Основні учасники проекту – це Політехнічний університет в Турині, Університет Ов’єдо (Іспанія), Інститут історії мистецтв в Люблянах (Словенія), Європейський університет в Лісабоні (Португалія), Університет Гренобль Альпи (Франція).

Ми видали книгу, присвячену 100 будинкам в різних куточках Європи, які були створені жінками-дизайнерками протягом 1918-2018 років. Кожен рік представлений приблизно однією спорудою. Також я працювала над путівником Momowo по будівлях, створених жінками – над частиною про Нідерланди. В ній представлено близько 30 різних споруд.

Joke Vos architects, Periscope Houses в районі Waterwijk в Роттердамі, 2006. Фото Peter Varkevisser

А. Х.: Чому ви вважаєте, що важливо створювати публікацію лише з жінками-архітекторками?

М. Г.: Досі ж велика прогалина між представленням професійної діяльності жінок і чоловіків у Європі. Існує багато путівників містами для туристів, вони показують вам споруди і музеї, і всі вони переважно зроблені чоловіками. Якщо ти починаєш дивитися – хто архітектор і дізнаєшся, що це жінка – звісно, картинка не сильно відрізняється, бо жінки проектують так само, як і чоловіки. Але якщо ви студент і бачите цю книжку з роботами жінок-архітекторок в Нідерландах, Словенії,  Барселоні, Парижі, до вас приходить усвідомлення їхнього внеску. Якщо шукати таку інформацію самостійно – її складно знайти. Нам довелося провести багато досліджень.

А. Х.: Темою цьогорічної конференції є архітектура й насилля, чи ви бачите зв’язок між жінками-архітекторками і боротьбою проти насилля?

М. Г.: Почнемо з того, як ми визначаємо насилля. Для мене тут ідеться про фізичне насилля, а також вербальне насилля на вулицях – коли хтось викрикує нам образливі речі у слід, або коментує у неприємний для нас спосіб.  Інші дослідниці у нашій секції («Категорії феміністичної теорії у застосуванні до міста» – прим. А.Х.) визначили насилля як складність доступу, або небезпечні елементи на вулиці. Я би розрізняла погану доступність і насилля. Останнє для мене – це про місця, де людей вбивають, нападають на них. Якщо брати такий підхід, важко побачити прямий зв’язок із архітектурою, бо воно також пов’язано з іншими факторами – роботою поліції, соціальною структурою міста. Я вважаю, що архітектура може вплинути на безпеку і дружність середовища, але сама по собі архітектура не обов’язково є джерелом насилля, тут важливий зв’язок із людьми, які живуть у ній.

А. Х.: Чи були в Нідерландах приклади, коли за допомогою архітектури було сформоване середовище, яке створювало менше можливостей для насилля?

М.Г.: У Амстердамі є район Байлмермеер (Bijlmermeer), створений у 1970–х, це модерністична забудова, яка наслідувала ідеї функціонального міста Ле Корбузьє і була створена для людей із високим рівнем прибутку, що жили в старому центрі Амстердама, але хотіли мати більше простору і нові будинки. Проте ця група не захотіла полишати центр міста заради нового фешенебельного району на околицях. Тому багато квартир, що були просторими й сучасними в порівнянні зі старими будинками, залишилися незаселеними. Тоді люди, які походять із колишньої голландської колонії Сурінаму і мають голландську національність, почали оселятися в цих помешканнях. Через те, що не було достатніх можливостей працевлаштуватися, район перетворився на концентрацію груп населення з низьким прибутком. 

Вид з повітря на район Байлмермеер (Bijlmermeer) в Амстердамі, 1980-ті. Фото: Rijksdienst voor het Cultureel Erfgoed

Від початку район виглядав привабливо з погляду дизайну, але не функціонував на більш комплексному рівні. Частина мешканців була безробітною, люди проводили вдома весь час. У якийсь момент критично знизився рівень безпеки в цьому районі. Поряд розміщувалися офіси і на людей нападали дорогою з роботи додому. Для вирішення цього питання міська влада спробувала зробити населення більш різноманітним, щоби не вся територія контролювалася угрупуваннями. Вони також знесли деякі будинки, бо була велика кількість багатоквартирних висоток. Замість цього звели низькі будинки з дорожчим житлом посередині, щоб надати простору більш дружнього вигляду – це також підвищило прохідність для пішоходів. Вони підтримали відкриття невеликих ініціатив – кав’ярень і ресторанів – і створили більше простору для дітей та підлітків. Такий простір існував від початку, але для дітей було небезпечно там перебувати. Оскільки чим більше простір використовується, тим безпечнішим він є. Також вони змінили планування дороги.

Після здійсненої перебудови району він став популярнішим, оскільки середовище стало більш дружнім і адаптованим до потреб людей. Зокрема, ситуація в районі змінилася на більш сприятливу, коли ціни на житло у престижних частинах міста зросли після 2000 року.

А. Х.: Це схоже на принципи створення різноманіття в містах, які сформулювала Джейн Джекобс. Крім змішування соціального складу населення і перемішування функцій простору, вона також говорить про доцільність поєднувати будівлі різних епох для створення привітного міського середовища. Чи ви можете навести подібні успішні приклади з Нідерландів?

М. Г.: Наприклад, в Утрехті є мол під назвою «Хуг Катаріньє» (Hoog Catharijne). Цей великий торговий центр поєднується із залізничним вокзалом. Його було створено у 1970-х в традиції модерністичного дизайну.  Цей вокзал є вузловою станцією для всіх Нідерландів, він поєднує Північну і Південну залізниці. Для будівництва торгового центру і нового вокзалу в 1970-тих зруйнували частину старого міста і старий вокзал.

Утрехт, Вокзальна площа у 1930-х. Фото: Utrecht Archives Collection

Знесення Центрального вокзалу в Утрехті. На другому плані – зведення нового торгового центру “Хуг Катаріньє”. Фото: Utrecht Archives Collection

В основі ідеї перебудови лежало бажання привабити покупців до торгового центру, оскільки їм було легко туди дістатися, виходячи з поїзда. «Хуг Катаріньє» мав просувати образ Утрехта як центрального міста для шопінгу, і вести людей через великий мол до менших магазинів у старому місті. Пройшовши весь новий торговий центр, люди потрапляли до старого міста.

Стаття у газеті De Volkskrant 16 серпня 1975 описує комерційний успіх “Хуг Катаріньє”, але критикує планування його зв’язку з містом.

Комерційно це було досить вдалим рішенням – говорили про 24 мільйони відвідувачів щороку. Проте «Хуг Катаріньє» був настільки гігантським і складним з погляду навігації, що люди там губилися, вони просто не могли знайти дорогу додому. За це його критикували від самого початку, попри те, що самі магазини працювали нормально.

Прохід між Утрехтським торговим центом “Хуг Катаріньє” і Центральним вокзалом, 1974. Фото: Utrecht Archives Collection

У 2000-х критика «Хуг Катаріньє» знову стала актуальною, коли постало питання про оновлення торгового центру, оскільки такі комерційні споруди мають порівняно короткий термін експлуатації. За 35-40 років досвід шопінгу змінився, також сприйняття внутрішніх просторів і міських ландшафтів стало іншим.

Для розробки нового плану потрібно було багато часу, оскільки територія велика. Торговий центр працював над ним разом із залізничною станцією. Прийняли рішення відновити будинки, зруйновані в старому місті в 1970-х, до того, як тут збудували торговий центр.

Ескіз оновленого “Хуг Катаріньє”, 2017. Фото:  Utrecht Nieuws.nl, 29 March 2017

На сьогодні процес оновлення молу і вокзалу майже закінчено. Зараз увагу зосереджують на відновленні зв’язку зі старим містом. Тобто всі засвоїли урок: знесення старої забудови не є чимось хорошим. Потрібно зберігати старі будинки і намагатися інтегрувати їх у нові комплекси, тому що люди прив’язані до старих будинків, вони їх упізнають і орієнтуються по ним. Якщо ви починаєте все руйнувати, люди втрачають зв’язок з містом, особливо старші люди.

Найкращим варіантом є поєднання звичного середовища і сучасних можливостей. Наприклад, залізнична станція змінилася – дах над платформами тепер має сонячні батареї, щоб освітлювати платформи, до того там було електричне світло.

Коментарі


спецтеми: