Дешеве мистецтво, або коли розквітають незабудки

Публікація цього тексту стала можливою завдяки меценатській підтримці Ольги Сагайдак 

 

У 2011-му, а потім через рік — в 2012-му разом із колегами я вдалася до суперечливих дій —запропонувала митцям дати свої твори на продаж за ціною, яка б не перевищувала 50 євро (на той час 500 грн) для різдвяних ярмарків спочатку в Музичах, потім у Дніпрі з назвою МузичіChristmasArtFair. 

Події відбулися. Митці знизили ціни на свої роботи або створили щось спеціально для подій. 

Ярмарок у Музичах ми розробляли та провели разом із Оленою Остраковою, її внутрішній запит був таким: «Мені ще не вдавалося наблизитися до мистецтва настільки, аби його взяти додому… Я би хотіла зрозуміти мистецтво через знайомство з митцями». В неї зріло бажання стати колекціонеркою-початківцем. А я мала запит дізнатися, чи готові мої сусіди в селі взяти до себе в будинки роботи митців. У Музичах подія тривала 5 днів, і в кожного із митців-учасників купили роботу. Купували мої сусіди в Музичах, а також люди з Києва — деякі заїхали до мене вперше. 

 

МузичіChristmasArtFair, 2011, Музичі, фото: Федір Остраков

Збір організаторів становив 15% від продажу мистецьких творів. Цих комісійних вистачило покрити витрати на організацію події. Прибутку ми не отримали. Олена Остракова придбала декілька робіт. Я, до речі, теж.

Після ярмарку в Музичах ми одразу обговорювали цю подію в мистецькій спільноті. Ось деякі міркування учасників МузичіChristmasArtFair та її відвідувачів у Музичах, які збереглися в моєму архіві:

2012, січень, LabСombinat, Київ

Марія Ланько: «Эта ярмарка — это такой комментарий украинской институциональной действительности, которая что-то всегда имитирует, но на самом деле не работает. У нас есть музеи, которые не музеи, ярмарки, которые на самом деле не ярмарки, на них ничего не покупают… а у вас покупали, и я считаю, это и есть успех».

Константин Стрелец: «Я надеюсь, что художникам ярмарки не нужны». 

Анна Звягинцева: «Ну, я считаю, нужны из таких соображений: у вас была цена до 500 грн. Художники смогли продать что-то свое за не очень большие деньги, и зрители, которые возможно не могут купить что-то, придя в галерею…То есть, нужны из тех соображений, чтобы дать возможность людям, которые что-то хотят иметь – иметь это. Я не вижу, что художникам это важно с точки зрения  заработка, поскольку это всего лишь одна ярмарка в год… если это МузичіChristmasArtFair».

Анна Надуда: «Я думаю, что важно было сделать такую ярмарку в первый раз и посмотреть, что из этого выйдет. Думаю, не для того, чтобы деньги заработать, потому что изначально стоял другой акцент — экспериментировать…. не в центре Киева, а в Музычах, я думаю так».

LabCombinat, фото: Костянтин Стрілець

 

Через рік ми спробували зробити щось подібне в Дніпрі. Павло Гудімов побачив нашу подію в Музичах і захопився ідеєю організувати ярмарок у арт-центрі «Я Галерея» в цьому місті.

Цифри й факти МузичіChristmasArtFair у Дніпрі:
Подію відвідало 260 осіб. 

Придбано 218 предметів 33 художників.
31 людина придбала твір мистецтва або декілька.
На події було представлено 919 предметів авторства 59 художників. Із них 30 художників із Києва та Київської області, 10 – із Дніпропетровська, а інші з Харкова, Львова, Одеси та Кишинева.
Збір організаторів складав 29% від продажу предмета мистецтва — 6907 грн, (43% фактичного бюджету проекту, який складав 15 998,8 грн, без урахування адміністративних витрат “Я Галерея”, а також витрат на дизайн, переклад і корекцію текстів).
Тобто прибутку Арт-центр “Я Галерея” в Дніпрі не отримав.
А мій символічний гонорар кураторки події виявився менше грошової винагороди учасниці події (художники в проекті отримувала 71% від продажу своїх робіт).

1/4 фактичного бюджету проекту було витрачено на створення освітньої програми.

Чи усвідомлювали ми якісь ризики, влаштовуючи такі експерименти в Музичах та в Дніпрі? Відповіді я знаходжу знову в своєму архіві:

«2012, грудень. Обмеження ціни на мистецькі роботи постало як експеримент. Але заради чого? Щоб «трапилася» і тривала «подовше» зустріч між автором (через предмет) і глядачем. Щоб мистецьку роботу придбали, а значить – змінили її історію, взяли додому, наважилися взяти з собою. Але от цей формат «мистецтво по 50 ЕВРО» обіцяю собі робити в якомусь місті або в селі тільки один раз, ОДИН, не два, не три рази, не кожного року, тільки під Різдво як диво, а головне, ніколи в Києві!» 

Найголовнішим ризиком ми вважали: «дешеве мистецтво — це ситуативно і штучно!» Саме тому в рамках освітньої програми (1/4 всього бюджету МузичіChristmasArtFair в Дніпрі) ми переклали текст Адріан Пайпер «Утопія дешевого мистецтва» і виклали в просторі ярмарку. 

У тексті Пайпер розмірковує: «Припустимо, що твори мистецтва стають такими ж дешевими й доступними, як і книжки коміксів, якими були б соціальні та економічні наслідки такого стану речей?» Одна з її відповідей була така: «В такому випадку художники мали би бути схожими на письменників, а арт-дилери мали б такі ж економічні відносини з художниками, як літературні агенти —  з письменниками». Розумієте, про що вона? Річний шедевр митця, який він/вона можуть створити, скажімо, раз на рік, має якимось чином перетворитися на щось подібне до друкованого роману письменника накладом N примірників. Далі вона пише: «Оскільки дохід художників залежав би радше від обсягів продажу, ніж від продажу єдиного вбивчого шедевра на рік, вони поступово відчули б потребу робити свої твори більш прийнятними та зрозумілими для більшої частини суспільства, а не лише для арт-середовища. Дехто прирівняв би таке збільшення популярності до «зниження естетичної якості». І став би гіркою, догматично елітарною особою, яка втішає себе думкою, що її твори – це останній бастіон художньої цілісності».

Тобто в 2012-му ми попереджали наших потенційних покупців саме цим текстом: «Ви перебуваєте в штучному середовищі, створеному нами для вас!» А митцям ми говорили так: «Ви берете участь у перформансі». Не всі митці хотіли експериментувати та бути учасниками наших перформансів. Гамлет Зіньківський мені сказав: «Алевтина, це бл…ий демпінг, ти що, не розумієш?», Стас Волязловський дав роботу, але потім, дізнавшись, що вона буде продаватися не більше 50 Евро, використав пару матюків у мій бік. Я вибачилася перед покупцем, який встиг придбати роботу Волязловського, і ми повернули її в Херсон. 

Що ще варто згадати?  На всі ті предмети мистецтва, продані під час ярмарків у Музичах і в Дніпрі, не було укладено жодного договору між покупцями та авторами на передачу авторських прав. Був тільки один підтверджувальний лист на придбання публічного показу п’яти відеоробіт і вимогою одного автора з п’яти сповіщати про кожну таку демонстрацію на пошту. Лист мав дружній тон без очікування згоди з боку покупця. В рамках умов — 50 євро за твір — нам здавалося неможливим складати договори ані через темп події – 5 днів, ані з точки зору «дешевої» ціни в порівнянні із дороговартісною роботою спеціаліста з інтелектуального права.

Ми не можемо наразі сказати, чи була готовність обох сторін, покупців та художників, до таких офіційних відносин. Договори вимагають сплати податків та занурення у складнощі використання твору в майбутньому. Припускаю, що комусь із покупців був потрібен твір митця без жодних планів на його перепродаж та публічне використання. Комусь, напевно, було потрібно дещо більше… Тобто відповідальність дотримання авторських прав була грайливо знівельована низкою сценаріїв-експериментів, аби «колекційна цінність» мистецьких творів на ярмарку стала крихкою. Знову йду до архіву:

Сценарій 1: покупець дізнавався ім’я автора після придбання твору мистецтва.
(Використало троє художників)

Сценарій 2: покупцеві було відоме ім’я автора, але автор не ставив підпис.
(Використало багато художників)

Сценарій 3: невідоме ім’я автора (робота без підпису).
(Використало двоє художників)

Сценарій 4: відоме ім’я автора, але найкрасивіша, на його думку, робота з серії не підписувалася.(Використало двоє художників)

Сценарій 5: покупець платить за перегляд твору (у разі артбуків та відео)
(Використало троє художників)

Сценарій 6: покупець купує мапу, де розміщується твір
(Використав один автор)

Катерина Семенюк показує карту твору Відкритої групи відвідувачу події. МузичіChristmasArtFair, 2012, арт-центр “Я Галерея” в Дніпрі фото: Артем Гречка

Сценарій 7: покупець сам призначає ціну (але не більше встановленої у рамках події — 500 грн)
(Використало двоє художників) 

Сценарій 8: покупець купує можливість створення перформансу у визначений день або за домовленістю. (Використало двоє авторів – одна художниця й одна художня група) 

Сценарій 9: покупець купує робочу документацію проектів художників (Використало п’ять художників) 

МузичіChristmasArtFair, 2012, арт-центр “Я Галерея” в фото: Олег Самойленко

Сценарій 10: при придбанні предмета мистецтва покупець обіцяє щось зробити… (Використало двоє художників)

Сценарій 11: роботу можна було придбати у спільну власність.

Сценарій 12: на події використовувалися 4 типи крапок – зелені (зарезервовано), червоні (придбано), фіолетові (не розумію), білі (дуже подобається). Білі та фіолетові вільно використовувалися відвідувачами.

Подія в Дніпрі вважалася дуже вдалою з погляду комунікації. Команда «Я Галерея» в Дніпрі і я особисто спілкувалися про кожен твір протягом всього ярмарку. В день відкриття я вперше побачила чергу за мистецтвом.

МузичіChristmasArtFair, 2012, арт-центр “Я Галерея”, фото: Олег Самойленко

 

Я відчувала страшенну вдячність митцям: розуміла, що митці фактично дарують свої твори покупцям… Можна було купити за 50 євро шовкодрук Тіберія Сільваши, начерк Василя Цаголова, кераміку Олени Бланк, живопис Зої Орлової. Саме тому я виготовила, твір аби разом із командою арт-центру «Я Галерея» подарувати кожному учаснику події по завершенню.

МузичіChristmasArtFair, 2012, арт-центр “Я Галерея” в Дніпрі, фото: Артем Гречка

Мій твір мав напис: «Незабудки не розквітають одразу, а тільки після зими». Ця рослина квітне на другий рік і ніколи одразу. Ми вкладали в цю фразу такий сенс: до успіху в культурі колекціонування ще далеко — потрібен неперервний процес у цьому напрямку.

В 2018-му році я вдалася до ще однієї спроби «дешевого» мистецтва. Це був кураторський дует із Катериною Свіргуненко, Мариною Самохіною (відкрита майстерня шовкографії) та “Ізоляцією” під назвою «Книжковий фуршет». Художникам було запропоновано опанувати техніку шовкодруку в майстерні коворкінгового простору Izone. До проекту були запрошені не тільки митці, а й поетка та соціальна інноваторка. Учасники «Книжкового фуршета» пройшли безкоштовний воркшоп шовкодруку зі всіма необхідними матеріалами для втілення своєї ідеї. Умовою участі в проекті було залишити половину тиражу організаторам. Ізоляція отримала 308 шовкодруків для продажу, з яких 99 ми власноруч із Катериною Свіргуненко продали на стенді Izone під час Книжкового Арсеналу в 2018-му році. Ціна коливалась від 450 до 1300 грн. Цього разу авторські договори були укладені між художниками та IZONE CREATIVE COMMUNITY. Але ми не практикували передачу авторських прав Izone покупцям. 

Фото з фейсбук-сторінки арт-центру Павла Гудімова “Я галерея”, Київ.

Пропоную також зануритися в архів щодо цієї події.

Під час Книжкового Арсеналу (5 днів) було продано 99 шовкодруків на суму 14 500 грн, — це 1/3 частина фактичного бюджету — 31 765,00 грн без урахування сплати за піар і асистування. 

У разі повного продажу (308 шовкодруків) Ізоляція мала повернути собі фактичний бюджет та мати прибуток у розмірі 6 735 грн. 

Із нотаток: «Хочу, щоб ми із Книжковим фуршетом вийшли в нуль. При тому щоб художники отримали нові навички і твори для власного продажу». 

Власне, саме так і сталося — інвестовані кошти фондом “Ізоляція” повернулися.

Книжный Арсенал 2018, Книжный фуршет IZONE, фото Ильмира Пулина © 2018 Izolyatsia

По закінченню проекту 5 митців-учасників із 19-ти почали використовувати техніку шовкодруку. Насправді саме це було завданням від фонду — розповісти про майстерню шовкодруку (ОМШ)  в Izone саме митцям. Політика фонду до накладів, які належали митцям, була такою: художникам радили продавати свої власні твори дорожче.

 

Завершуючи подорож у минуле, в події із «дешевим мистецтвом», підсумую свої власні думки щодо подібних ініціатив.

Покупцям: Пам’ятайте, дешеве мистецтво — це радше виняток, ніж правило. Якщо не зміниться саме мистецтво у своїй функції або у вартості його продукування — в такому разі я знову напишу якісь текст. 

А поки мистецтво залишається дорогим у виробництві і вимагає часу. Тому художники  імовірно не будуть продавати свої твори задешево — мистецтво не псується. І не дивуйтеся митцям, що вони сидять із ним по майстернях — багато з них мають підробіток в інших сферах і не живуть з продажу власних робіт. Або продають свої твори через галереї чи інші майданчики, які існують в певних ринкових обставинах, які не дозволяють пропонувати мистецтво задешево. Але саме в галереях вам можуть допомогти з авторським договором на мистецький твір. З’являються вже і онлайн-майданчики з кваліфікованими пропозиціями в цьому напрямку, як от цей.

Художникам: Насправді це «вантаж із плечей», якщо ви берете участь у події з фіксованою ціною. Не треба нічого вигадувати й створювати власну методологію — як порахувати ціну для власних творів? Хоча цей аспект має бути частиною вашої діяльності. Я от створила свою власну формулу розрахунку вартості мистецького твору і користуюся нею.

Малюнок Алевтини Кахідзе

Все ж таки, якщо вирішили взяти участь у подіях “дешевого мистецтва”, обирайте проекти, де є освітня складова (де ви можете чомусь навчитися) або присутність експерименту (отримати досвід).

І головне, не шкодуйте продавати свої твори дешево, а жалкуйте, якщо продаєте ваші твори тим, до кого ви не маєте довіри.

Організаторам: Питання відповідальності дотримання авторських прав в рамках продажу «дешевого мистецтва» має досягти певної домовленості та поінформованості всіх сторін процессу. Іншими словами, твір, придбаний без сертифікату та авторського договору, безперечно залишається цінною річчю для покупців, на який вичерпуються права митця як на предмет, але не дозволить покупцям бути «повноцінними» колекціонерам — продавати публічно саме цей твір на аукціонах, або демонструвати публічно в соціальних мережах без згоди митця. 

Події “дешевого мистецтва” радше неприбуткові. Якщо ви наважились їх організувати, має бути чітка місія, чому ви це робите? Покупці вам будуть за них вдячні. Меншою мірою будуть вдячні митці. Але не очікуйте вдячності від усіх: продавати “дешеве мистецтво” — це суперечлива річ. 

Державі: Вивчити потреби всіх трьох груп і сприяти їм.

Коментарі


спецтеми: