Бути як Yes Men

Цьогорічний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відкрив фільм «Згодні бунтують» режисерки Лори Нікс та засновників активістського руху Yes Men Жака Сервіна та Ігоря Вамоса. Це вже третя стрічка про акції «згодних» – перформерів, які вдають чиновників або представників публічних корпорацій і роблять абсурдні (а часом – і цілком притомні) заяви від їхнього імені, щоб привернути увагу до цинічної й брехливої політики. «Згодні бунтують», на відміну від інших фільмів трилогії, фокусується також і на особистому житті Сервіна та Вамоса.

Рух Yes Men виник майже 20 років тому. Однією з їхніх перших витівок був сайт-пародія на веб-сторінку тодішнього кандидата в президенти США Джорджа Буша. Відтоді вони «розіграли» Світову організацію торгівлі, компанії Dow Chemical, Shell та Exxon, а також Торгову палату США та New York Times – і це далеко не повний перелік. Yes Men не лише оголошували про надання космічних компенсацій шкоди, яких завдали корпорації, а й пропонували їхнім працівникам технології підрахунку «допустимої кількості людських жертв» на виробництві, безглуздий патент «рятувальних куль» на випадок екологічної катастрофи, та ідею використовувати тіла загиблих на виробництвах у якості пального. Ці акції варіюються від смішних до моторошних, однак мають на меті одне – дати медіа привід поговорити про те, що «насправді важливо».

Тепер до проектів Сервіна та Вамоса долучаються різні організації з усього світу та десятки волонтерів. Нині вони також працюють над освітнім проектом Yes Lab для інших активістів. Один із її кураторів – Шон Девлін – представляв «Згодні бунтують» у Києві. Він долучився до Yes Men сім років тому, а до того був екологічним активістом у Канаді, досліджував кіно, та протестував проти Стівена Харпера – тодішнього консервативного канадського прем’єр-міністра. KORYDOR зустрівся із Шоном Девліном і розпитав його, що потрібно, щоб стати справжнім «згодним».

www.creativeresistance.org

Систематично нагадувати людям про лайно, яке роблять політики. В буквальному сенсі. Сайт ShitHarperDid.com, одним із засновників якого став Девлін, існував чотири роки аж до відставки Харпера. Там регулярно з’являлися короткі іронічні відео, які висміювали політичні маневри прем’єр-міністра. Також активісти SHD організовували акції, подібні до тих, що роблять Yes Men. Наприклад, вони створили пародію на промо-кампанію нової популістської економічної програми уряду: запустили фейковий сайт та рекламу на телебаченні.

Критикувати всіх – навіть Джастіна Трюдо. ShitHarperDid.com Девлін уважає успішним проектом – адже Канада, зрештою, стала на шлях ліберальних змін. Однак активісти не планували зупинятися, навіть коли уряд очолив Джастін Трюдо. «Йому теж є що закинути – попри те, що його всі люблять, – каже Девлін. – Він ухвалив угоду про Трансатлантичне партнерство, й до його енергетичної політики дуже багато питань. Він часто говорить про захист навколишнього середовища й кроки для запобігання зміни клімату, однак насправді планує будувати нові нафтопроводи. Тож у цій сфері все лишається без змін».

Шукати однодумців і ділитися досвідом. Проект Yes Lab з’явився сім років тому – щоб поширювати ідеї Yes Men. Зараз вони здебільшого проводять майстер-класи в Канаді та Європі – серед іншого, й для журналістів. До того ж, від співпраці з іншими інституціями напряму залежить фінансування проектів. У Yes Lab працює усього п’ятеро людей, проте до кожного проекту долучається до 20 волонтерів. «Із фільмів здається, що наші акції виникають стихійно. Проте насправді ми дуже довго їх плануємо та продумуємо: як поводитись, удаючи з себе того чи іншого чиновника, розіграти фарс чи оголосити, що певна компанія нарешті зробила щось хороше – що вона мала б, власне, зробити. За ці роки ми вже виробили цілу методику», – каже Шон Девлін. Зараз Yes Men дещо менше фокусуються на темі екології, але загалом їхня концепція лишається тією самою: треба створити абсурдний фейк, щоб звернути увагу суспільства на реальний стан речей.

Бути більше митцем, ніж активістом. «Я вважаю наші акції більше художнім висловлюванням, ніж суто політичним, – розповідає Девлін. – Мистецтво більше не має лишатися в стінах музею чи галереї, воно цілком здатне впливати на політику». Минулого року на Docudays UA показували фільм про фіктивну політичну кампанію, яку організував естонський «Театр № 99». Те, що протести набувають такої форми, є вимогою часу, каже активіст. Завдяки розвитку медіа та соціальних мереж привернути будь-чию увагу до глобальних проблем стає дедалі важче.

Не боятися «образити чиїсь почуття». У 1984 році в індійському місті Бхопал в результаті аварії на хімічному заводі Union Carbide, який належав компанії Dow, сталася одна з найбільших техногенних катастроф у історії сучасності. Загинуло понад 18 тисяч людей. За три роки компанія виплатила 470 мільйонів доларів постраждалим в обмін на відмову від судових позовів. 2003 року Жак Сервін з’явився в ефірі ВВС із заявою, що Dow виплатить мешканцям Бхопалу ще 12 мільярдів доларів на ліквідацію наслідків катастрофи та медичну допомогу. Коли містифікацію розкрили, Сервіна знову запросили на ВВС. Ведучий доволі агресивно запитував активіста, чи він думав про бхопальців, коли замислював акцію. Сервін парирував, що до Dow ніхто не звертається з таким питанням. «Така реакція медіа – політично мотивована, – вважає Девлін. – Коли вони говорять, що ми порушуємо якісь етичні норми, то насправді намагаються змусити нас замовкнути». До речі, після «виступу» на ВВС Сервін та Вамос вирушили в Бхопал, щоб послухати думки тамтешніх мешканців. Ті одностайно схвалили акцію Yes Men – зрештою, це була одна з найуспішніших спроб привернути увагу до наслідків катастрофи. Втім, на жаль, Dow ніяк на неї не відреагувала – натомість у 2012 році вона найняла приватних детективів, щоб стежити за активістами.

Давати журналістам змогу поговорити про важливе. Успіх чи невдача акції великою мірою залежать від того, як її висвітлюють медіа, на чому вони фокусуються: на жарті чи проблемі, на яку він посилається. «Сьогодні ЗМІ мусять працювати в цілодобовому циклі виробництва новин. Це зумовлює дуже короткозорий погляд на світ. Про кліматичні зміни, наприклад, варто говорити щодня. Тому значна частина нашої роботи полягає в тому, щоб надавати таким проблемам новинарську цінність – просто втнувши якусь дурницю, – розповідає Шон Девлін. – Окрім того, ми демонструємо, якими вразливими часом бувають медіа до таких провокацій. Це також і нагадування, що не варто вірити всьому, що показують у новинах. Факти важливо перевіряти».

Бути готовим до арештів, але не турбуватися про позови. «Корпорації понад усе прагнуть зберегти позитивний імідж і розуміють, що позов означає розголос. Тому, коли ми їх розігруємо, вони радше мовчатимуть. Yes Men якось протестували проти Макдональдсу, й ті намагалися засудити активістів, але лише підвищили їхню популярність, – каже Девлін. – Але арешти – це реальні наслідки». До слова, Вамоса й Сервіна якось заарештували під час зйомок, коли вони вдавали, що хочуть перелізти через паркан, щоб потрапити на Всесвітній економічний форум. Виявилось, що це був справжній паркан Всесвітнього економічного форуму. Під охороною.

Подбати про перуки й фальшиві бороди. Саме вони – запорука того, що вас не почнуть упізнавати на 20-му році активістської діяльності. Ну, окрім залучення нових людей у ваш рух, звісно.

Не втрачати оптимізм. Реакції посадовців чи працівників корпорацій на акції Yes Men (наприклад: «Ваш «Калькулятор допустимого ризику» – це дуже свіжа ідея! Можна вашу візитку?» – і навіть позолочений скелет на ім’я Гільда, який активісти принесли з собою на презентацію нікого не бентежить) цілком здатні деморалізувати тих, хто вірить у зміни. Темі розчарування, до речі, присвячена значна частина стрічки «Згодні бунтують». А перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США мала б узагалі покласти край сподіванням на прогрес. Утім, Шон Девлін стверджує, що впадати в розпач не варто: «Попри все, я вважаю, що канадське чи американське суспільство в порядку. Так, ці вибори стали величезним розчаруванням, але воно було пов’язане радше з недоліками виборчої системи. За всю історію Сполучених Штатів найбільш популярними кандидатами в президенти стали жінка й чорношкірий чоловік. Думаю, це доволі промовистий показник».

…Але й не втрачати пильність. Напередодні виборів президента США Yes Men спланували нову акцію. Вони запустили сайт та рекламний ролик про Trump Voting Machine – розробку республіканської партії для «чесних та передбачуваних наступних виборів». Наступного дня вони мали провести «офіційну прес-конференцію», щоб «представити нову розробку». Втім, цього разу реальність пожартувала з Yes Men у їхньому ж дусі. Трамп переміг, і їм довелося терміново переписувати сценарій акції. Що з цього вийшло, можна буде невдовзі подивитися в їхньому новому фільмі.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта пам'ять політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва