Brexit: Бути чи не бути присмерку Європи?

23 червня у Великій Британії відбудеться референдум з одного запитання: «Чи має Сполучене Королівство лишатися у складі Європейського Союзу чи має вийти з Європейського Союзу?» Від того, яку відповідь дадуть на це запитання громадяни Великої Британії, залежатиме подальший розвиток, економічний та політичний, не лише самої країни, але й усього Євросоюзу й решти світу. Продовження участі Британії у ЄС підтримує чинний прем’єр-міністр Девід Камерон, водночас у його ж консервативній партії є багато прибічників виходу з ЄС. Громадська думка в країні майже навпіл розділилася у підтримці табору «Залишитися» (Remain) та табору «Вийти» (Leave). Передбачити, яким буде результат самого голосування, а тим більше, наслідки виходу Британії, зараз достеменно не може ніхто. Утім, ми можемо поглянути на аргументи різних сторін, на історію питання та спробувати зрозуміти, чому непростий «шлюб» Британії з ЄС дійшов до майже розлучення.

Що таке Brexit?

Саме слово на позначення ймовірного виходу Британії з Євросоюзу – це скорочення слів Britain та exit («вихід»). Торік, коли Греція переживала підвищену економічну турбулентність, ми багато чули про Grexit – вихід Греції, хоча в тому випадку йшлося про вихід із зони спільної валюти євро. «Брекзит» ще кілька місяців, а тим більше кілька років тому, коли прем’єр-міністр Девід Камерон в ході своєї передвиборної кампанії необачно пообіцяв його провести, здавався далекою та малоймовірною перспективою.  2013 року, коли вперше заговорили про референдум як про реальність, та й навіть у 2015, коли голова уряду твердо пообіцяв провести його в разі перемоги на виборах, мало хто міг подумати, що зовсім скоро опитування громадської думки будуть іти ніздря в ніздрю «за» й «проти», а на чолі двох таборів стануть колишні політичні союзники та однопартійці.

Чому саме зараз така висока ймовірність виходу?

До ситуації, якою вона є на сьогодні, призвело багато факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Велика Британія переживає своєрідну кризу ідентичності, яка відобразилася в ідеологічній плутанині, що виникла між двома головними партіями – консерваторами та лейбористами. За традицією, перші притримувалися капіталістичної моделі економіки, ліберальної концепції в політиці й індивідуалістичного погляду на життя в принципі. Другі схилялися до соціалістичних ідей, держави, що дбає про добробут громадян, та колективної підтримки всіх і кожного. За останні 30 років, а точніше, відколи з Даунінг Стріт пішла Маргарет Тетчер, цей розподіл розмився. Тоні Блер з його ідеєю «нового Лейбор» та Девід Камерон із «великим суспільством» (ми пригадуємо, що для Тетчер суспільства взагалі не існувало) затуманили звичний стан речей не лише в британській політиці, а й у тому, як самі британці дивляться на себе й свою країну, що вважають пріоритетами та куди прагнуть рухатися. Як одні, так і інші обіцяють понижувати податки та покращувати системи соцзабезпечення.

Утім, фінансова криза 2008-09 років ударила по Британії неабияк: не лише багато людей втратили роботу, але й уряд (консерваторів) вже в 2010 році вдався до серйозних урізань витрат бюджету. Попри те, що опозиційні лейбористи критикували уряд, але дати реалістичних пояснень чи обіцянок, як би вони зараджували подібній ситуації, – не змогли. Через що й програли наступні вибори та обрали своїм головою крайньолівого політика Джеремі Корбина, який ніколи не зможе стати прем’єр-міністром Великої Британії. (Та, напевно, навіть прем’єром Греції не зміг би).

Brexit-Grexit-EU-Cartoon

www.theguardian.com

Навіть більшою, ніж криза у самій Британії, є криза ідентичності Європейського Союзу. Спілка держав, що була задумана як ідеальне єднання хорошого з ще кращим у стилі «кінця історії» – пригадуєте, коли у 1990-ті здавалося, що всі проблеми вирішені як такі? – перетворилася на неоковорний механізм, що тріщить під власною вагою й поєднує непоєднуване у вигляді Греції та Данії (до речі, потенційного кандидата на вихід, якщо Британія проголосує за такий розвиток подій для себе). Окрім провербіальної бюрократії та марнотратства європейських чиновників, за останні роки Євросоюз «провалився» у кількох питаннях зовнішньої та внутрішньої політики: точніше, залишив надто багато незадоволених ухваленими рішеннями. Взаємини з Росією, грецька криза, загроза терактів, біженці – усі ці питання є нагальними, а темпи прийняття рішень та їхня ефективність – низькими. Чи вартий ЄС того, аби належати до нього у тому вигляді, в якому він існує нині – питання, що логічно постає з такої неефективності.

Що вигідніше для Британії?

Відповідь на це запитання залежить від того, хто її дає. Порахувати, чого вартий Євросоюз для Британії як у плані витрат, так і в плані вигоди, – неможливо, бо часто йдеться про непорівнювані речі, а також речі, які неможливо ренумерувати. Скільки коштує легкість пересування по ЄС? Легкість працювати, вчитися, просто жити, якщо раптом захотілося придбати будинок у Порто і провести кілька років там? Скільки коштує вільна торгівля для тисяч малих та середніх бізнесів, які торгують із державами ЄС і не повинні щоразу оформляти угоди за законами різних країн, а лише за правилами, встановленими у Брюсселі?

Прибічники виходу Британії з ЄС скажуть, що ЄС коштує Британії 350 мільйонів фунтів на тиждень у внесках – за такі гроші можна щотижня будувати нову лікарню. Це й так, і ні. Членство справді коштує багато грошей, але Британія багато чого отримує взамін. Істотна частина цих 350 мільйонів іде на гранти для бідніших регіонів ЄС. У Британії на статус бідніших претендують частини Шотландії, Уельсу та Корнволла (графства на південному заході Англії) – усі вони отримують кошти на спорудження доріг, шкіл, допомогу в просуванні місцевого самоврядування.

Прибічники того, аби лишитися, кажуть, що завдяки вільному ринку Британія щодня отримує 66 мільйонів фунтів інвестицій, які йдуть на користь економіці, бізнесу та створюють робочі місця (мільйони місць) тут, у Британії. Прибічники виходу кажуть, що ускладнення пересування та трудової міграції збільшить шанси для самих громадян на працевлаштування та призведе до підвищення зарплатні (іншими словами, коли не стане фактору «понаїхали»). Прибічники ЄС кажуть, що мігранти заповнюють важливий вакуум на ринку праці й роблять роботу, яку громадяни Британії виконувати не хочуть.

Є питання безпеки (краще ділитися розвідданими, чи навпаки приховувати їх від малокомпетентних колег?), питання соціального забезпечення (так, ЄС приніс гарантію декретної відпустки для британських матерів, але погляньте, як тримаються за свій 35-годинний тиждень «ліниві» французи), питання біженців («ще трохи і вони полізуть до нас!», але, стривайте, вони «полізуть» навіть якщо «ми» вийдемо з ЄС, тільки тоді буде важче домовлятися з французькими правоохоронцями про стримування потоків людей по той бік Ла-Манша), питання культури («ми ніколи не перемагаємо на Євробаченні», «нам ближча Америка») і  т.п.

056D78A4-0900-4527-9717-7F6BDD009EE0-714x524

Списки факторів «за» і «проти» можна складати безкінечно, й більш зрозуміло, що ж краще для самої Британії, не стане. Абсолютно ясно одне: членство у ЄС – питання історичне, політичне і глибоко емоційне. Як і багато інших невимірюваних питань, які ставлять собі гомо сапієнси, колективно та поодинці – воно зводиться до розуміння «хто я?» Криза самовизначення самих британців, посилена кризою європейської концепції – що ж це значить «бути у ЄС» – заважає дати чітку відповідь на запитання, що краще для самої Великої Британії.

Що таке Європейський Союз?

Слід пам’ятати, що Європейський Союз – відносно нове міждержавне утворення. Так, до нього йшли десятками років після Другої світової війни через спільний ринок, вільну торгівлю, поступове приєднання однієї держави за одною. У той же час у його сьогоденній формі ЄС був створений тільки 1993 року, себто, він молодший за Україну як незалежну державу. Окрім молодості, Євросоюз мало на що схожий. Це утворення не федеральне, а міждержавне, і різні держави-члени по-різному ставляться до наддержавних механізмів винесення рішень. Гібридність ЄС посилена ще й існуванням зони спільної валюти євро, до якої багато членів не входять, а також зони вільного пересування – Шенгена, яка теж включає не всі 28 держав.

Британія не має євро, але має роль у Європейському центральному банку. Британія не вимагає віз від громадян інших держав ЄС, але має паспортні перевірки на кордонах. Британія розуміє важливість співпраці служб безпеки різних держав у добу підвищеного ризику терактів, але більше співпрацює зі спецслужбами США.

Через те, що Євросоюз створювався поступово, низкою економічних та політичних угод, які часто не задовольняли усіх підписантів і мали повторно редагуватися, він є менше, ніж державою, але більше, ніж просто договором. Зростання кількості членів та те, що вони мають різні права та обов’язки, робить союз громідзкішим та менш звичним, адже він не функціонує за звичними правилами державного врядування. У той же час багато питань (як Україна побачила на своєму власному гіркому досвіді у випадку з референдумом у Нідерландах) мають ухвалюватися всіма державами-членами, і вето лише однієї з 28 держав здатне впливати на перебіг подій.

А що буде, якщо?

Можна твердити, що головною причиною ймовірності «розлучення» Британії та ЄС є те, що як двосторонні взаємини, так і сам союз вичерпали себе й мають змінюватися. У численних сценаріях перебігу подій у перші дні та місяці після «Брекзиту», якщо він таки стане реальністю, аналітики передбачають неприємні переговори щодо майбутнього. Очікують, що Брюссель максимально ускладнить життя для Лондона, аби відвадити інші скептичні держави-члени від думок про вихід. Шок на фінансових ринках з падінням курсу як фунта, так і євро, імовірна відставка британського уряду, головний біль для мільйонів громадян ЄС, які живуть у Британії, та сотень тисяч британців, які живуть у Європі, банкрутство для бізнесів, які трималися на плаву за рахунок вільної торгівлі.

Прибічники виходу твердять, що європейським партнерам Британія потрібна більше, ніж вони Британії, все ж таки Британія – це четверта за розмірами економіка світу. Прибічники того, аби лишитися, кажуть, що подібні аргументи – повна нісенітниця, адже Британія така потужна якраз тому, що спирається на наявні домовленості.

На «Брекзит» може піти до 2 років – розрив договорів, які вже існують, та підписання нових. Але навіть якщо більшість британських виборців проголосує за те, аби лишитися, близькість виходу залишить осад і багато підстав обміркувати зміни в майбутніх взаєминах, якщо Євросоюз хоче лишатися функціональним міждержавним утворенням попри всю свою гібридність.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва