Аґнєшка Пайончковська: “Іноді ми звертаємося до церкви за промоцією”

Аґнєшка Пайончковська. Фото: Наталка Дяченко

У червні Аґнєшка Пайончковська та Йоанна Мікульська провели воркшоп для учасників проекту CSM «Мозаїка міста».

Асоціація креативних ініціатив «ę» виникла в 2002 році і займається створенням та підтримкою культурних проектів, розвитком мережі аніматорів культури в Польщі. Слід зазначити, що анімація культури спрямована на активізацію культурних процесів у суспільстві та пристосування таких організацій, як, наприклад, бібліотеки, до більшої мобільності і більш динамічної моделі кульутрного житття, важливою складовою якої є залучення спільнот.

Велика частина проектів, яким організація надає підтримку, пов’язана із залученням певних груп, локальних чи вікових, до культурного життя. Серед цих проектів, наприклад, Seniors in Action, спрямований на підтримку, активізацію та залучення до різноманітних культурних активностей людей похилого віку. Крім того, серед стратегій асоцації розвиток освіти для громадянського суспільства і «соціальний дизайн» — активності, спрямовані на те, щоб люди зі споживачів певного продукту чи послуги перетворювалися на співтворців.

Характерною особливістю діяльності Асоціації є те, що вони відкрито діляться своїми методами, ідеями та інструментами, і з цією метою започаткували окремий сайт „Pomysły do zrobienia”, який є збіркою орієнтовних сценаріїв практик у місті.

Асоціація працює на засадах open source та ліцензії Creative Commons, яка дозволяє вільне використання матеріалів, але виключно з некомерційною метою.

Під час воркшопів два дні поспіль розглядали різні стратегії й тактики, практикувалися реалізовувати проекти у місті, займалися пошуком можливих відповідей на різні запитання. Як робити проекти, що надихають людей і змушують дивитися на якісь речі ретельніше, а думати глибше? Де конфлікт між баченням автора і потребами спільноти? Які можливі небезпеки і недоліки у тому, щоб повністю покладатися на думку спільноти?

Крім того, після закінчення воркшопу вдалося поспілкуватися з Аґнєшкою Пайончковською трохи детальніше.

Ірина Костишина: Перше питання стосуватиметься назви організації. Ця чудова літера, як правильно її вимовляти?

Агнєшка Пайончковська: «Еу».

І. К.: Власне, чому «еу»?

А. П.: Коли ми започаткували організацію 14 років тому, певно, що був якийсь брейнсторм стосовно назви. Чому обрали саме таку, спробую пояснити. Це дуже характерна літера з польської абетки (восьма літера польського алфавіту), ви не знайдете такої у жодній іншій мові. Сама по собі вона нічого не означає, і ми вже звикли вважати, що це наш власний фактор ікс, тому що майже кожен обов’язково задає це питання, на яке в нас немає готової відповіді. Тож нам подобається це рішення, і насправді, назва завжди гарно запам’товується.

І. К.: Тож, наші воркшопи почалися з  розповіді про культурних аніматорів. Цікаво було б дізнатися, чи поширений цей термін у Польщі і наскільки він є звичним, оскільки в Україні слово «аніматор» загалом сприймається у зовсім іншому контексті.

А. П.: Насправді у нас це так само. Одного разу я їхала в таксі й водій запитав у мене, чим я займаюсь, а коли я розповіла, що працюю аніматоркою, він відповів «О, так, звісно! То ви доглядаєте у п’ятизірковому готелі за дітьми». На якомусь широкому, «споживацькому» рівні це сприйняття таке саме. Але в професійному середовищі в Польщі термін «анімація культури» вже доволі давно посів належне місце. В університетах є окремі кафедри культурної анімації, це професійне середовище має сильну традицію, яка відсилає нас до 1970-х і походить із альтернативного театру та перформативних практик. Цей термін доволі поширений у британських практиках так званих community arts.

Взагалі слово «анімація» походить із латинської мови, від дієслова, що означає «оживляти», а в буквальному сенсі — «вдихати життя». Коли я вивчала в університеті культурологію, нам розповідали про певні стратегії, які можна віднести до анімації культури. Але є різниця між аніматором кульутри і людиною, яка робить мистецькі проекти. Наприклад, я роблю власні проекти, але поза межами своєї дяльності в Товаристві. У нашій організації ми виступаємо більше в ролі кураторів, тих, хто підтримує та іноді направляє чужі проекти.

agneshka2

Аґнєшка Пайончковська та Йоанна Мікульська, Асоціація креативних ініціатив “ ę”. Фото: Наталка Дяченко.

І. К.: Серед усіх проектів, які ви показали в презентації діяльності Асоціації, деякі (в’язання у публічних місцях, міське садівництво та інші) виглядають так, ніби більшою міро пов’язані з організацією дозвілля, того, як люди проводять свій вільний час. Мені здається, що існує, з одного боку, певна небезпека в тому, що часто ставиться знак рівності між кульутрою і дозвіллям, неначе культура — це тільки розвага. З іншого боку, є дуже академічний підхід до культури, прийнятий у певних вузьких колах. Як ви вирішуєте цю проблему?

А. П.: Так, звісно, культура — це не розвага, але, наприклад, якщо запитати про культуру в якихось місцевих чиновників, вам так само одразу розкажуть про фестивалі, традиційні заходи для місцевих  тощо. Існує певна дилема, обирати між офіційним і неофіційним сприйняттям культури.

І. К.: Тож, можна сказати, що ваша місія як аніматорок культури полягає в тому, щоб заповнити цей розрив?

А. П.: Думаю, так, і це розрив між сприйняттям культури як дозвілля, і так званої «академічної» культури, що вже не є достатньо актуальним. Мені здається, що в наш час вже  доволі обмеженою точкою зору було б поділяти культуру на умовно «високу» і «низьку».

І. К.: Думаю, що не сильно помилюся, якщо скажу, що польське суспільство загалом доволі традиціоналістське, і велику роль тут відіграє релігія. Як ви працюєте з цією особливістю?

А. П.: Так, звичайно, релігія має значний уплив, і в нашій співпраці з локальними спільнотами ми маємо це враховувати. Наприклад, коли ми робимо проекти для спільнот у маленьких містах чи селах, нам важливо намагатися підтримувати діалог зі священиками, адже вони мають відчутний авторитет серед місцевих громад. Тож якщо ми плануємо проводити воркшоп чи інші культурні активності, часом нам доводиться навіть питати «Скажіть будь ласка, чи не могли б ви розповісти про це у церкві?» Тож іноді це виглядає так, неначе ми звертаємося за промоцією або навіть за дозволом.

І. К.: А що робити, якщо вони скажуть «ні»?
Чи стає це джерелом конфліктів, і як часто? Наприклад, нещодавно польський художник Павел Альтгамер завітав до українського міста Івано-Франківська зі своїм проектом «Конгрес рисувальників». Сталася дещо скандальна подія, після того як одного дня серед усіх малюнків одному з відідувачів трапився на очі сюжет, який, так би мовити, образив його релігійні почуття. Він поскаржився, і буквально наступного дня відбувся візит за участю представників Спілки художників та духовенства до локації, де відбувалося малювання, і цю частину стіни «відкоригували у відповідності до потреб релігійної громади».

А. П.: Так, звичайно, конфлікти трапляються. Це неминуче, оскільки в Польщі католицька релігія, яку сповідує більшість, дуже сильно впливає на соціальну поведінку. Можу розповісти про випадок у Національній галереї, коли художник Яцек Маркевіч представив свою відео-роботу з 1980-х років «Поклоніння». У ній він, майже повністю оголений, обіймає і пестить статую Христа. Ця відеосцена мала неприхований еротичний характер. Що ж зробили люди, коли дізналися про це відео, коли побачили його у виставковій залі? Вони приходили до галереї щодня й молилися.

І. К.: Тобто?

А. П.: Вони молилися, оскільки вважали, що це було їхньою зброєю проти «оскверніння цінностей». Це була дія, яку вони могли протиставити художнику, і дуже дивно, що на радикальний перформанс вони відповіли зі свого боку майже перформативною дією. Зрештою, хтось усе ж таки знищив цю роботу, кинув фарбу на екран чи щось на зразок, але дуже показово, що керівництво галереї, навіть спостерігаючи за розгортанням конфлікту, вирішило не скасовувати виставку.
Загалом, спостерігаючи за подібними ситуаціями, ми дійшли висновку, що, можливо, варто було б якось інформувати відвідувачів, на кшталт табличок «на цій виставці розміщено роботи, які можуть образити ваші релігійні почуття, тож якщо ви не хочете цього досвіду, не заходьте». Але ж ніколи не можна бути певними, що саме здасться комусь «образливим».

І. К.: І ще одне запитання. З усього вашого великого досвіду проектів із залученням спільнот, чи мають ці проекти певний «довгостроковий» ефект змін чи все ж-таки лишаються одноразовими активностями, після яких усе повертається до звичного плину життя?

А. П.: Звичайно, в нас є і короткострокові акції, якщо казати про якісь інтервенції в місто, і проекти, розраховані на довгий термін і власне на зміни. Можу навести приклад програми Seniors in Action. Відбулося вже 7 випусків цього проекту. Ми свідомі того, що змінюємо стереотипи щодо сприйняття суспільством цієї категорії людей, та й сприйняття ними самих себе. Ми відстоюємо їхні інтереси і право на активне життя. У цього є й різні неочікувані «побічні ефекти»: наприклад, деякі з учасників  програми по завершенню долучилися до співпраці з місцевими адміністративними організаціями у складі дорадчого органу, так званої «ради старійшин», якщо можна так висловитися. Це дуже важливі процеси, оскільки вони допомагають подолати відчуття людьми похилого віку власної виключеності зі суспільного й політичного життя.

Так само ми підтримуємо мережу «випускників», людей, які брали участь у наших програмах. Зазвичай із 300 людей, наприклад, десь 20 залишаються дуже активними і після закінчення проекту. Хтось із них уже встиг започаткувати власні НГО, приблизно 10-15% відвідують так звані «університети третього віку». У перший день воркшопу ми розповідали вам історію бібліотекарки з невеличкого села Кароліни. Вона звернулася до нас і отримала підтримку, коли їй було 24 роки, і вона тільки планувала започаткувати власну невеличку фотографічну програму. Зараз їй 31, і вона працює головою місцевої бібліотеки, і вже сама є менеджеркою культурних проектів.

Велику роль тут відіграє не лише наша діяльність, а й відповідальність самих учасників. Ми даємо їм інструменти, а вони вже самі вільні вирішувати, що з ними робити. Кожного разу після закінчення чергового проекту ми намагаємося приділити велику увагу тому, щоб залишити в учасників усвідомлення власної спроможності працювати і рухатися далі. Не в наших інтересах зробити їх залежними.

 

Воркшопи з Аґнєшкою Пайончковською та Йоанною Мікульською відбулися у співпраці з culture.pl.

Проект “Мозаїка міста” здійснюється в партнерстві з Goethe-Institut Ukraine та за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччини.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва