Як це — бути частиною “Мрії”

Диск із інформацією про "всіх сучасних художників і хужожниць України" (кадр з відео Open Group)

24 листопада добігли останні дні 58-ї Венеційської бієнале. Перед закриттям найбільша і найстаріша виставка сучасного мистецтва відновила свою роботу після жахливого шторму і затоплення острова. Останні відвідувачі ховалися від дощу та холоду в палацах та галереях. В Українському павільйоні, який розміщується на 2-му поверсі військово-морського Арсеналу, було тепло, напівтемно, шуміли двигуни та відео найбільшого в світі літака АН-225 «Мрія».

Півколом по периметру невеликої кімнати стоять столи із мікрофонами, настільними лампами і паперами. За одним зі столів сидить Богдан. Він перформер. Кожен стіл репрезентує певний кут погляду на проєкт та документальні свідоцтва організації польоту українського літака над історичною частиною Венеції – розшифровані телефонні розмови, електронні та паперові листи, фейсбук-чати, пости та коментарі – Міністерства культури України, «Відкритої групи», державного підприємства Антонов, мистецької спільноти та «групи» Арсена Савадова.

Згідно задуму кураторів, в Українському павільйоні мало би бути 5 перформерів та перформерок, які одночасно транслюють різні історії українського проекту. Але лише перші 2 тижні після відкриття було 4 перформери. Через брак фінансів їхня кількість зменшилася до 2-х, а з липня — до однієї людини. Українські перформери не отримували гонорарів, лише 33 євро добових, що дорівнює 1,5 обідам у звичайному кафе та скромне житло у віддаленій частині острова.

Богдан озвучує документи, спілкується з відвідувачами, пересідає за інший стіл. Його завдання десь на межі пояснення та створення міфу про політ Мрії. Кожен з попередніх перформерів вирішував цю дилему власним творчим способом. Автор цього тексту також працював перформером в Українському павільйоні — з липня по серпень 2019. Тому далі розповідь буде складатися з суміші фактів, суб’єктивних спостережень та припущень. 

Початкова ідея проекту «Падаюча тінь Мрії на сади Джардіні» була лише у прольоті найбільшого в світі літака АН-225 над історичною частиною Венеції та вечіркою українських художників і художниць на його борту, їхнє знайомство між собою і представлення власних робіт одне одному. Поштовхом для цього була невидимість спільноти сучасних українських митців та мисткинь всередині країни та за кордоном.

Виявилося, що обов’язковою умовою участі національного проєкту в бієнале є оренда павільйону в Венеції. Тому куратори вирішили представити процес підготовки польоту «Мрії» як предмет виставки.

Для «Відкритої групи» це не перший досвід роботи з процесом, часом та уявними спільнотами. У 2015 році подорож художників із Львова до Києва на виставку у PinchukArtCentre стала проектом «Виключно для внутрішнього користування» та отримала головну премію міжнародного журі. У тому ж році «Відкрита група» вперше брала участь у представленні України на Венеційській бієнале. У роботі «Синонім до слова “чекати”» митці сиділи в скляному павільйоні на набережній Венеції і проявляли «присутність, відсутність та очікування».

Детально занурившись у документи проекту «Падаюча тінь Мрії на сади Джардіні», я відчув захоплення від того, що зробила «Відкрита група». Метафорично це наче казка про подорож маленького хлопчика страшним лісом. Він наважився взяти свічку й піти у темряву. Дорогою його вогник висвітив постаті багатьох страховиськ. Було багато  небезпек, шансів, що свічка згасне, і що бажання йти далі зникне. Хлопчику було дуже страшно, але він продовжував рухатися вперед. І ця сміливість та подорож вражає.

Як один із елементів проекту «Падаюча тінь Мрії на сади Джардіні» куратори створили сайт Українського павільйону з історією українського представництва на Венеційській бієнале від 2001 року. Я усвідомив свою власну необізнаність із сучасним українським мистецтвом, історією бієнале, Венеції, найбільшого в світі літака, гордості України. «Мрія пролітала на висоті 300 метрів над Хрещатиком під час параду Незалежності у 2001 році. Хто вже представляв Україну у Венеції? Чому павільйон у Джардіні, побудований на гроші Бориса Ханенка, належить Росії? Чи не через скандал з Укроборонпромом ДП Антонов не встиг вчасно відремонтувати Мрію? А яка максимальна швидкість Мрії? А скільки картин вона може перевезти? Чому Кличко був колись куратором Українського павільйону? Скільки художників не захотіли брати участь у проекті?»

«Я бачив, як пролітала Мрія!», – казали деякі відвідувачі. Вони бачили українській літак в небі Австралії, Аргентини, Німеччини. «Вітаю вас із Золотим левом. А де опера?», – англійською «литовський» і «український» звучить дещо подібно, тому інколи гості вітали Україну з головною нагородою бієнале. «Дуже класний проект, out of the box», – часто казали відвідувачі, які не вперше на Венеційський бієнале. 

Кожного дня, 6 днів на тиждень, я спілкувався з людьми майже з усього світу. Було навіть прикро йти на обід і залишати Український павільйон пустим. Викликом було перетворити наявність вільних місць за столами у інтерактивність, взаємодію із глядачами. Відвідувачі приєднувались у розповіді українських історій, іноді у формі спільного співу.

Серед гостей Українського павільйону було немало мистецтвознавців, кураторів та істориків мистецтва, які радо отримували електронну версію каталогу (паперові закінчились ще в перший місяць) із інформацією про 1143 українських художників, художниць та колективів. І висловлювали сподівання, що матимуть нагоду більше співпрацювати із Україною.

Також я досліджував мрії відвідувачів. Англійською мовою «мрія» означає також сон, сновидіння. Й частина гостей розповідали про свої сни, які в кожного особливі та унікальні. Відкриттям стало те, що незалежно від місця проживання, культури, всі мають подібні мрії – жити в гарному будинку у красивому місці біля моря чи гір в оточенні щасливих людей.

Найбільш скептичними відвідувачами павільйону були українці. «Це такий сором, що літак не полетів», – казали деякі. Кілька наших земляків, які живуть за кордоном, взагалі казали, що держава Україна не має шансів на існування. Я остерігався, що такі розмови будуть із громадянами Росії й не був упевнений, що зможу спокійно це сприймати. Але більшість росіян в Українському павільйоні висловлювали сором щодо політики Путіна. А ті українці, які мали час та бажання зрозуміти, що саме вийшло у «Відкритої групи», висловлювали своє захоплення.

Одне з найприкріших моїх вражень під час бієнале було в кінці липня, коли хтось із відвідувачів украв велику настільну лампу. Ввечері неділі хлопець і дівчина відмовилися спілкуватися, тож я працював із текстами міністерства культури. А вони зайшли в сусідню кімнату павільйону Косова й якось дивно визирали з-за стіни із проекцією Мрії. Охоронці бієнале сказали, що нічого не можуть зробити. Навіть щоби подивитися камери, потрібен лист із Києва до керівництва бієнале. Ця історія також стала частиною мого міфу про тінь Мрії. А реакція і підтримка інших відвідувачів повернули віру й сили.

Якось до павільйону прийшла невелика делегація українських культурних діячів і повідомили, що Мрія таки пролетіла. Хоч і не над Венецією, і не зовсім АН-225, але менший літак над Сумами 18 травня із інформацією про місцевих художників із мрією про місцевий центр сучасного мистецтва.

Наразі «Відкрита група» веде переговори із Міністерством культури, щоб опублікувати бюджет Українського павільйону. І на мою думку, проект «Падаюча тінь Мрії на сади Джардіні» змінив сприйняття українського мистецтва та художників(ць) як ззовні, так і всередині країни. І хочеться вірити, що підготовка України до наступної Венеційської бієнале вже не буде такою, як раніше. Аби тільки Венеція вистояла.

Коментарі


спецтеми: