Як вижити культурним медіа?

www.theguardian.com, Photograph: Bettmann/Corbis

У Львові і вперше в Україні відбулася головна подія для культурних практиків і теоретиків у Східній Європі. Тема Конгресу культури Східного партнерства (який попередні два рази проходив у Любліні)  – «Місія культури в часи криз».

Однією з п’яти головних тем Конгресу, поруч із кризою європейських цінностей, страхом в культурі, мистецтвом і культурною політикою, була тема медіа. Як культурі міцніше закріпитися в ЗМІ, говорили упродовж двох днів у рамках тематичного напрямку «Комунікації культури».

З назви Конгресу зрозуміло, що він стосується передусім шести країн програми Східного партнерства (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна) та Польщі, яка ініціювала програму. Як і на решті тематичних секцій, у «Комунікаціях культури» не були представлені всі ці країни. Це компенсували спікери з Чехії та Литви. На жаль, про ситуацію з культурними медіа в країнах Південного Кавказу та Білорусі нічого не вдалося почути. Та й країни Балтії були присутні досить умовно: литовська культурологиня і журналістка Аудроне Нугарайте прочитала лекцію по скайпу.

Від України про практику в культурних медіа говорили Генеральний директор НТКУ Зураб Аласанія, продюсер проектів Cultprostir Олександр Стасов, директор Львівського медіафоруму Остап Процик, журналістка Катерина Сергацкова, а також керівники двох найсвіжіших українських онлайн-проектів про культуру. Це шеф-редактор «Громадське Культура» Сергій Кейн і редакторка «УП. Культура» Катерина Ботанова. Від Молдови та Польщі – редактор культурного відділу кишинівської газети «Тimpul» (у перекладі з румунської означає «час») Йон Маковей і засновник люблінського журналу «Zoom» Мілош Зелінський.

У цій панорамі лише Україна була представлена порівняно успішними онлайн-проектами про культуру. Культурний інформатор Zoom, що його видає муніципалітет Любліна, за дванадцять років існування так і не спромігся на створення сайту. Як пояснив засновник і головний редактор часопису Мілош Зелінський, місто не хотіло, аби видання стало популярним.

Zoom виник на початку 2000-х. Тоді в кожному місті Польщі народжувалися нові фестивалі. Медіа, за словами Зелінського, просто не могли ігнорувати цю активність. «Фестивалізація» культури запустила хвилю нових онлайн-медіа про культуру в Польщі. У Любліні з’явилося декілька таких видань, але жодне з них не дожило донині.

У відділі культури молдовської газети «Timpul» дев’ять з десяти статей позначенні тегом «Історія». Жодної актуальної інформації про культурне життя Молдови там знайти не вдалося. «В Молдові культура не надто приваблює людей. Вона й не дуже розвинена. Коли я говорю про культуру в Молдові, то маю на увазі культуру в столиці», – Йон Маковей був досить щирим в оцінці культурної ситуації в Молдові.

Тож повноцінного діалогу між країнами не вийшло, і тому керівники й журналісти українських медіапроектів ділилися переважно власним досвідом.

Головне питання панелі «Комунікації культури», як і всього конгресу, стосувалося виживання. Як виданням про культуру існувати в кризових умовах? Якщо перевести у практичну площину, що роблять менеджери культурних медіа, аби втримати свої проекти на плаву? І як розвиватимуться медіа в майбутньому?

Останнє питання мало не звелося до дискусії про те, чи виживе паперова газета і чи має право незалежний блогер називатися журналістом. Засновник Львівського медіа форуму Остап Процик зреагував на обидві ці дилеми, після чого можна було перейти до розмови по суті:

«Байдуже, які інструменти використовуватимуть медіа. Важливо, яке повідомлення ми хочемо донести. А професійність полягає у професійному виконанні завдань. Освіта журналіста не є показником. На Львівський медіафорум приходить не більше 20% людей з журналістською освітою.

Новітній інформаційний виклик полягає в тому, як максимально корисно витратити час, що його ми виділяємо на інформацію. Якщо журналіст, медійник, блогер допомагає впоратися з цим викликом, і допомагає людям зробити крок, аби бути більш успішними, щасливими й здоровими, то не важливо, хто саме це зробив».

У розмові про кризу та медіа учасники Конгресу дійшли до тези, що культурним медіа важко не тільки під час кризи і не лише в Україні.

«Подивіться на канали Artе чи Mezzo. Discovery має в сотні разів більшу аудиторію за мистецькі канали, а CNN – ще більшу, ніж Discovery. Можливо, культура, як гомеопатія, має торкатися не всього організму, а лише частини. Необхідної, але невеличкої. Я думаю, є відсоток, вище якого культурна програма, яка б не була, не підніметься», – вважає Зураб Аласанія.

11891390_1025066927513513_9162193179199529420_o

Зураб Аласанія. Фото: прес-служба Конгресу культури

Так само й на думку Катерини Ботанової, є сенс визнати, що в кожному суспільстві є певна частка людей, які готові сприймати культурний продукт. «Але чи це 0,5 %, чи 10% ми не можемо сказати. Саме від медіа залежить, якою ця частка буде». На Cultprostir.ua новини про культуру збирають непоганий трафік, розповів Олександр Стасов, і «можуть збирати більше, але ми живемо в умовах війни, тому не здатні зараз показати кращий результат».

Що ж робити медіа для успіху культурної теми?

Перш за все, популяризувати саму культуру. Концерт «I, Culture Orchestra» на Майдані до Дня Незалежності України був гарним прикладом «різкого насаджування високої культури масовому глядачу», як висловився Сергій Кейн.

Очевидно, що для успіху культурного медіа воно має говорити зрозумілою мовою. Доступно пояснити, чому культура має значення для всіх і чому, за Стусом, хоч мистецтво – це й надмір, «але надмір лише й рятує нас від убогості».

Тож, на думку Катерини Ботанової, важливе вміння оперувати різними мовами – і не вважати це падінням від високої мови про високу культуру до низької мови про низьку. Про це варто думати, хоч культура й не здатна конкурувати зі статтями «про домашніх улюбленців та новиною про зміну логотипу Google».

Рецепт «Громадського. Культура» в тому, щоб набрати в команду рекламістів. Вони здатні зацікавити культурою масового глядача, іншими словами – «продати» її. Побачимо, чи така концепція не змусить знижувати рівень матеріалів про культуру.  Cultprostir.ua відкриє культурний хаб на базі Музею історії Києва для лекцій, виставок, прес-клубу тощо. «УП. Культура» орієнтуватиметься на класичну вже схему – створення контенту, що генерує більше відвідувань, поруч із лонгрідами та аналітичними матеріалами.

А от для газети Timpul «успіх» культурного відділу полягав у тому, щоб підтримувати культурні ініціативи – своєрідний ЗМІ-краудфандинг. «Ми знаходили молоді проекти, які потребували підтримки медіа. І нас почала читати молодь, яка підтримувала їх фінансово. Так ми почали брати участь у культурних змінах», – поділився Йон Маковей.

До якої міри медіа можуть брати участь в культурних ініціативах і безпосередньо в створенні культурного продукту – питання окремої дискусії. Взагалі ж комунікаційну панель Конгресу культури Східного партнерства можна резюмувати так: криза для культурних медіа – поштовх, а не вирок.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва