Try walking in my shoes: художники в чужих контекстах

Мальовані історії Сари Ліпетт

Замість галереї – будиночок у селі, замість виставки – імпровізований ринок, замість грошей –  намальовані фунти, а замість картин на стінах – комікси, у яких ти стаєш героєм чи героїнею. Такою була презентація проекту британської художниці Сари Ліпетт,  і це був найнезвичніший вернісаж, який мені випало відвідати. Спеціальним автобусом групою з тридцяти утаємничених глядачів ми приїхали в село Музичі, аби розміняти свої друковані на принтерах фунти авторства Сари на справжні овочі з городу й листівки з мальовничими краєвидами,  які продавалися на імітованому базарі у будинку Алевтини Кахідзе. А також для того, аби побачити роботу художниці з Лондона, яка кілька тижнів провела в Музичах, на резиденції в Алевтини Кахідзе – The Muzychi expanded history project. Сара Ліпетт – одна з шести британських резидентів, які приїхали в Україну в рамках програми культурного обміну SWAP: UK/Ukraine.

Резидентська програма SWAP UK/Ukraine була ініційована Британською Радою і розпочалася навесні 2016 року, коли українські художники Олександр Бурлака, Дмитро Чуріков, художниці Катерина Бєрлова та Алевтина Кахідзе й кураторка Ліза Герман працювали з командою Ліверпульської бієнале і над власними проектами-дослідженнями. Починаючи з серпня Україна приймає шістьох художників і художниць із Британії. Резиденції розташовані у різних містах України: дві в Києві, дві в Харкові, одна в Ужгороді й одна на острові Бірючий у рамках однойменного фестивалю сучасного мистецтва. Відповідно до програми резиденцій, їхня основна місія полягає у налагодженні культурних зв’язків між українськими та британськими митцями через практичні дослідження локальних тем. «Протягом резиденції художник отримує досвід перебування у іншій країні, дуже особистий досвід занурення у інше соціальне і художнє середовище, і це у перспективі важитиме значно більше, адже отриманий досвід стає частиною біографії кожного художника», – каже Ілля Заболотний, керівник програми SWAP UK/Ukraine Британської Ради.

Лондонська художниця Сара Ліпетт (village Sarah, як вона жартівливо себе називала) опинилась у селищі Музичі, де вже протягом п’яти років приймає резидентів художниця Алевтина Кахідзе. The Muzychi expanded history project, або Розширена історія Музичів – це приватна резидентська програма, яку Кахідзе ініціювала у 2009 році. Серед резидентів траплялися художники, куратори, діячі мистецтва з різних країн світу. Окрім дослідження місцевого контексту й колективного проектування стратегій у сфері мистецтва, учасники в рамках резиденції творять особисту й неповторну історію Музичів.

book5

Ілюстрація з книги Сари Ліпетт

Сара Ліппетт – випускниця університету Брайтона і Королівського коледжу мистецтв. Сара – ілюстраторка таких видань, як New York Times, The Guardian, Time Out, грає на бас-гітарі в інді-рок-групі Fever Dream. Цього року вийшов друком її перший графічний роман «Stan and Nan», який отримав схвальні відгуки в британських медіа.

Особливість творчості британки Сари Ліпетт у тому, що вона використовує незвичний для українського мистецтва медіум – графічні новели, своєрідні комікси для розповідання реальних подій. Художниця у своїх коротких мальованих новелах переповідає довірені їй історії. Дбайливо збираючи думки та коментарі інших, фіксуючи розповіді людей навколо, Сара створює документальні комікси, які часом перетворюються у справжні книги. Прикметно, що Сара потрапила на резиденцію саме до Алевтини Кахідзе, художниці, яка не лише включає тексти в свої малюнки, але передусім, як і британка, переносить історії з власного життя у твори. Так, у нещодавній серії рисунків про Полуницю Андріївну Алевтина зафіксувала свої діалоги з мамою, яка зараз перебуває у зоні АТО, і яка стала прототипом головної героїні. Та й саме життя у селищі, повному неймовірних історій – Музичах, перетворило життя Алевтини на пролонгований художній проект, у якому власний дім став резиденцією для художників.

Під час резиденції Сара шукала справжні живі історії. Вислухавши розповіді великої кількості людей не лише з художньої спільноти, а й поза нею (Сара багато спілкувалась із сусідами Алевтини у Музичах), художниця зробила й зафіксувала низку спостережень, які склали такий собі комікс про процеси декомунізації, про війну на сході, про Майдан.

Яким було моє здивування, коли і наш із Сарою звичайний неформальний діалог перетворився на комікс, основу якого створили мої репліки. Трохи дивно спостерігати за персонажем мальованої новели, який говорить твоїми словами. «Я не хочу розповідати власні історії, я хочу бути голосом інших людей, з такої перспективи я розглядаю свою роботу», – говорить Сара Ліпетт. І справді, подані від першої особи точки зору більше говорять про українське суспільство і кожного оповідача зокрема, аніж про саму авторку проекту.

Одночасно з Сарою Ліпетт в рамках SWAP:UK/Ukraine до Києва приїхала  й інша британська художниця – Сара Тайнан, яка стала резиденткою в садибі на Сошенка, 33.

Закінчивши живописний факультет у Дубліні, Сара Тайнан у своїй художній практиці переважно працює з інсталяціями, у яких досліджує транзитні стани. Її роботи пов’язані з вивченням матеріалів та опануванням архітектурного простору. Після детального знайомства з українським художнім середовищем і спостереженням за суспільством у стані після зрушень, Сара презентувала свій проект. Її робота мала вигляд двометрової бетонної сегментованої рамки, затягнутої типовим брезентом, яким зазвичай закривають споруди під час реставрації. Коли споруду обтягують риштуванням, це наштовхує на думку, що її очікує реставрація та зміни. З іншого боку, за завісою риштувань не побачити, що відбувається насправді. Макет художниці –  метафора стану суспільства «in between», в очікуванні неминучих змін, яке водночас перебуває в невідомості й нерозумінні справжньої ситуації.

Не так давно аспірантські майстерні Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури на Сошенка, 33 боролися з бюрократією й жадібними забудовниками за збереження і функціонування історичної садиби. Місце, яке прихистило не одне покоління талановитих українських художників, принаймні тимчасово вдалося врятувати від зазіхань силами аспірантів НАОМА Анни Сорокової й Тараса Ковача. Нині в майстернях працюють не лише студенти Академії: за минулі два роки садиба на  Сошенка стала однією з локацій Київської бієнале 2015, там провели низку виставкових проектів, а цієї осені сюди приїхала художниця з Британії, відкривши резидентську програму НАОМА.

У камерній, віддаленій від центру міста садибі, куди потрапила Сара Тайнан, не так просто уявити собі резиденцію. І не лише через навчальний процес, який  відбувається там, але й через те, що тиха майстерня, розрахована на тривалу і вдумливу роботу, суперечить динамічній програмі кількатижневої резиденції. З іншого боку, така подія є знаковою для художньої академії, яка сама по собі є ізольованою від сучасного мистецького життя інституцією. Дві художні зустрічі, які провела Сара, спілкуючись зі студентами НАОМА, були організовані саме з метою розширення освітнього потенціалу  академії.

lobbypart1_003

Sarah Tynon. Trolley, 2014, A-frame trolley, Perspex, castors

«Ми зацікавлені не лише у збереженні історичної садиби, але і проведенні активності, яка зможе збагатити систему освіти в академії, показати як може розвиватися творчий виш за рамками класичної освіти», – каже Тарас Ковач, один із ініціаторів резиденції на Сошенка. Для аспірантських майстерень співпраця з Сарою Тайнан стала першим досвідом резиденції, але, за словами Ані Сорокової, такий потенціал мистецької садиби був очевидний для її мешканців від самого початку. Коли кілька років тому Аня й Тарас почали активно досліджувати історію садиби та збирати архівні документи, стало ясно, що в майстерні й раніше передбачалися такі функції. «Якщо в радянські часи для аспірантів Сошенка, 33 була актуальна стратегія закритості, аби бути подалі від апарату цензури й мати більше творчої свободи, то зараз часи змінилися, і Сошенко, 33 має прийняти нову стратегію відкритості», – наголошує Аня. Формат існування аспірантських майстерень поки дуже гнучкий і визначається під час сміливих експериментів тих, хто тут мешкає. Проте зрозуміло, що збереження садиби на Сошенко, 33 неможливе без готовності змінювати її. «Ми не хочемо цілковито відкривати садибу для відвідувачів, інакше вона багато втратить, ми прагнемо утримати баланс і зберегти автентичність місця. Формат резиденції нам здається дуже природним», – додають ініціатори резиденції.

Обидві британські резидентки зізнаються, що, навіть знаючи про події Майдану і війну на сході, мали дуже туманні уявлення про Україну перед початком програми. Тому для художніх досліджень важливо було не лише знайомитися, але вибудувати певні стосунки з місцевими мешканцями, аби не обмежуватися роллю туриста.

Робота художниць у рамках SWAP:UK/Ukraine, яка від самого початку передбачала певний художній жест, несподівано стала чимось більшим, перетворилася на незаангажований погляд ззовні. «Для мене резиденція була більше про розуміння контексту, а не про створення певної роботи», – говорить Сара Тайнан.

Для Сари Ліпетт і Сари Тайнан країна, де відбулась революція, уявлялася якою завгодно, але не такою, якою виявилась: вона сучасна й водночас сповнена фантомів минулого; із суспільством із неймовірною кількістю талановитих людей, але з якими воно не здатне спілкуватися; країну соціальних колізій, конфліктів і потужного потенціалу до змін. Для глядачів підсумкові роботи художниць стали призмою, крізь яку можна побачити українське суспільство по-новому.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення практики рівності проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності іншування історія історія мистецтва