Культура на горизонті подій

The Small Theatre, Zaha Hadid Architects. www.osmeb.com

Історично й еволюційно культура формувалася як адаптивний механізм, який допомагав людині компенсувати слабкості її біологічної природи. Мова, здатність абстрагування у вигляді наскельних малюнків і календаря дозволили накопичувати і передавати досвід, прогнозувати й планувати. Опанування вогнем і навичками обробки матеріалів стали у пригоді, щоби не лише пристосуватися до змін у довкіллі, але й провокувати їх. Зміни не завжди виявлялися керованими і бажаними. Переповідання історій – від архаїчних міфів біля багаття до екзистенційних есеїв біля каміну – допомагало зустріти непоправне і нестерпне самоусвідомлення, яке розвивалося завдяки тому, що зрештою стали назвати культурою. І якщо колись культура була покликана допомагати організовувати полювання, пережити неврожайний рік і впоратися із нудьгою під час вікенду, то тепер – навчитися танцювати твіст із роботом і підготуватися до зустрічі із сингулярністю, або – зазирнути за горизонт подій.

Попри те, що цьому феномену либонь добра сотня тисяч років, назвати культуру культурою, відділивши її від ремесла і культів, людство спромоглося відносно недавно. «Проби» Монтеня, як і праці інших енциклопедистів, стали маніфестом вивільнення людської думки від догматів і схоластики, і це посилювалося культивуванням щоденних культурних практик – читання, письма, музикування, філософської медитації або рефлексії, пізнавальних подорожей, винахідництва, тощо. З усвідомлення культури як окремішньої сфери, необхідної для підтримки людської екзистенції, беруть початок різні моделі політик у цій царині. Скажімо, в епоху Просвітництва не проводили демаркаційної лінії між освітою як сукупністю дидактичних практик і культурою в сенсі мистецької експресії. Остання була фронтиром пізнавальної інтенції, перша – надійним тилом, що дозволяв готувати наступ на невідоме.

Поняття прогресу теж родом із Просвітництва. Енергія секулярного розуму була скерована на досягнення загального добробуту. Шлях пролягав через створення різноманітних машин і механізмів, які мали підвищувати ефективність праці. Чотири промислові революції радикально змінили урбаністичні ландшафти и спосіб виробництва. Справді, з початку ХІХ століття у Великобританії, яка стала однією з перших індустріалізованих країн, спостерігається стійке зростання ВВП.

Перша і друга промислові революції, що породили боротьбу за доступ до викопних ресурсів, зрештою, переросли у дві найдраматичніші світові війни і соціальні потрясіння. Втім, історичні зіткнення, конфлікти й колізії мали під собою певні культурні коди й політики, серед них – ідея надлюдини, механістичний культ сили, заснований на безкомпромісності, код закритого доступу, «справжня» культура для обраних як заповідник аристократизму.

Доступна культура vs культура доступу

Американський економіст та еколог Джеремі Ріфкін, якому належить концепція чотирьох промислових революцій, при їхньому описі більше уваги звертає на джерела енергії, спосіб організації виробництва і способи поширення інформації. Автор же ідеї еволюції культурних практик П’єр Луїджі Сакко з Міланського університету, відштовхуючись від способів поширення інформації, переносить наголос на урізноманітнення доступу до участі в культурному житті й те, як це впливає на еволюцію суспільств.

У цьому контексті основу для першої індустріальної революції задали стандартизація освіти й цензура, тобто – ідеологічно зумовленим контролем за виробництвом і способом поширення культурного контенту через різні форми патронажу. Опера як квінтесенція елітарної культури була політичним жестом і ареною політики. В театральних ложах плелися інтриги, велися перемовини. Архітектура і декор будівель оперних театрів демонстрували статус і заможність європейських столиць. Вбивство Столипіна саме в Київський опері – дуже промовистий жест. Академічний живопис із його побудовою композицій мізансцен був по суті застиглим театром,  додатковим способом розказати чи заперечити «велику і величну історію».

Якщо культура 1.0 – це культура моралізаторства, повчання, то культура 2.0 – це культура приємного вечора, реклами й водночас масової пропаганди. Культовими, але не самостійними фігурами стають підприємці й куратори, артдиректори і продюсери, шеф-редактори і селебрітіз.

У двотисячних роках із розвитком цифрових технологій відбувся перехід від культури 2.0 як індустрії розваг до культури 3.0, що заснована на учасницькій моделі. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття з розвитком цифрових технологій та інтернету стало можливим практично неконтрольоване генерування і поширення контенту. Простір культури став як глобальним, так і дуже сегментованим. Основні тенденції у такому сучасному культурному просторі – швидкий зворотний зв’язок, розмивання меж між тими, хто продукує і хто споживає контент. Звісно, як і в кожній класифікації, тут є певна умовність.

Про що недосперечалися Фауст із Мефістофелем

Що ж до третьої індустріальної революції, яка відбувалася майже одночасно з «третьою культурною», то в її основі, на думку Джеремі Ріфкіна, є п’ять ключових чинників:

  • Перехід на відновлювані джерела енергії,
  • перетворення всіх будівель на міні-електростанції,
  • використання водневої технології для акумулювання генерованої енергії,
  • використання інтернет-технологій для перетворення енергосистеми на інтелектуальну мережу,
  • масовий перехід на електромобілі та авто на водневих елементах. Це епоха тріумфу Apple, Google і Facebook.

Ці та інші компанії виникали в гаражах, майстернях і університетських кампусах як безумні експерименти хіппі, ботанів і мейкерів, вони достатньо швидко стали найдорожчими компаніями світу. Їхні творці, мрійники і бунтарі тією чи іншою мірою створили контр-культуру щодо суспільства споживання і маскульту. Коли Сергій Брін і Ларі Пейдж розробляли пошуковик, який згодом став Google, вони наполягали, щоби головна сторінка була вільною від реклами. Звісно, економіка поки що не може зовсім обходитися без двигуна торгівлі, і на сьогодні й Google, і Facebook стали по суті найбільшими рекламними корпораціями світу. Але перед тим вони радикально змінили формат рекламного повідомлення. Яскравий приклад – рекламний ролик самого гугла під непретензійною назвою Parisian Love. Вони змусили маркетинг залізти в такі речі, як семантичне ядро, а управлінців – освоювати дизайн мислення.

Отже, технологічні та культурні зсуви парадигм не обмежилися самим лише переходом на «цифру». Феноменом, у якому культура й індустрія 3.0 просто органічно зрослися, стала Вікіпедія. І річ не лише у демократичності доступу до знань, про яку енциклопедисти могли лише мріяти, але в самому принципі вікі-розширеної відповідальності. Культура 3.0 переносить серцевину культурних процесів із царини дозвілля у сучасне виробництво.

На сьогодні Facebook тестує модель літака на сонячних батареях, що роздаватиме інтернет з повітря, а Apple та Google (чи точніше – Alphabet) вже змагаються між собою і з Tesla Motors, хто першим виведе на ринок автівку, керовану штучним інтелектом, але це вже ми перетинаємо риску четвертої промислової революції.

Отже: штучний інтелект, інтернет речей, великі дані (Big Data), біотехнології з нано-рішеннями і 3D друком живих тканин – це вже четверта промислова революція. Про штучний інтелект точиться багато суперечок, як і про проголошену Реєм Курцвелом сингулярність. Дискусії у царині біоетики та штучного інтелекту стали ніби продовженням суперечки Фауста і Мефістофеля.

Art – Design – Engineering

Культура, що дає змогу особистості чи спільноті бути релевантними в умовах четвертої промислової революції, лише формується в масштабах світу. Причому – нелінійно. Її ознаками є відкритий код і засади creative common, STEAM і рух «мейкерства», принципи гнучких моделей і трансформаційний дизайн, програмування на мікроконтроллерах і разом з тим – сучасне міське городництво і фотографування на плівку. Адже нова культура – це і нове життя для аналогових форматів, тілесних практик; домашнє музикування і заняття живописом, йогою і медитацією як вправою для мозку.

Тестові версії цієї культури можна побачити в мистецькій резиденції, влаштованій на базі великого Адронного колайдера, в освітніх центрах на кшталт Національного дитячого музею Eureka у фінському Тіккуріла, або в Музеї емерджентної науки та інновацій Мірайкан у Токіо, у кластері високих технологій та дизайну Brainport Eindhoven. Симбіозом візіонерства, інженерних підходів, вміння працювати з науковою інформацією є проекти голландських митців Даан Розегарде, Арне Хендріксе,  Мауріціо Монталі.

Мауріціо Монталі експериментує з грибковими організмами й архітектурою. Під кожен такий проект через відкритий конкурс він збирає собі команду, яка працює в різних куточках світу. Його колега Арне Хендріксе у Incredible Shrinking Man замислився над зв’язком між зростом людини і перспективою людства вижити в умовах продовольчої кризи або інших катаклізмів. Перспективою відправити для колонізації Марса загін астронавтів, зріст яких не перевищуватиме 50 см, вже зацікавилися в NASA.

Даан Розегарде (Daan Roosegaarde) у своїй скляній  студії, схожій на величезний парник, вирощує дизайнерські ідеї, які потім стають частиною ландшафту й одночасно – інфраструктури Голландії, як-от Smart Highway, розроблена у співпраці із Heijmans Infrastructure. Розмітка дороги виконана фарбами-люмінофорами й датчиками. Вмонтовані в дорожнє полотно, вони збирають інформацію про дорожню ситуацію, яка, зі свого боку, відображається у розмітці й знаках.

Декомунізація деолігархізація плюс смартифікація всієї країни

Що відбувається з процесами модернізації в Україні? З одного боку, суспільство доволі стрімко стає цифровим. Нерідко з «духовними скрепами» в голові та смартфоном в руках. З іншого боку, цифра переважно сприймається як спосіб комунікації, але смисли, які тут генеруються, встигають відрефлексувати лише одиниці.  Культура  продовжує сприймати культуру у форматах 1 і 2. Політики нагнітають реформаторський дискурс, але на Давоському форумі, який цьогоріч був присвячений викликам, породженим четвертою промисловою революцією, продовжують говорити про війну й реформи. Мистецькі проекти зосереджені на проблемах пам’яті, ідентичності, рефлексіях декомунізації або різних способах абстрагуватися від усього цього. Невеликими винятками є  хіба що проект «Collider» Оксани Чепелик, що поволі перетворюється у персональний ноєвий ковчег художниці, проект Нової художньої школи, що завершився резиденціями митців у дослідницьких інститутах Харкова зі створенням science-art проектів, Kyiv Maker Faire, програма «Код міста» із серією артхакатонів у пілотних містах. Фестиваль «Конструкція» у Дніпрі й ініціатива «Тепле місто» у Франківську, школа урбаністики CANactions, Стратегія «Культура2025», яка наразі мало впливає на мейнстрім. Перелік без претензій на вичерпність: припускаю, що багато чого просто наразі не знаю / не помічаю.

Для того, щоби взаємодія багатьох різнорідних елементів була продуктивною, необхідно переглянути рамку культури, зближувати науку, технології, освіту й культуру. Висловлю гіпотезу, що креативному класу варто говорити не тільки і не стільки про ревіталізацію промислових зон, скільки про участь акторів культурного і креативного сектора у смартифікації економіки. Тепер, коли понад 70 % вартості світового багатства складають нематеріальні активи, а комунікація сенсу стає частиною маркетингових комунікацій, культуру варто розглядати в ланцюжках створення доданої вартості. Не виключено, що культурним модернізаторам варто побачити спільників серед представників руху нових індустрій. Однією з цілей однойменної Хартії є позиціювання України як країни високотехнологічного інжинірингу, а не сировинного додатку й відповідно – розвиток людського капіталу як основної переваги.  Адже харчовою базою олігархічної економіки ренти, яка отруює культурні практики, залишається багато в чому розподіл сировини, монополія на генерування і передачу енергії, транспорт і доступ до інфраструктури.

Просторами для культури нового покоління в Україні можуть стати оновлений «Мистецький арсенал», «Музей науки», створюваний зусиллями Малої академії наук, T-Shape Crew артіль, мейкерспейси на модернізованих підприємствах, бібліотеки, трансформовані у сучасні простори знань, і музеї, які зуміють вибудувати драматургію простору, поєднавши віртуальне й реальне, технологічне й тілесне. Це культура як простір прототипування і уяви, середовище самоосвіти, діалогів і розкриття людського потенціалу. В її основі лежать категорії емерджентності та екосистемності як нові орієнтири для розуміння поступу, який точно не буде лінійним.

Вже коли закінчував цей текст, моя faceboоk-стрічка підкинула новину: Український кіноінститут пропонує сценаристам взяти участь у програмі Інституту «Санденс» і Фонду Альфреда Слоуна на отримання гранту для написання сценарію до повнометражного художнього фільму на тему науки і техніки. Так що кіно, напевно, буде. І воно буде про майбутнє.

Коментарі


спецтеми: