Фестиваль як мова

Дніпропетровськ, музей «Літературне Подніпров’я» на проспекті Карла Маркса, трамвайна зупинка – «Вулиця Леніна». На фасаді музею табличка: «Тут працював Валер’ян Підмогильний», у сусідньому будинку був штаб Нестора Махна. Саме тут відбулося відкриття фестивалю аудіовізуального мистецтва і нових медіа «Конструкція». Він проходив у Дніпропетровську вдруге, цього року – у вересні. Теми фестивалю – переосмислення міських «сірих плям» за допомогою мистецтва й музики, соціальні інновації та спільні простори.

Відділ «Літературне Подніпров’я» Краєзнавчого музею відкрили у 1998 році. На першому поверсі розташована постійна експозиція, присвячена митцям 18 – 20 століття від Шевченка до Загребельного і їхньому зв’язку з містом. Наглядачка музею проводить до зали з рушниками, писанками і картинами з солоного тіста – це виставка «Майстри і діти». «Валентина Владимировна, как Терешкова», – називає своє ім’я, аби закарбувалося в моїй пам’яті.

11226005_1695541714013785_2804722712522307292_n

Грошей на повний ремонт другого поверху музею немає, як і на облаштування повноцінної експозиції про дніпропетровських літераторів, розповідає пані Валентина. Це сором для дирекції музею, визнає працівниця. Проте площу другого поверху, із голими цегляними стінами й цементною підлогою, все ж використовують як арт-галерею. Тут виставляються місцеві художники. «Нам сказали, что за границей так делают», – каже Валентина Володимирівна.

Цей простір добре підійшов для відкриття фестивалю, яке відвідало близько двох сотень людей – а це незвично для музею. Але й аудиторія фестивалю не набагато більша. Організатори ставляться до цього спокійно. Вони вирішили, що працюватимуть зі спільнотою активних молодих людей, і не намагаються достукатися до широкого загалу. Пояснюють: «Ми не свято пива і попсової музики на площі. Нам не треба, щоб до нас прийшло все місто».

Мистецтво, музика, жіноча тема

Фестиваль «Конструкція» заснувала і вперше провела 2014 року організація Kultura Medialna. Її кістяк – Юлія Овчаренко, Андрій Палаш і Катерина Русецька. Ідея фестивалю належить Андрію, який має великий досвід організації музичних подій. Катерина займається арт-частиною, а Юлія відповідає за урбаністику, менеджмент фестивалю і закордонні зв’язки.

11988623_1695298167371473_7102062066614567647_n

“Перший фестиваль ми готували ще до Майдану. Коли країна змінювалася, так само змінювалися й ми, працюючи над цим проектом”.
Ми спілкуємося з Юлією Овчаренко на терасі дніпропетровської «Я Галереї». Тут проходить дискусійно-лекційна програма фестивалю. Перед нами – рослини, що нібито проламують плитку, якою покрита тераса. Це арт-проект «Шлях» Олександра Короля. Юлія порівнює громадський сектор Дніпропетровська з пустелею, крізь яку пробиваються рослинки, як на терасі перед нашими очима.
Окрім дискусійної програми, тиждень фестивалю – це концерти експериментальної і електронної музики й арт-інтервенції в місті. Під час фестивалю художниці Марія Куликівська, Анна Звягінцева та Юлія Кривич працювали над проектами з групами волонтерів, чотири п’ятих яких складали дівчата. Чому так?

“Проаналізувавши минулий фестиваль, ми зрозуміли, що більшість учасників були чоловіки. Цього року вирішили виправити дисбаланс, адже й атмосфера в місті стала більш патріархальною. Жінки зайняті волонтерством і тиловою допомогою чоловікам. Вони більш пасивні користувачки міста. Ми хотіли посилити позицію жінки в місті, дати дівчатам, які ніколи не працювали з міським простором, можливість і поштовх розвиватися далі”.

Занедбані будинки – нові сенси
«Фестиваль – це мова, якою ми говоримо про актуальні проблеми в місті», – каже Юлія Овчаренко. Одна з таких проблемних «сірих плям» – музей «Літературне Подніпров’я». Ще одна – Південний залізничний вокзал. Сьогодні він під загрозою закриття, майже всі рейси скасовано і до самого вокзалу майже не ходить міський транспорт. Але будівля має цікаву радянську мозаїку й архітектуру.

11998962_1036377863061942_1719476700986111699_n

“Місце вмирає, і це лише один із сотень прикладів, коли зникає звичний ужиток локації, а нові функції не приходять”. У Будинку органної музики, у підвалі якого розміщена церква, під час «Конструкції» проходять концерти сучасної електронної музики. Ще одна величезна сіра пляма на тілі міста, з якою цього року працювала «Конструкція», – Палац культури Ілліча, один із небагатьох прикладів конструктивізму в Дніпропетровську.

“Де з’являється культура – туди приходить активне життя. Сьогодні цей район майже мертвий. А Палац, що мав бути світочем життя постпромислового району, додає депресивності тим, що стоїть і розвалюється”. Художниця Юлія Кривич з Дніпропетровська, яка зараз мешкає в Польщі, не втримується від порівняння Палацу з Міністерством культури. Разом із волонтерами вона зібрала спогади близько п’ятдесяти мешканців району про цей об’єкт. Коли стемніло, з установлених в арках Палацу динаміків лунали голоси.

11999840_1036466023053126_4113397868894842275_o

Що таке Палац культури? «Отголосок пришлого, который пытаются осовременить», «секты там собираются частенько», «в моем детстве там были какие-то кружки, танцы, гимнастика, рисование», «мародеры, бомжы, – сейчас внутри просто ад», «во Дворце культуры проводятся какие-то мероприятия, но зависимо от того, какая у народа культура, такие мероприятия там и проводятся».
Для самої Юлії Кривич він пов’язаний із художньою школою, що розміщувалася тут. «Коли я верталася до Дніпропетровська з Варшави, приходила до Палацу з сентиментальних міркувань», – каже художниця. Показує на порожній постамент з написом «В. І. Ленін» перед Палацом: «Пам’ятник завжди був відреставрований, а Палац давно був у сумному стані».

Менеджмент культури в «некультурному» ландшафті
За словами Юлії Овчаренко, професійна громадська діяльність в Дніпропетровську – зовсім нове явище. Тільки після Майдану й з початком АТО люди почали об’єднуватися, створювати волонтерські групи. З досвіду менеджерки «Конструкції», чи не найскладніша організаційна робота – це пояснити бізнесменам та міським чиновникам, чому ця подія важлива для міста, чому фестиваль некомерційний і як це може бути.
“Нас називають космонавтами. Запитують: «Ви що, такі альтруїсти?» Наші бюджети викликають посмішку в бізнесменів: «І з цими грошима ви хочете щось зробити?» А ми кажемо, що з цими грошима реально щось зробити”. Цього року на фестиваль збирали гроші на платформі Indiegogo, минулого – на «Спільнокошті» Bigggidea. Фестиваль підтримують міжнародні фонди.

12002996_1695538760680747_2516398547513953369_n

Підтримка міського й обласного управлінь культури, зі слів Юлії Овчаренко, тримається на особистому факторі. Обласне управління очолює людина, яку цікавить сучасна культура й нові формати, і тому з цією інституцією все склалося, а з міським управлінням – ні. Хоч фестиваль і припав на тиждень святкування Дня міста. “Ми дивуємося з прірви нерозуміння між нами”, – каже Кривич.

Останнє, про що запитую Юлію, – про ставлення до їхньої культурної ініціативи в місті, яке дуже зайняте допомогою армії. Першу «Конструкцію» відклали на півроку через Майдан, але цього року, каже Юлія, організатори фестивалю зрозуміли, що просто роблять свою роботу, на своєму фронті. “Не можна кожному піти на війну й покласти життя за наше майбутнє, щоб тут ніхто не продовжував це майбутнє будувати. Ми це пояснили для себе і впевнилися в цьому, побачивши купу відгуків з торішнього фестивалю. І вирішили продовжувати”.

ФОТО: сторінки соцмереж фестивалю, Олег Самойленко, Юрій Стефаняк

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва