Седнівські пленери

Відкриття виставки «Седнів-88». Арсен Савадов та Марія Глущенко. Аналогова фотографія. Надано Олександром Соловйовим.

Седнівські пленери — двомісячні творчі резиденції, що їх організовувала Спілка художників УРСР у Будинку творчості і відпочинку Художнього фонду Української РСР «Седнів» (містечко Седнів на річці Снов на Чернігівщині).

У сучасній українській художній критиці під седнівськими пленерами зазвичай мають на увазі пленери 1988, 1989 і 1991 років, які проходили під керівництвом тодішнього голови молодіжної секції Спілки художників Тіберія Сільваші та мистецтвознавця Олександра Соловйова. Саме ці пленери сприяли формуванню спільноти художників і визначили вектори розвитку українського мистецтва періоду розпаду СРСР.

Седнівські пленери постали в загальному пленерному русі, який існував у СРСР. У Росії так само діяли Будинки творчості, як-от «Сенеж» у Московській області, заснований ще 1945 року на березі озера Сенеж, «Старая Ладога» біля Ленінграда (нині — Санкт-Петербург), організований того самого року.

Найактивніше пленерний рух у СРСР розгорнувся в добу хрущовської «відлиги» — наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років, коли в живописі почали проявлятися романтичні тенденції[1]. У цей час в УРСР виникло кілька будинків творчості — Всесоюзний будинок творчості ім. Коровіна в смт Гурзуф у Криму, творчі бази в Очакові і Жденієві (Закарпаття), будинок творчості й відпочинку Художнього фонду Української РСР «Седнів» у Чернігівській області[2] та інші. У Седневі перший пленер відбувся навесні 1964 року[3].

Михайло Вайнштейн (1940—1981). Седнів. 1975. Аналогова фотографія. Надано Валерієм Сахаруком.

Завсідниками седнівської творчої бази у 1960-х — 1980-х роках були художники Тетяна Яблонська, Віктор Шаталін, Микола Глущенко, Михайло Дерегус, Віра Баринова-Кулеба[4]. Багато з них викладали в Київському державному художньому інституті, а дехто навіть навчав митців так званої «нової хвилі», що дозволяє встановити спадкоємність української традиції пленерного живопису. Тетяна Яблонська пізніше згадувала: «Для мене Седнів — незамінне місце справжнього людського спілкування… […] Для мене Седнів і досі невичерпний»[5].

Тетяна Яблонська. Юність. 1969. Полотно, олія. Роботу створено у Седневі.

У лютому 1987 року молодіжну секцію Спілки художників УРСР очолив Тіберій Сільваші. Того ж таки року на Закарпатті в гірському пансіонаті відбувся плановий пленер, який організувало Закарпатське відділення Спілки художників УРСР і куди Тіберій Сільваші спробував уписати свою групу художників. Із київських митців, яких запросив Сільваші, в цьому пленері брали участь Гліб Вишеславський, Анна Сидоренко, Сергій Панич, Костянтин Ляшев[6].

Надалі пленери в Седневі організовували керівник молодіжної секції Спілки художників Тіберій Сільваші і мистецтвознавець Олександр Соловйов. Відбирати учасників на пленер 1988 року тодішні керівники (куратори)[7] почали на плановій молодіжній виставці, яка проходила в республіканському Будинку художника. Організатори створили базу молодих художників із цікавою, на їхній погляд, художньою мовою і персонально запросили їх до участі в резиденції.

Куратор пленерів Тіберій Сільваші згадує: «Ми з Олександром Соловйовим створили своєрідну базу даних молодих талановитих художників. Приблизно на другий-третій день виставкому стало зрозуміло, що цих людей треба зібрати разом»[8].

Олександр Сухоліт. Метаморфози. 1988. Гіпс, сангіна. Роботу створено під час пленеру в Седневі. Зображення надано Олександром Соловйовим.

 

Павло Маков. Сімферопольський пейзаж. Папір, офорт. 1988. Роботу створено під час пленеру в Седневі. Зображення надано Олександром Соловйовим.

Молодим художникам виділили кімнати-майстерні в Седнівському будинку відпочинку й організували для них освітню програму, у рамках якої запрошені фахівці прочитали кілька лекцій. Зокрема, голова Спілки художників Андрій Чебикін розповів про свою поїздку до Нью-Йорка з демонстрацією світлин з останніх виставок актуального американського мистецтва, лекцію про кераміку й гобелени львівських і талліннських художників прочитав художник Олександр Міловзоров, а лекторка з Таллінна (Естонія) Сирьє Хельмі[9] виголосила доповідь про постмодернізм у контексті сучасного мистецтва Литви[10].

Пленер 1988 року відвідувала група студентів-мистецтвознавців під керівництвом професорки Київського державного художнього інституту (нині — Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури) Ірини Михайлівни Блюміної[11]. Як згадує Тіберій Сільваші, «я вважав, що це дуже важлива річ, що мистецтвознавці й митці мають брати участь разом, тому і на першому, і на другому, і на третьому заїзді мистецтвознавці були присутні»[12].

На пленері 1988 року мистецтвознавиця Ірина Панич, дружина художника Сергія Панича, проводила опитування серед учасників пленеру. Вона запропонувала респондентам назвати улюблений період в історії мистецтва, найперспективніші шляхи розвитку сучасного мистецтва або «визначити джерело своєї творчості». Художники Олександр Ройтбурд і Павло Маков у своїх анкетах указали бароко як близький для них період в історії мистецтва, але більшість учасників пленеру в цій графі вписали «сучасне мистецтво». Серед улюблених митців часто фігурували Моранді, Рембрандт, Джотто. Питання для анкет Ірина Панич сформулювала разом із керівником групи Тіберієм Сільваші[13].

 

Про пленер 1988 року мистецтвознавці написали кілька текстів: Олеся Авраменко написала статтю для журналу «Ранок»[14], Ірина Панич (Комарова) — для «Образотворчого мистецтва»[15], пізніше вийшла критична стаття Ольги Петрової в «Зеркале недели»[16].

Як стверджує Тіберій Сільваші, головною метою пленеру, зокрема 1988 року, було сформувати середовище нового покоління художників, адже на пленерах у колективі з’являється можливість обговорити й отримати об’єктивнішу критичну оцінку власної роботи. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років українське художнє середовище переживало кризу самототожності й особливо потребувало об’єднання та підтримки не тільки задля протистояння радянській системі і відходу від консервативної радянської академічної живописної школи, а й для вироблення нового незалежного сучасного українського мистецтва. Седнівський пленер 1988 року став однією з перших помітних спроб сформувати нове коло митців.

Після першого пленеру в Республіканському Будинку художника в Києві пройшла позапланова звітна виставка «Седнів 88». У її завершальний день відбулося обговорення виставки, яке набрало гострої дискусійної форми. У серпневому номері газети «Культура і життя» з’явилося повідомлення про намір опублікувати в наступних числах газети думки про представлені живописні роботи всіх, хто побував на виставці «Седнів 88»: і експертів, і відвідувачів-шанувальників мистецтва[17].

Гліб Вишеславський. Колізей. 1988. Полотно, олія. Роботу створено під час пленеру в Седневі. Вид експозиції виставки «Седнів 88» у виставковій залі Спілки художників УРСР. Зображення надано Валерієм Сахаруком.

Сергій Панич. Поранений птах. 1988. Полотно, олія. Роботу створено під час пленеру в Седневі. Вид експозиції виставки «Седнів 88» у виставковій залі Спілки художників УРСР. Зображення надано Валерієм Сахаруком.

 

У наступних випусках газети з’явилася стаття Олександра Соловйова «Простір — толерантності». Автор її наголошував, що на пленерах було розроблено нову методологічну ідею — ідею плюралізму, яка тоді була у всіх на вустах[18]. Далі було опубліковано статті Олексія Журавля «Простір толерантності чи монополія модернізму?» та Василя Афанасьєва «Пошуки індивідуальності». Журавель у своїй статті іронічно використовував терміни з тексту Соловйова, взявши їх у лапки, як-от «нова метафоричність», «ідея плюралізму», «інтелектуальна гра». У Журавля є й такі рядки: «…дивуєшся безкрилості і занепаду українського образотворчого мистецтва до етапної виставки “Седнів 88”»[19].

У 1989 році в седнівському пленері брали участь майбутні учасники сквоту «Паризька комуна» Валерія Трубіна, Олег Голосій, Олександр Гнилицький[20]. Того року звітна виставка проходила в Музеї українського образотворчого мистецтва.

Валерія Трубіна. Тигри, що пожирають праведників. Диптих. 1989. Полотно, олія. Роботу створено під час «Седнівського пленеру» 1989 року.

Наступні седнівські пленери 1989 і 1991 років вже не зазнали шаленого опору з боку громадськості та мистецтвознавців старшого покоління. 

Олександр Гнилицький та Олександр Соловйов під час пленеру в Седневі 1989 року. Аналогова фотографія. Надано Олександром Соловйовим.

Як зазначає Олександр Соловйов, «результатом першого пленеру стала імпровізована виставка в залах Спілки художників, сприйнята арт-офіціозом як диверсія, що підриває академічні підвалини, а результатом другого — вже статусна експозиція в залах Державного музею українського образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей України)»[21].

У 1990 році у Спілки художників не було ресурсів для організації молодіжного пленеру, тому кошти на пленер 1991 року збирали за допомогою спонсорів. У 1991 році до участі дозволили запросити студентів–п’ятикурсників. Того року в Седнів потрапили Василь Цаголов, Петро Бевза, Олександр і Сергій Животкови, Едуард Бєльський, Дмитро Дульфан, Анатолій Криволап, Сергій Звягінцев та інші[22]. Звітну виставку 1991 року не проводили, може, тому що «в цей період атмосфера була зовсім інша, таке відчуття, що сам формат вичерпав себе»[23].

Запрошення на звітну виставку «СНОВ». Надано Глібом Вишеславським

У середині 1990-х також у Седневі проходили пленери «Снов». Організовував їх Дмитро Фіщенко — художник, староста другого і третього заїзду до Седнева[24]. Однак у цих пленерах, на відміну від 1988 і 1989 років, уже не було серйозної освітньої програми. У них брали участь Олександр і Сергій Животкови, Микола Кривенко, Павло Керестей, Олександр Сухоліт та інші[25].

Запрошення на звітну виставку «СНОВ». Надано Глібом Вишеславським.

 

На седнівських пленерах уперше змінився концепт співпраці художників. Якщо раніше пленери передбачали етюди на природі, то седнівські пленери мали ознаки сучасної арт-резиденції: освітня програма, свобода творчої реалізації, звітна виставка і, що важливо, художники були забезпечені майстернями, місцем проживання, матеріалами тощо. Седнівські пленери створили унікальний прецедент і позначили збій у системі радянського художнього апарату, адже вивели неофіційне мистецтво на офіційний рівень, використовуючи при цьому державні ресурси — кошти Спілки художників.

Перебування багатьох представників обдарованої молоді в одному місці буквально допомогло налагодити зв’язки, дало поштовх новому етапу в українському мистецтві та сприяло створенню художніх об’єднань. Як зазначає куратор пленерів Тіберій Сільваші, «залишався крок до остаточного оформлення двох груп — «Живописного заповідника» і “Паризької комуни”»[26].

 

Примітки:

[1] Див.: Березницька, Людмила. Вступ, або Кілька слів про логіку та структуру альбому // Березницька, Людмила. Від червоного до жовто-блакитного / Людмила Березницька. — К.: Oranta, 2004. — С. 18.

[2] Див.: Чурсин, Александр. Дом творчества «Седнев» и украинский пленэр 1960–1970-х годов / Александр Викторович Чурсин // Современная наука: тенденции развития. Материалы V Междунар. науч.-практ. конф. 23 июля 2013 г. — Краснодар: Научно-издательский центр «Априори», 2013. — С. 26.

[3] За підтримки Спілки художників УРСР, створеної в середині 1930-х років невдовзі після виникнення Спілки радянських письменників України (1934).

[4] Див.: Чурсин, Александр. Дом творчества «Седнев» и украинский пленэр 1960–1970-х годов / Александр Викторович Чурсин // Современная наука: тенденции развития. Материалы V Междунар. науч.-практ. конф. 23 июля 2013 г. — Краснодар: Научно-издательский центр «Априори», 2013. — С. 27–29.

[5] Цит. за: Роготченко О. Седнівський Будинок творчості // Образотворче мистецтво. — 1984. — № 4. — С. 12.

[6] Див.: Ляшев, Костянтин. Спогади про VIII Республіканський пленер молодих художників у Закарпатті (Жданієве, 1987) / Костянтин Ляшев // Галерея. — 2009. — № 1. — С. 64–65.

[7] Слово «куратор» тоді мало інші конотації і не вживалося у вітчизняному контексті стосовно художньої практики.

[8] Цит. за: Малих, Ксенія. Художник, що виростив покоління: Тіберій Сільваші / Ксенія Малих // Дніпро. — 2011. – №9. – С. 154.

[9] Див.: Балашова, Ольга. Тиберий Сильваши: «Барочный миф, миф соцреализма и работы молодых художников объединила нарративная функция картины» [Електронний ресурс] / Ольга Балашова // Кorydor. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: http://www.korydor.in.ua/ua/voices/tiberiy-silvashi-sednev.html

[10] З інтерв’ю з Глібом Вишеславським.

[11] Там само.

[12] З інтерв’ю з Тіберієм Сільваші.

[13] З інтерв’ю з Іриною Панич.

[14] Див.: Авраменко, Олеся. «Седнів–88»: поки мистецтвознавці сперечаються… / Олеся Авраменко // Ранок. — 1988. — № 12. — Вкладення.

[15] Див.: Комарова, Ірина. «Седнів–88»: творче обличчя / Ірина Комарова // Образотворче мистецтво. — 1988. — № 6.

[16] Див.: Петрова, Ольга. Между Сциллой «безобразного» и Харибдой циничного / Ольга Петрова // Зеркало недели. — 1999. — № 45.

[17] На громадське обговорення. Про виставку молодих художників // Культура і життя. — 1988. — № 31. — С. 1.

[18] Див.: Соловйов, Олександр. Простір — толерантності / Олександр Соловйов // Культура і життя. — 1988. — № 33. — С. 5.

[19] Журавель О. Простір толерантності чи монополія модернізму? / Олексій Журавель // Культура і життя. — 1988. — № 35.

[20] Див.: Вышеславский, Глеб. Седнев — 1988, 1989 / Глеб Вышеславский // Галерея. — 2006. — № 3/4. — С. 17–19.

[21] Соловьев, Александр. Point Zero. Новейшая история украинского искусства. Новая волна. Часть 1. 1987–1989 [Електронний ресурс] / Александр Соловьев, Алиса Ложкина // ТОП–10. — 2010. — Режим доступу до ресурсу: http://top10kiev.livejournal.com/279840.html

[22] Див.: Витяг із протоколу засідання секретаріату правління Спілки художників України 1991 року.

[23] З інтерв’ю з Тіберієм Сільваші.

[24] Там само.

[25] Із запрошення на звітну виставку «Снов» у Республіканському Будинку художника.

[26]

Сільваші, Тіберій. Седнівське покоління / Т. Сільваші, А. Чебикін, О. Соловйов. // Aura. — 2008. — № 2. — С. 36–43. 

 

Коментарі


спецтеми: