Жінка на війні: фантазії про невидимий досвід

Фото: Kleopatra An

Не впевнена, наскільки серйозно автор військового пін-ап календаря Святослав Пащук говорив, що вважає українок більш сексуальними (за неукраїнок, вочевидь), бо їм «важливо, що корови в стайні і худоба попорані». Не думаю також, що багато українок асоціюють себе із худобою, стайнями і дієсловом «порати». Зрештою, як у дивовижній риториці ілюстратора, так і у його зображальних засобах, на жаль, немає нічого нового. Зате є маркер війни – той, що змушує фокусуватися на найтривіальніших проявах масової культури, а іноді навіть, якщо зовсім чесно – на відвертому треші. Календар міг би бути просто невдалим жартом, якби за ним не тяглося питання про жінок на війні – вже занадто болюче, щоб віджартовуватись.

Разом із тим, підтримка проекту пін-ап постерів для військових і його успіх на Kickstarter свідчать, що більшість не бачить проблеми. Календар на своїй сторінці у Facebook розрекламував журналіст Майкл Щур і у відповідь на звинувачення в мізогінії заявив про готовність знятися для чоловічої версії такого календаря. Що, в принципі, не така вже й погана ідея – згадати хоча б еротичні фотосесії американських ветеранів, які втратили кінцівки. Нерівність полягає навіть не в тому, що в українській культурі майже немає прикладів чоловічої об’єктивації, зате жіночої – повно. Не будь-який прояв тілесності є сексистським. Різниця в тому, що чоловіча тілесність зазвичай – самодостатня. Жіноча ж зашпилюється на стіну, перетворюється на військовий атрибут, такий самий засіб забезпечення, як бронежилети чи медикаменти – у той час, як у реальності жінки воюють і отримують поранення нарівні з чоловіками.

Утім, художник не перший, хто вирішив радувати бійців у такий спосіб. Були навіть пін-ап інструкції до аптечок. Щоправда, є й інша інтерпретація ролі жінки у війні. Наприклад, проект Ukraine. Total Recall у Facebook публікує постери з зображеннями такої собі новітньої берегині – у традиційному строї, камуфляжі і з голубом. І повним ігноруванням фемінітивів у підписі: «Україна – захисник Європи», як от у назві нового Дня захисника батьківщини, який ризикує стати патріотичною реінкарнацією 23 лютого. Активною учасницею бойових дій жінка зображена, певно, лише у графіці харківського художника Михайла Дяченка.

 

12087105_1628079847466044_1273284033186417714_o

Фото з проекту “Ukraine. Total Recall”

Усі ці історії – про невидимий досвід. Причому деякі спроби його висвітлити лише нагромаджують стереотипи. Жінка на війні у медіа – це дотепний курйоз, прикре непорозуміння. Новинні ресурси пропонують ознайомитися із «неймовірними зізнаннями жінки, яка служить в зоні АТО» або репортажем, героїня якого «щодня приділяє п’ять хвилин для патріотичного манікюру, і при цьому встигає рити окопи й носити снаряди» (чудово, але навіщо?). Ще гірше з жінками-військовими, у яких є діти. Таку обов’язково спитають, як вона змогла залишити свою дитину, і якщо пощастить – ще й поцікавляться у доньки чи сина, чи не сумують вони за мамою. Ускладнення усталеної жіночої ідентичності викликає дисонанс – і його треба компенсувати, переконавши, що позбавитися від традиційних гендерних очікувань не вдасться навіть у бліндажі.

Утім, результати дослідження «Невидимий батальйон», присвячегого участі жінок у військових діях в АТО, свідчать, що віктимізація жінок у медіа – мінімальна. Разом із тим образ жінки на війні здебільшого є романтизованим, зазначають експертки. Тож такі буденні проблеми, як посттравматичний синдром, труднощі з реінтеграцією, відсутність належної форми, засобів гігієни й гінекологічного обслуговування часто замовчують.

Звісно, кілька ЗМІ активно й регулярно працюють із темою статусу жінки в АТО та гендерної дискримінації у військовому середовищі, і це варто відзначити. З’являється дедалі більше сюжетів про жінок-снайперок, записаних начальницями лазні, жінок, які мусили виборювати право отримати військову освіту, і жінок, які не мають права на соціальний захист держави, яку вони намагаються захищати самі. Не кажучи вже про те, що участь жінок у Першій та Другій світовій війнах детально вивчена й описана – і на пострадянському просторі також. Однак цей досвід лишається неочевидним для інституцій, які можуть упливати на юридичні зміни. Тож дискусія й далі точиться не в площині права, а в площині моралі: закриймо очі на усіх жінок, що воюють в зоні АТО в реальному часі, й повернімося до нашого улюбленого мисленнєвого експерименту: а чи справді вони це можуть? Радіоефір приблизно такого штибу я якось чула в таксі: ведуча довго інтерв’ювала жінку-медика, яка працює на передовій, а потім поставила на голосування запитання про те, чи їй та іншим жінкам там взагалі місце.

11204395_10153095231831843_3800599242212261674_n

Пін-ап календар. Автор: Святослав Пащук

В Америці жінки вперше стали астронавтками у 1983 році – через 22 роки після того, як у космос полетів перший американський чоловік. Вважалося, що в умовах мікрогравітації менструація може бути небезпечною, але жодних досліджень для підтвердження цього не існувало. Приблизно так само виглядає ситуація з жінками в українській армії: ніхто не знає напевно, чому їм не можна воювати, але всі переконані, що воювати в жодному разі не можна.

Тому інформаційний привід формулюється не як, скажімо: «Які перешкоди доводиться долати жінкам, щоб отримати право воювати?», а «Як жінки можуть воювати?». У цей момент конструктивна розмова перетворюється на чергове пережовування гендерних упереджень. Користь від цього хіба в тому, що завдяки гротескності деяких висловлювань можна побачити, наскільки ілюзорними є уявлення про рівність чоловіків і жінок в Україні.

Як вже було сказано, якщо військова – мама, обов’язково апелюватимуть до її материнських почуттів. До особистої відповідальності, до цілісності генофонду, міцності сім’ї і здоров’я нації. Вочевидь, мобілізація чоловіків, у багатьох окремих випадках – неадекватна і невиправдана, нагромадження величезного некваліфікованого і не надто мотивованого людського ресурсу, схильного до пияцтва та іншої деструктивної поведінки аж до недбалого поводження зі зброєю – вочевидь, усе це ніяк не впливає на генофонд і здоров’я нації. Так само безглуздо виглядає питання: «Чому ви пішли воювати?». Соціально прийнятна відповідь завжди одна, як для добровольців, так і мобілізованих: я люблю свою країну і вважаю своїм обов’язком її захистити. Особистих причин – у десятки, сотні разів більше, про деякі з них вам ніколи не розкажуть, а ви ніколи не здогадаєтесь. Війна – дуже приватна річ, вона існує й там, де немає місця патріотичній риториці.

Часом дивно чути нарочите захоплення сміливістю і витримкою жінок – особливо на противагу чоловікам. Справа в тому, як мені здається, що чоловіки та жінки однаково здатні або нездатні бути військовими. Деякі речі жінкам справді вдаються краще – наприклад, вони вправніші стрільці та медики через розвиненішу дрібну моторику. «Двохсотими» на фронті також займаються майже завжди жінки. Але для жіночої стресостійкості на війні інша причина – вони часто набагато більш мотивовані за чоловіків, якщо пройшовши через низку перешкод, все-таки опиняються на фронті. Щоб почати боротися з ворогами, їм завжди спершу потрібно поборотися зі стереотипами. Іноді – із власними. Як зауважує одна із експерток дослідження «Невидимий батальйон», багато жінок переконані, що їхні завдання є другорядними порівняно з тими, що виконують чоловіки.

І поки що, попри усе говоріння, жіноча служба на передовій лишається протиправною (і тому – замовчуваною), робота в тилу – неважливою (і тому – непомітною), а масова культура продукує своє бачення місця жінки на війні – часто дуже невтішне для жінок загалом. Більше того, ексклюзивність жіночого досвіду породжує дискримінацію чоловіків – наприклад, у частинах, де служать контрактники, жінок звільняють від нарядів. І коли ми розмірковуємо про те, чого не повинна робити жінка, ми також вирішуємо, що повинен робити чоловік, відмовляючи йому у виборі, страху і сумнівах. Симетрична нерівність удвічі несправедливіша за однобічну.

Ці упередження потрібно долати на нормативно-правовому рівні. А для цього, вочевидь, нам усім потрібно говорити голосніше.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва