Big Push Theory

На початку березня платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ провела зустріч із Анною Агафоновою, постійною консультанткою фонду, про розвиток креативної економіки в Україні. Це передує запуску IZONE – простору для роботи креативного бізнесу на території фонду в Києві. Експертка розповіла про концепт Big Push («великий поштовх») як ключове поняття розвитку креативної економіки. В чому сила такої стратегії? Хто має її впроваджувати? І чим так важливі кластери? Представляємо ключові думки, почуті на лекції.

Дещо про поняття Big Push

Ідея Big Push у тому, що розвиток нових галузей «підштовхує» ріст економіки країни загалом. Новий сектор абсорбує надлишок робочого потенціалу. Збільшуються виробничі можливості, прибуток підприємця і, відповідно, його можливості оплачувати працю. Якщо просто, то робоча сила перетікає зі старого сектору економіки у новий, відбувається рух, що всюди є життям. Глибше зрозуміти цей концепт допоможуть роботи вченого, нобелівського лауреата Артура Льюїса.

Навіщо Big Push Україні?

Держави використовують різні, часом протилежні, стратегії для подолання кризи й бідності. З історичного досвіду, єдиний, на думку Анни Агафонової, успішний варіант – перший класичний Big Push, вихід Європи з кризи після Другої світової війни за планом Маршалла і одночасна деколонізація регіону. Тоді, у другій половині 1940-х років, уряд США надав грошову допомогу країнам Європи. Також мали місце масова індустріалізація багатьох секторів економіки і великі інвестиції у громадський сектор – той самий розвиток нових галузей. Цей шлях ще не змогли повторити інші країни.

Інші моделі менш успішні. Наприклад, заміщення імпорту власним продуктом, що робили в Латинській Америці у 1970-1980-і роки. Частково цей метод намагаються впровадити в Україні – зокрема, через введення тарифів на імпорт, яке ініціювала міністр фінансів Наталія Яресько. За словами Анни Агафонової, модель заміщення імпорту дуже критикували. Невідомо, коли слід припиняти захист власної продукції. До того ж, національний виробник розвивається в штучних умовах, без справжньої конкуренції.

Можна зорієнтувати державу на експорт, що зробили так звані «азійські тигри»: Сінгапур, Корея, Тайвань. Світ завалений дешевими товарами, які виробляють ці країни. Так можна отримати високі прибутки, але продукція знецінюється.

Актуальне питання – гранти на розвиток. Анна Агафонова згадує про негативний вплив такої допомоги на країни Африки. Коли постколоніальні країни – зокрема, африканські – легко отримують гроші та ресурси, вони звикають до цього і не можуть самостійно створити конкурентоспроможну економіку. В Україні ситуація суперечлива. Ми можемо обійтися без певної допомоги, але фінансова підтримка ззовні лишає валюту всередині країни. Тож гранти мають існувати, але треба чітко прописати політику щодо них.

У прагненні до позитивних змін в економіці, ми можемо позичати якісь ідеї з різних стратегій, історичних досвідів тощо. Але Big Push – оптимальний варіант розвитку, і саме цей концепт варто взяти за основу.

Як обрати пріоритетну галузь?

Люди бояться ризикувати та пробувати нове. Це стосується і розвитку нових індустрій. Не завжди ми готові чекати, поки розвинеться невідома раніше галузь. Перевагу тут мають «невдахи», яким немає що втрачати, створюючи новий бізнес. Олігархи, навпаки, не дуже зацікавлені у розвитку інших галузей, адже вони здобули великі статки за наявних умов.

Ренесанс ідеї Big Push відбувся у 1990-і та 2000-і роки. Економіст Альберт Хіршман виголосив, що не треба інвестувати у все підряд. Достатньо визначити ключові індустрії і вливати кошти саме в них. У демократичному суспільстві такі індустрії визначає середній виборець. В Україні існує перелік пріоритетних галузей економіки, затверджений урядом у 2013 році. Серед іншого, це – виробництво нових комп’ютерів, різних транспортних засобів, металургія, виробництво дитячого харчування і біопалива.

Відповідність цих напрямів сучасним викликам – окрема тема. Є декілька критеріїв для визначення індустрій, які варто розвивати. По-перше, галузь має утворювати якомога більше зв’язків з іншими сферами, зокрема, тими, що давно існують. Це дає поштовх для розвитку інших індустрій і підтримує те, що маємо.

Для України, на думку Анни Агафонової, важливі два аспекти: внутрішня цінність індустрії і відповідність індустрії уявленню народу про себе. Внутрішня цінність – те, що робить галузь цінною незалежно від загальної ситуації. Наприклад, екологічність чи данина традиціям. Також у країні «приживуться» галузі, які органічні для характеру людей, які там живуть.

Важливо реально оцінювати свої сили. Існує чіткий зв’язок між можливостями розвитку економіки й ростом технологій у країні. Якщо технології потребують забагато людських і матеріальних ресурсів, це нашкодить економіці. Анна Агафонова згадує доктора економічних наук В’ячеслава Ляшенка, який нео-індустріалізацію в Україні називає «некро-індустріалізацією», тобто, якимось мертвим процесом. Перш ніж розвивати нові технології, необхідно утилізувати знання, які вже є. У той час, як країнам Європи потрібна пост-індустріалізація, В’ячеслав Ляшенко каже, що Україна має обрати де-індустріалізацію.

Трохи про креативну сцену

Науковці по-різному трактують, що таке креативні галузі. Джон Хокінс вважає, що це така ж індустрія, як інші, просто новий вид. За Річардом Флорідою, креативна економіка, скоріше, є соціальним явищем, що відображає появу нової спільноти людей – креативного класу. Чарльз Лендрі пов’язує креативну економіку з географічним феноменом.

В Україні, як вважає Анна Агафонова, важливі соціальний і географічний підходи. Творчий клас, інтелектуали відіграють суттєву роль у розвитку креативної економіки. В Україні є лише декілька міст з більш-менш розвиненою креативною сценою: Київ, Харків, Львів, Одеса, Дніпропетровськ.

Прибуток шукайте у кластерах

Розглянемо, що може стати джерелом доходів у креативній економіці. Так, якщо разом працюють декілька ініціатив, вони ділять ресурси та інформацію. Знижуються розходи виробництв на одиницю товару. Це – зовнішня економія від масштабу. Можна отримати надлишок у виробництві і з користю його застосувати. Існує і внутрішня економія від масштабу. Оригінальний продукт можна продати дорожче. Найбільше коштує товар-лідер ринку, свого роду «монополіст» вподобань людей.

У креативній економіці великий потенціал мають кластери, горизонтальні мережі виробництва, що об’єднують різних працівників на проектний основі. Саме кластери відіграють важливу роль  в аспекті визначення ключових індустрій економіки. Також учасники мережі поділяють усі ризики, отже, знижують їх.

Центральний аспект – лідер у кластері. Слава цього лідера розповсюджується на інші виробництва мережі. Таким чином, продукт у кластері, за спостереженнями Анни Агафонової, відмічений гарантією якості. Розвивається внутрішньо-секторальна торгівля. Швидше за все, виробник-лідер захоче делегувати частину своєї роботи іншим учасникам кластеру – наприклад, закуплятиме в них якісь деталі. Врешті, разом простіше виходити на міжнародний ринок.

Компонентів креативного розвитку багато, і це – типові складники поступу різних галузей. В українському контексті все сильно залежить від приватних ініціатив та особистих контактів. Взагалі, основні складники розвитку такі: фінансування, міжнародні зв’язки, розвиток імпорту та експорту, застосування цифрових технологій, розмаїття та мобільність.

Хто підтримає креативні індустрії? 

Підтримка креативного бізнесу як нової індустрії у принципі суперечить інтересам олігархів. Допомогти творчому класу може держава. Для цього треба зробити новий перелік пріоритетних галузей, змінити податковий кодекс тощо. Необхідно створити сприятливі умови для студентського бізнесу. Зокрема, не штрафувати молодих підприємців за помилки.

Культурні організації зацікавлені у розвитку творчих індустрій. Але, на думку Анни Агафонової, перешкодою є те, що ці структури інколи заперечують можливість комерціалізації креативної галузі.

Головна надія – бізнес-активісти. Креативна економіка спирається на малий та середній бізнес, індивідуумів. Але, щоби підштовхнути підприємців до дій, потрібна шокова ситуація. Багато креативних кластерів виникли саме за таких обставин. Підприємці починають самостійно організовуватися, шукати ресурси, щоб подолати кризу. Об’єднання зусиль допомагає зробити це. Врешті, індустрія стає зрілою, з’являється лідер галузі.

Отже, для «великого поштовху» потрібні шок, самоорганізація і хоча б трохи досвіду. Шоку й кризи у нас вдосталь. Роль держави суттєва, але не доленосна. Сила малих підприємців значно могутніша. І розвиток креативних індустрій, головним чином, залежить від них – бізнес-активістів, готових єднатися у новий потужний клас.

 

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення практики рівності проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності іншування історія історія мистецтва