Міські амбіції: Альтгамер у Франківську

Фото: Ростислав Шпук

Уперше проект польського художника Павла Альтгамера «Конгрес рисувальників» відбувся в 2012 році під час Берлінської бієнале сучасного мистецтва, два роки тому – в Києві, в Національному художньому музеї. Рік тому – у Пекіні та Варшаві. Цього травня Павел Альтгамер на вісім днів приїхав із Конгресом до Івано-Франківська. Поки місто розпирає гордість від почесного товариства в колі світових столиць, є сенс поміркувати, навіщо Івано-Франківську був саме цей художник і що дав цей проект місту.

Саме Франківську, адже проект Павла Альтгамера в місцевій реінкарнації не є самодостатнім мистецьким явищем, а тісно пов’язаний із перетворенням Франківська на «ідеальне місто» – така далекоглядна мета добре відомої організації «Тепле місто». Минулої весни його перший проект, розробка візуального стилю Івано-Франківська, увійшов до короткого списку фестивалю Каннські Леви, а в грудні 2014 відкрився перший і наразі єдиний в Україні громадський ресторан Urban Space 100, у якого сто співвласників і 80% його прибутку має йти на розвиток міських проектів.

«Тепле місто» прагне розвивати велосипедну інфраструктуру в Івано-Франківську, перетворити рекламу та вивіски з візуального сміття на якісне доповнення до міського простору, воно також підтримує новаторські архітектурні ініціативи, як то міжнародний конкурс Child Friendly Public Space. Ще один напрямок роботи організації – мистецькі проекти.

«Тепле місто» планує проводити арт-резиденції в місті регулярно, хоча й невідомо, наскільки часто. Першим резидентом став Павел Альтгамер – не в останню чергу завдяки тому, що куратор резиденції художник Євген Самборський, учасник «Відкритої групи», яка цього року представляла свою роботу на Венеційській бієнале, вже працював з Альтгамером на попередніх Конгресах рисувальників.

Титуловані художники, працюючи в Івано-Франківську, мають стати співтворцями бренду міста. У Франківську нібито склався консенсус щодо цього, якими б не були гонорари художників. «Демієн Херст, Павел Альтгамер – ці імена можна називати через кому. Є легенда, що гонорари таких художників сягають мільйонів. Ми домовилися за смішні гроші, в сотні разів менше», – так висловився Юрій Филюк, керівник управлінської команди «Теплого міста». Не те, щоб вічне питання «Чи варто зараз витрачати гроші на культуру?» не поставало в Івано-Франківську. Але, здається, на нього вже відповіли позитивно.

Арт-проекти мають зробити Івано-Франківськ помітним не лише на мапі України, а й світу. І в самому місті такі події, як Конгрес рисувальників, здатні оживляти простори, якими зазвичай нехтують. Конгрес рисувальників за свою історію, окрім галерей, відбувався в приміщеннях церкви й магазину, а також просто неба. В Івано-Франківську подія окупувала приміщення колишнього ресторану в готелі «Дністер», яке впродовж десятиліття стояло порожнє. Цей готель – місце історичного значення: 1919 року тут було ухвалено акт злуки УНР та ЗУНР, а сьогодні на першому поверсі будівлі діє муніципальний Центр сучасного мистецтва.

Таке майже символічне розташування Конгресу рисувальників над ЦСМ дозволяло сподіватися, що подія розворушить цю та інші міські арт-інституції. Чому б гостям резиденції – а з Павелом Альтгамером приїхала міжнародна команда з десяти художників – не проводити майстер-класи, відкриті зустрічі або лекції у вільний від малювання час? На жаль, потенціал їхньої присутності не використали ані організатори резиденції, ані менеджери міських галерей. А спільна діяльність, одна з головних цілей Конгресу рисувальників, якщо і відбувалася, то тільки в межах спершу білих, а згодом – розмальованих стін. І якщо до автора проекту зауважень немає – в межах окресленого для проекту простору Альтгамер робив те, що вважав за потрібне – то організатори не виправдали своїх же заяв щодо резиденції як «урбаністичного проекту», де «місто є творчим полем, у взаємодії з яким народжуються ідеї».

Фото: Ростислав Шпук

Частиною Конгресу рисувальників мало стати виготовлення скульптур художниками разом із відвідувачами-учасниками Конгресу. Але анонсоване спільне творення скульптур перетворилося на їхню презентацію. Кілька днів за ширмою художники зварювали металеві каркаси, готуючи, за словами куратора арт-напрямку «Теплого міста» Романа Малиновського, каркаси для майбутніх скульптур, які будуть завершені спільно з відвідувачами. Але одного вечора ці скелети просто винесли й залишили в залі.

На відміну від площин – стін, підлоги, стелі, на яких можна було малювати, бо такими були правила Конгресу, – скульптури мало хто наважувався чіпати, а тим паче – змінювати. Встановлені у просторі, який уже асоціювався з мистецтвом, вони виконували роль готових арт-об’єктів. До скульптур люди ставилися з повагою, як ставляться до завершеного твору, в якого є автор. Анонімні скелети стали свідченням того, як цілком випадкові правила швидко стають обов’язковими, а будь-які зміни даються нелегко.

«Я помітила, що люди трактують це місце як простір для створення свого власного зображення, презентації власної праці. А ідея Конгресу трохи інша: використовувати те, що є, і взаємодіяти з ним. Я бачу, що частіше кожен творить свою власну історію замість продовжувати ту, що вже існує», – розповіла Йоанна Русінек, художниця з команди Павела Альтгамера.

Конгрес рисувальників працює також із темою авторства й автономної праці художника над твором. Хоч дехто з івано-франківських художників охоче відвідував Конгрес, чимало вважали цей проект (що це за каляки-маляки на стінах?!) образою «справжнього мистецтва». У перші дні доводилося спостерігати, як художники сміливо наносять власні малюнки на білу ще стіну й ставлять у звичній манері власний підпис – щоб уже за кілька годин зник не тільки підпис, а й сам малюнок. Були й такі, хто на другий день приходив перевірити, чи на місці їхня робота. І такі, хто щиро обурювався тим, що «красиві» роботи замалювали.

Можливо, ідеальним місцем для Конгресу рисувальників було містечко Айзенгюттенштадт, де Альтгамерова ідея створити галерею в приміщенні колишнього магазину не знайшла жодного прихильника. У Нацмузеї в Києві подію відвідували значною мірою художники, зацікавлені студенти, критики, – підготовлена публіка, яку важко здивувати. Івано-Франківськ так само був майже ідеальним місцем для Конгресу, тут він був доволі демократичним – занедбані стіни не стримували й не нав’язували «доречну» поведінку. Не так багато людей прийшло на Конгрес рисувальників як на проект актуального художника Павела Альтгамера. Люди прийшли, як найчастіше доводилося чути, щоб у цьому просторі «висловити творчий потенціал», відпочити, забути про клопоти. Вони охоче сприйняли дійство як арт-терапію.

Конгрес рисувальників поставив і питання про те, де межа між мистецтвом і, як називав проект Павел Альтгамер, забавою, спільною розвагою. У роботах самого Альтгамера, коли він разом із молоддю варшавського району Праґа створює пам’ятник місцевому пиякові панові Ґумі чи вбирає сусідів у золоті комбінезони для польоту в Брюссель на золотому боїнгу, межі між соціальною роботою, діяльністю з певною спільнотою і мистецтвом, здається, немає. В Івано-Франківську ж розгорілася справжня дискусія, чи мають право «аматори» замальовувати малюнки «справжніх художників».

Завершенням цієї дискусії стала скарга представника ГО «Правий сектор – Прикарпаття» до міського голови Івано-Франківська з проханням замалювати зображення «цинічного і суперечливого характеру», а саме – постать в рясі з відрубаною головою. Наступного дня до приміщення Конгресу рисувальників (вже по його завершенню) навідалася комісія, яка, втім, у конкретній роботі нічого страшного не побачила.

Простір Конгресу рисувальників у готелі «Дністер» діятиме півроку як виставка і разом з тим як відкритий офіс організації «Тепле місто». Що станеться за півроку з цими стінами – невідомо. Але можна сподіватися, що це буде не євроремонт.

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення практики рівності проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності іншування історія історія мистецтва