Міські амбіції: Альтгамер у Франківську

Фото: Ростислав Шпук

Уперше проект польського художника Павла Альтгамера «Конгрес рисувальників» відбувся в 2012 році під час Берлінської бієнале сучасного мистецтва, два роки тому – в Києві, в Національному художньому музеї. Рік тому – у Пекіні та Варшаві. Цього травня Павел Альтгамер на вісім днів приїхав із Конгресом до Івано-Франківська. Поки місто розпирає гордість від почесного товариства в колі світових столиць, є сенс поміркувати, навіщо Івано-Франківську був саме цей художник і що дав цей проект місту.

Саме Франківську, адже проект Павла Альтгамера в місцевій реінкарнації не є самодостатнім мистецьким явищем, а тісно пов’язаний із перетворенням Франківська на «ідеальне місто» – така далекоглядна мета добре відомої організації «Тепле місто». Минулої весни його перший проект, розробка візуального стилю Івано-Франківська, увійшов до короткого списку фестивалю Каннські Леви, а в грудні 2014 відкрився перший і наразі єдиний в Україні громадський ресторан Urban Space 100, у якого сто співвласників і 80% його прибутку має йти на розвиток міських проектів.

«Тепле місто» прагне розвивати велосипедну інфраструктуру в Івано-Франківську, перетворити рекламу та вивіски з візуального сміття на якісне доповнення до міського простору, воно також підтримує новаторські архітектурні ініціативи, як то міжнародний конкурс Child Friendly Public Space. Ще один напрямок роботи організації – мистецькі проекти.

«Тепле місто» планує проводити арт-резиденції в місті регулярно, хоча й невідомо, наскільки часто. Першим резидентом став Павел Альтгамер – не в останню чергу завдяки тому, що куратор резиденції художник Євген Самборський, учасник «Відкритої групи», яка цього року представляла свою роботу на Венеційській бієнале, вже працював з Альтгамером на попередніх Конгресах рисувальників.

Титуловані художники, працюючи в Івано-Франківську, мають стати співтворцями бренду міста. У Франківську нібито склався консенсус щодо цього, якими б не були гонорари художників. «Демієн Херст, Павел Альтгамер – ці імена можна називати через кому. Є легенда, що гонорари таких художників сягають мільйонів. Ми домовилися за смішні гроші, в сотні разів менше», – так висловився Юрій Филюк, керівник управлінської команди «Теплого міста». Не те, щоб вічне питання «Чи варто зараз витрачати гроші на культуру?» не поставало в Івано-Франківську. Але, здається, на нього вже відповіли позитивно.

Арт-проекти мають зробити Івано-Франківськ помітним не лише на мапі України, а й світу. І в самому місті такі події, як Конгрес рисувальників, здатні оживляти простори, якими зазвичай нехтують. Конгрес рисувальників за свою історію, окрім галерей, відбувався в приміщеннях церкви й магазину, а також просто неба. В Івано-Франківську подія окупувала приміщення колишнього ресторану в готелі «Дністер», яке впродовж десятиліття стояло порожнє. Цей готель – місце історичного значення: 1919 року тут було ухвалено акт злуки УНР та ЗУНР, а сьогодні на першому поверсі будівлі діє муніципальний Центр сучасного мистецтва.

Таке майже символічне розташування Конгресу рисувальників над ЦСМ дозволяло сподіватися, що подія розворушить цю та інші міські арт-інституції. Чому б гостям резиденції – а з Павелом Альтгамером приїхала міжнародна команда з десяти художників – не проводити майстер-класи, відкриті зустрічі або лекції у вільний від малювання час? На жаль, потенціал їхньої присутності не використали ані організатори резиденції, ані менеджери міських галерей. А спільна діяльність, одна з головних цілей Конгресу рисувальників, якщо і відбувалася, то тільки в межах спершу білих, а згодом – розмальованих стін. І якщо до автора проекту зауважень немає – в межах окресленого для проекту простору Альтгамер робив те, що вважав за потрібне – то організатори не виправдали своїх же заяв щодо резиденції як «урбаністичного проекту», де «місто є творчим полем, у взаємодії з яким народжуються ідеї».

Фото: Ростислав Шпук

Частиною Конгресу рисувальників мало стати виготовлення скульптур художниками разом із відвідувачами-учасниками Конгресу. Але анонсоване спільне творення скульптур перетворилося на їхню презентацію. Кілька днів за ширмою художники зварювали металеві каркаси, готуючи, за словами куратора арт-напрямку «Теплого міста» Романа Малиновського, каркаси для майбутніх скульптур, які будуть завершені спільно з відвідувачами. Але одного вечора ці скелети просто винесли й залишили в залі.

На відміну від площин – стін, підлоги, стелі, на яких можна було малювати, бо такими були правила Конгресу, – скульптури мало хто наважувався чіпати, а тим паче – змінювати. Встановлені у просторі, який уже асоціювався з мистецтвом, вони виконували роль готових арт-об’єктів. До скульптур люди ставилися з повагою, як ставляться до завершеного твору, в якого є автор. Анонімні скелети стали свідченням того, як цілком випадкові правила швидко стають обов’язковими, а будь-які зміни даються нелегко.

«Я помітила, що люди трактують це місце як простір для створення свого власного зображення, презентації власної праці. А ідея Конгресу трохи інша: використовувати те, що є, і взаємодіяти з ним. Я бачу, що частіше кожен творить свою власну історію замість продовжувати ту, що вже існує», – розповіла Йоанна Русінек, художниця з команди Павела Альтгамера.

Конгрес рисувальників працює також із темою авторства й автономної праці художника над твором. Хоч дехто з івано-франківських художників охоче відвідував Конгрес, чимало вважали цей проект (що це за каляки-маляки на стінах?!) образою «справжнього мистецтва». У перші дні доводилося спостерігати, як художники сміливо наносять власні малюнки на білу ще стіну й ставлять у звичній манері власний підпис – щоб уже за кілька годин зник не тільки підпис, а й сам малюнок. Були й такі, хто на другий день приходив перевірити, чи на місці їхня робота. І такі, хто щиро обурювався тим, що «красиві» роботи замалювали.

Можливо, ідеальним місцем для Конгресу рисувальників було містечко Айзенгюттенштадт, де Альтгамерова ідея створити галерею в приміщенні колишнього магазину не знайшла жодного прихильника. У Нацмузеї в Києві подію відвідували значною мірою художники, зацікавлені студенти, критики, – підготовлена публіка, яку важко здивувати. Івано-Франківськ так само був майже ідеальним місцем для Конгресу, тут він був доволі демократичним – занедбані стіни не стримували й не нав’язували «доречну» поведінку. Не так багато людей прийшло на Конгрес рисувальників як на проект актуального художника Павела Альтгамера. Люди прийшли, як найчастіше доводилося чути, щоб у цьому просторі «висловити творчий потенціал», відпочити, забути про клопоти. Вони охоче сприйняли дійство як арт-терапію.

Конгрес рисувальників поставив і питання про те, де межа між мистецтвом і, як називав проект Павел Альтгамер, забавою, спільною розвагою. У роботах самого Альтгамера, коли він разом із молоддю варшавського району Праґа створює пам’ятник місцевому пиякові панові Ґумі чи вбирає сусідів у золоті комбінезони для польоту в Брюссель на золотому боїнгу, межі між соціальною роботою, діяльністю з певною спільнотою і мистецтвом, здається, немає. В Івано-Франківську ж розгорілася справжня дискусія, чи мають право «аматори» замальовувати малюнки «справжніх художників».

Завершенням цієї дискусії стала скарга представника ГО «Правий сектор – Прикарпаття» до міського голови Івано-Франківська з проханням замалювати зображення «цинічного і суперечливого характеру», а саме – постать в рясі з відрубаною головою. Наступного дня до приміщення Конгресу рисувальників (вже по його завершенню) навідалася комісія, яка, втім, у конкретній роботі нічого страшного не побачила.

Простір Конгресу рисувальників у готелі «Дністер» діятиме півроку як виставка і разом з тим як відкритий офіс організації «Тепле місто». Що станеться за півроку з цими стінами – невідомо. Але можна сподіватися, що це буде не євроремонт.

Коментарі


спецтеми: