Більше, ніж сквер. Творення громадського простору

Це розповідь про випадок, коли локальна подія провокує роздуми над питаннями вищого порядку та вказує на зміни, що відбуваються на рівні суспільства в цілому та окремих його груп. Вона ілюструє лише частину тих дискусій, що активно циркулюють у Львові з весни цього року й уже виходять далеко за межі цього міста.

На ситуацію зі встановленням пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому поряд із Собором Святого Юра, перенесенням у зв’язку з цим дороги та потенційною вирубкою частини історичного скверу реагують у різних колах та у різних формах: зверненнях представників церкви, коментарях лідерів громадської думки, експертизах архітекторів та екологів, постах та закликах у мережі, акціях протесту тощо. Але цей текст не про пам’ятник (хоча розмову про зміни у практиках символічного маркування простору й відхід від радянських моделей необхідно проводити на різних рівнях). І не про рішення міської ради щодо виділення значної суми коштів на реконструкцію скверу та площі (хоча тема оптимізації механізмів взаємодії влади та громади в управлінні простором все ще чекає на своє повноцінне обговорення). Це розповідь про досвід формування громадського простору в одному зі львівських скверів.

Модерне (чи вже навіть постмодерне) місто можна концептуалізувати по-різному: від наголосу на економічному детермінізмі, функціональності та капіталістичній експлуатації до акцентів на культурному житті, символічному виробництві, споживанні та повсякденних практиках містян. З усього різноманіття ідей і теорій мені дуже близький підхід Анрі Лефевра (Henri Lefebvre) щодо простору, який конструюється через так звану “тріаду”, що поєднує просторові практики (повсякденна активність), репрезентації простору (здійснені професійними акторами – архітекторами, картографами, тощо) та простори репрезентації (культурні образи). Тож простір міста є не статичним, а процесуальним – він постійно твориться і відтворюється різними агентами: мешканцями, туристами, бізнесом, владними структурами, експертами із різних сфер, митцями.

Власне, у випадку міста особливий інтерес становить громадський простір, у якому відбуваються зустрічі та взаємодія між окремими людьми та цілими спільнотами: це ті місця, куди можна вільно потрапити й зустріти там інших – чужих і своїх. Це той простір, який не належить комерційним проектам, політичним ідеологіям, церкві чи приватним власникам. У випадку скверу на Святоюрській горі процес формування громадського простору можна проілюструвати через три аспекти: люди, практики та діалог.

mapa

 

Громадський простір – це про людей

Люди – це основна точка відліку, коли йдеться про зручний простір міста, і це було достатньо добре концептуалізовано ще в 1961 році піонеркою нового урбанізму Джейн Джейкобс (Jane Jacobs). З погляду людини, її потреб та повсякденних досвідів, слід розглядати особливості міського планування. Так склалося, що довгий час гегемоном міського простору був водій автомобіля, і саме з його перспективи розглядався ландшафт міста. Проте події останніх кількох років указують на те, що й велосипедисти, й пішоходи включаються в процеси творення зручного міста. У Львові цю тенденцію добре ілюструють урбаністичні ініціативи, серед яких, наприклад, рухи «Дайте пройти!» і lypneva.

З погляду зручності для пішохода як «користувача міста», площа (особливо у тій формі, в якій вона існує в пострадянських містах) як громадський простір має значно менший потенціал, аніж парк чи сквер. Це підтверджує і той висновок, який зробили щодо проекту реконструкції скверу в площу спеціалістки GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва) архітекторка й містопланувальниця Іріс Ґляхманн (Iris Gleichmann) та урбаністка Лєнка Войтова (Lenka Vojtova) 7 грудня 2014 року: Такий гіперболізований порожній простір не лише нагадує стиль оформлення площ при віджилому радянському режимі, але й також, як показує досвід, залишається безлюдним і мертвим, у холодну пору року продувається вітрами, влітку швидко нагрівається, тобто не може забезпечити відповідного комфорту для перебування людини.

Зелені зони (особливо в центральній частині міста) є тим простором, який належить усім мешканцям міста. Вони задають інший темп і ритм, аніж вулиці, за своїм масштабом вони значно ближчі містянам, аніж широкі проспекти. Нарешті, простір для прогулянок надає людям можливість взаємодіяти з іншими і творити мережі знайомств (першими на думку спадають мами з візочками і господарі собак на ранкових прогулянках).

Через живі, наповнені людьми простори можна протистояти тим тенденціям, на які свого часу вказував Жан Бодрійяр (Jean Baudrillard): Навіть міські ансамблі, що наділяються символічним значенням, насправді є лише псевдоцентрами… Їхня зовнішня привабливість наче створена для того, що вразити туриста, а їх функція подібна функції місця всезагальної комунікації (аеропорту, метро, супермаркету) – місця, де люди втрачають своє громадянство, приналежність до своєї території. Тож громадський простір надає можливість не знеособленої, а безпосередньої комунікації з іншим.

SaveSquare (1)

 

Громадський простір – це про практики

Люди є тими акторами, без яких неможливий простір міста. Однак сенс цього простору творять їхні практики – від байдужого фланерства до активного перетворення колись закинутих зон на живі та функціональні.

Творенням громадського простору у сквері через наповнення його практиками активно займається ініціатива «Врятуй сквер Святого Юра». Від 5 березня цього року вона почала обживати цей простір та залучати до нього людей через проведення там колективних сніданків (як стверджується на Facebook-сторінці ініціативи, це сприятиме спілкуванню та зближенню жителів міста, а також кращому розумінню публічного простору, зокрема і біля церкви святого Юра), пленерів, майстер-класів, днів музики та поезії, кінопоказів. Таким чином, до пасивних практик гуляння та сидіння у сквері, додалося активне залучення людей до цього простору, і за декілька місяців він посів чільне місце у ментальній мапі частини містян. Сквер отримав своє нове життя саме тоді, коли йому загрожує часткова вирубка та перетворення у замощену гранітом площу.

SaveSquare-3

Як реакція на спробу радикальних змін простору та нищення дерев, коли не було дотримано необхідних правових процедур, від середини червня у сквері розпочалися цілодобові чергування та збір підписів на підтримку збереження наявних зелених насаджень. Зовнішній тиск та ігнорування юридичних вимог укотре стало мобілізаційним чинником для тих, хто підтримує існування скверу в його теперішніх розмірах. У цій ситуації «новонароджений» громадський простір став каталізатором для формування спільноти людей, яку об’єднало розуміння цінності цього місця і прагнення його зберегти.

 

Громадський простір – це про діалог

Однак якби все було просто, я не писала б цей текст. Громадський простір – це місце, де люди зустрічаються, взаємодіють і не завжди їхні цінності, інтереси та проекти майбутнього збігаються. Саме тому таким необхідним є діалог, який має запропонувати той спільний знаменник, який враховував би аргументи різних акторів. У випадку скверу існує низка сторін, чиї візії цього простору значною мірою різняться. Серед них і міська влада, яка вже виділила кошти на перенесення дороги та зміну в плануванні скверу, і церква, яка наголошує на необхідності якнайшвидшої реконструкції площі до річниці народження Митрополита, й архітектори, чий проект буде втілено, і містяни, яким щиро подобається перебудований простір.

В одному короткому тексті неможливо подати увесь перебіг дискусії, яка існує навколо скверу. Наприклад, серед тез, із якими з березня виступала ініціатива «Врятуй сквер Святого Юра», є збереження архітектурно-планувальної структури скверу-площі Святого Юра, закладеного європейським ландшафтним архітектором Арнольдом Рьорінгом у 1897 році; збереження зелених насаджень у сквері, серед яких є цінні породи дерев, зокрема й ті, що занесені до Червоної Книги; підтримка ідеї увічнення пам’яті Шептицького (наприклад, шляхом встановлення пам’ятника у центрі нинішнього скверу чи в Митрополичих садах). З іншого боку, проект реконструкції пропонує перенесення дороги (під вирубку та пересадку потрапляє низка дерев та кущів, із них: 10 – в доброму, 26 – у задовільному, 15 – у незадовільному стані), комбіноване замощення площі та алей природним каменем та плитами ФЕМ та встановлення в центрі площі скульптурної композиції Митрополита Шептицького (пам’ятника на постаменті) висотою 5.8 м.

Music and green

 

Щоби якось налагодити діалог, із березня проходили зустрічі з мешканцями  прилеглих вулиць, відбувся круглий стіл та низка засідань робочої групи за участі представників ЛМР, Курії УГКЦ, авторів проекту, мешканців, викладачів Львівської Політехніки і активістів ініціативи, яка мала на меті виробити спільне рішення щодо скверу. На цих зустрічах було погоджено працювати на принципах відкритості, взаємоповаги, експертності, предметності та із залученням до обговорень відповідних юридичних документів. І коли, здавалося, компроміс уже було знайдено, в односторонньому порядку розпочалась реалізація проекту й активна робота з реконструкції скверу без відповідної правової документації, яку силами активістів поки що вдалося зупинити. Після цього в червні слідували звернення до міського голови, збір підписів та мітинг під Ратушею. Нині здійснюється спроба відновити діалог та довіру між сторонами, яку було втрачено.

За час, відколи Святоюрський сквер опинився в центрі уваги низки активістів, його вдалося перетворити на живий громадський простір – він отримав сенс, наповнюється значеннями, і тепер є місцем, яке, згідно із Георгом Зіммелем (Georg Simmel), служить центром кристалізації соціальних зв’язків. Проте ця розмова не тільки про сквер. Вона також і про наше ставлення до простору і про нашу відповідальність за його минуле і майбутнє.

 

Довідка про сквер:

Площа св. Юра у її теперішньому стані є результатом трансформацій міського простору впродовж понад двох століть. Бароковий ансамбль собору розбудований у середині 18 ст. знаменитим архітектором Бернардом Меретином за участі не менш відомого скульптора Йоганна Пінзеля на місці попереднього середньовічного храму. Окрім самої церкви, монастирських будівель та митрополичої резиденції, на схилах пагорбу були розплановані регулярні терасні сади.

Попри величність та розмах при будівництві храмового ансамблю, площа за межами його стін залишалася порожньою і невпорядкованою. Поряд практично не було забудови, лиш кілька разів на рік тут проводилися ярмарки. Територія почала активніше розвиватися після зведення комплексу монастиря Сакре-Кер у 1840-х рр. (тепер пл. св. Юра, 2), а також корпусу Львівської політехніки (пл. св. Юра, 5).

unnamed

 

Після прокладення до Львова залізниці, поряд із собором проходив маршрут від головного залізничного вокзалу до центру міста. Сам сквер закладено у 1897 р., однак немає документів, які би підтверджували його авторство. Дослідники схиляються до думки, що проектантом був головний міський садівничий Львова Арнольд Рьорінґ, який заклав більшість зелених просторів у місті у період кін. 19 – поч. 20 ст. Серед них – знаменитий Стрийський парк, алеї проспекту Свободи та проспекту Шевченка, ботанічний сад університету на вул. Кирила і Мефодія та інші.

Кілька разів протягом 20 ст. сквер зазнавав часткових перепланувань. Згідно з обстеженнями дендрологів, велика кількість розташованих тут дерев мають вік близько ста років, серед них рідкісні (Ясен білоцвітий занесений до Червоної книги) та лісові породи дерев, які рідко приживаються в умовах міста. Ансамбль собору охороняється ЮНЕСКО – разом із історичним середмістям та територією найдавнішого Львова – Замкової гори і її підніжжя. Сквер розміщується в буферній зоні ЮНЕСКО та в історичному ареалі міста. 

*Дякую за допомогу у підготовці довідки про сквер архітекторці Олі Заречнюк.

Фото – Facebook-спільнота «Врятуй сквер Святого Юра»

 

Коментарі


спецтеми:

теги
(само)цензура архів архів сучасного мистецтва виставка візуальне мистецтво війна гуманітарна політика дискусія документальне кіно жінка в мистецтві книжки колонка креативна економіка критичне мистецтво культура культура й інновації культурна політика культурний менеджмент куратор кіно література малі міста медіа мистецтво місто насилля освіта політика включення проекти пропаганда самоорганізація самоцензура свобода соціальне мистецтво сучасне мистецтво фемінізм фестиваль фотографія цензура європейський досвід ідентичності інновації іншування історія історія мистецтва