Як не дивно, вперше про виставу «Пентекост» я почула в контексті «українського питання», як тоді делікатно висловилася моя подруга-американка, приславши мені посилання на рів’ю у Нью-Йорк Таймс рівно п’ять років тому. «Прочитай, вам треба її…

“Пентекост”: ключ на краю цивілізації

Уявляю кожне місто як тіло: дорогами-венами мчать автівки, вулицями-артеріями поспішають люди. Варшава нагадує метелика — із крилами по обидва боки Вісли. Тіло міста живе долями і маршрутами своїх мешканців. Тіло міста хворіє болями і конфліктами…

Акупунктура порозуміння: місця діалогу в Варшаві

Два роки тому в цей день я робила перформанс — запросила познанських друзів і знайомих зшити разом зі мною на головній площі міста 298 символичних постатей, які уособлюватимуть кожну з жертв катастрофи МН-17. Нам на…

Про катастрофу MH-17, місце автора у контексті і власне почуття провини як перформативну дію

Кураторы выставки «Пересекая границу» (Бьорн Гельдхоф, Мартин Кифер и Алисия Нок) описывают художественные процессы позднесоветского Харькова через фигуру женщины. Этой фигурой стала Татьяна Павлова — искусствовед и теоретик Харьковской школы фотографии. Именно благодаря ей многие…

Татьяна Павлова: «Мы подбирали мифы как ключи»

Питання декомунізації у музеях, особливо краєзнавчих та історичних, постало гостро. Більшість музеїв провели її досить просто: сховали усе «погане» та пропагандистське у фонди, замінили більшовицьку революцію на УНР і дописали про «червоний терор». Переосмислення колекції…

Музей на меланхолії руїн

Це мій перший текст за останні півроку. Колись в Інституті журналістики нам казали: можеш не писати – не пиши. Говорили це з надривним пафосом люди, які переважно вже давно могли і не писали, але у…

На паузі

Писати про закон про українську мову як державну під час чергової передвиборчої істерики – справа невдячна. Не тому, що читачам en masse наразі цікавіше (і їх можна зрозуміти) розібратись, хто яких упирів узяв до партійних…

Закон про мову: апофеоз культурної політики після Майдану

Контексти постання групи “Врємя” Група «Врємя» постала в середовищі Харківського обласного фотоклубу (ХОФК), створеного при обласному Домі художньої самодіяльності профспілок (пров. Гамарника, 12). ХОФК заснували Герман Друков [1] і Вадим Свєт [2] — спершу як…

До історії Харківської школи фотографії: група “Врємя”

Чи маємо ми вибір історичного часу, в якому нам доводиться жити? Як ми бачимо час, який протікає довкола нас? Чи можна його поділити на цікавий і нецікавий (і навіщо)? Чи можна взагалі уявити собі нецікавий…

Цікаві часи, які ми не вибирали

Наш разговор с харьковским художником Евгением Светличным[1] не задумывался как публичный, но частично таковым стал. За чаем с сырниками в мастерской Евгения Ивановича с высоты корпуса университета Каразина и видом на Площадь Свободы в Харькове…

Евгений Светличный: «Мне социальная тема никогда не была интересна, ни тогда, ни сейчас»

Минулий рік був ювілейним у багатьох країнах Східної Європи — 100-річчя незалежності широко відзначали, між іншими, Польща, Литва, Латвія, Естонія і Фінляндія. Не оминули урочистості й Україну — столітній ювілей проголошення УНР наприкінці 2017-го, подібна…

Промова. Авангард і проектування української держави

Відчуття від виставки Маріанни Холленштайн «Стан людини», що відкрилася в новій київській галереї Set, можна порівняти з ефектом сутінок, коли м’яко тануть навколо обриси речей і здається, що простір починає розширюватися в безкінечність. Це  відчуття…

Деякі сигнали нічого не повідомляють, крім наявності свого джерела. Маріанна Холленштайн, “Стан людини”

Завантажити ще

спецтеми: