Пригоди українського тіла
© JAN/photographic.com.ua
- Віра Балдинюк
- 13.02.2012
-
-
- 1465
Психологічна травма помаранчевої революції змусила колективне тіло замовкнути на багато років, аж поки кмітливі українці не зрозуміли, що влада краще бачить голі тіла, ніж яскраво одягнені, а також краще розуміє мову розхитування парканів, ніж колумністику ліберальних інтелектуалів. Тому в центрі владної уваги в 2009 році опинилася імітація статевого акту у виконанні голого активіста Олександра Володарського з партнеркою, за що він отримав рік заслання. На звук потрощених афганцями і чорнобильцями парканів у 2011 році влада рефлекторно повернула голову, але суть висловленого народним тілом проігнорувала. Влада також поки що мляво реагує і на оголених представниць руху Femen: груди вже бачить, але гасел не чує. Але за підтримки значної частини агресивних співвітчизників, які схвалили побиття активісток у Білорусі, можна очікувати більш радикальних кроків з боку влади (якщо, звісно, спонсори європейського туру активісток по Давосу, Цюріху і Мілану не залагодять ці питання).
Українське тіло як основний робочий ресурс і джерело надходжень до державного пенсійного фонду не має права зайвий раз оприявнювати себе соціально (тим паче, якщо воно інше – для таких тіл немає пандусів і спусків з бордюру, місць для сповивання й годування, ліфтів, робочих місць, соціальних програм тощо). Втім, найкращою ілюстрацією невидимості українського тіла слугує статистика цієї зими, коли на вулицях і у власних домівках від переохолодження померло 135 осіб. Це переважно тіла, давно виключені з поля інтересів держави.
Працездатне ж тіло мусить відтворюватися заради державного демографічного благополуччя, але не має права фіксувати цей процес на будь-якому носієві. У 16 років пересічна молода українка отримує паспорт і може слухати курс філософії у виші, 17-річна українка офіційно досягає шлюбного віку, може створити сім’ю і виховувати дітей, 18-річна українка отримує право на політичне волевиявлення. Але держава до кінця життя вирішуватиме за неї, які картинки і тексти можуть згубно впливати на її моральність. Причому моральність із площини вчинків і людських цінностей переноситься владою виключно у генітальну сферу.
У більшості європейських країн доступ до порнографічних матеріалів обмежується лише віком (18 років), поза законом опиняється порнопродукція з елементами насилля, за участю тварин і дітей. В цьому контексті дивною видається репліка ректора Києво-Могилянської академії Сергія Квіта : «Головна складність таких дискусій, в яких фігурує звинувачення у цензурі, полягає у визначенні, що саме можна вважати порнографією. Оскільки саме по собі ставлення до порно є однозначно негативним». Проблема зовсім не в тому, що порнографію важко ідентифікувати – більшість країн світу непогано дають собі з цим раду, ще й сприймають її як вагому частину ринку (за тиждень США знімається в середньому 211 порнофільмів, а прибутки цієї індустрії зрівнюються зі всією виручкою Голівуду) . Проблема в тому, що, визначивши порнографію, українська влада не витримує вигляду того самого тіла, раніше мовчазного і непомітного, а тепер промовистого і відкритого, як у проекті Анатолія Бєлова «Моє порно – моє право».
Саме так сталося із виставкою «Українське тіло», що була представлена в Центрі візуальної культури й заборонена керівництвом університету 10 лютого. У зв’язку з цим пригадалося ганебне закриття у 2009 році міжнародного проекту «Нова історія» у Харківському художньому музеї, коли директорка закладу власними руками знищила експонат і виставила художників за двері храму мистецтва. Виявилося, що ця «навчальна ситуація» ніяк не відклалася в пам’яті культурної спільноти і стала можливою сьогодні завдяки тому, що продовжується криміналізація тілесного у мистецькій сфері.
Було би не зовсім чесно говорити про репресоване українське тіло виключно як про беззахисне. Воно набуло гнучкості, навчилося пристосовуватися до влади, підживлюючи її хабарами і кітчем. Держава хоче перевірити, яким інвалідам призначати пільги й примушує діабетиків двічі на рік проходити експертну комісію? У відповідь інваліди несуть тисячі гривень лікарю – посереднику між тілом і державою. Держава хоче убезпечити себе від утримання неповносправних дітей з генетичними відхиленнями й рекомендує відправляти вагітних на генетичний скрінінг? Вагітні несуть коробку цукерок своїй лікарці й питання про контроль знімається.
У світському житті ключові персони залюбки інтегрують елементи порно, використовуючи певні риси жанру в своїх образах (треш-представники російської естради, комічні у своїй пошлості – Тарзан і Корольова, Артур Пірожков), а художники заграють із темою дитячого порно у роботах, які насправді не мають з ним нічого спільного й становлять інтерес лише завдяки заявленій темі (Даніїл Галкін, проект «Зворушливі моменти»). Втім, і такі необережні загравання на території України можуть бути покарані – заява зі звинуваченням Галкіна у поширенні педофілії вже лежить у Дніпропетровській прокуратурі.
Зазвичай у диспутах митців із владою звучать доволі наївні аргументи, лікбез із історії мистецтва для чиновників, мовляв, ще греки зображували голі чоловічі тіла, а Мане у ХІХ столітті написав скандальний «Сніданок на траві», який сьогодні вважається класикою. Насправді ж запитати слід про те, чи не вважають народні депутати, що дружба Віктора Пінчука з геєм Елтоном Джоном заразила українську еліту, яка побувала на його концерті, гомосексуальністю? Адже якщо картинка може заохотити дорослу людину до іншої сексуальної ідентичності, то живий чоловік – поготів?
