Пірошка Доссі: «Ринки не є справедливими, вони просто ефективні»

На початку червня в рамках «Книжкового Арсеналу», міжнародного книжкового ярмарку в Мистецькому Арсеналі, відбулась зустріч із німецьким мистецьким критиком і консультантом, авторкою бестселера «Hype! Art and Money» («Продано! Искусство и деньги»,Лимбус-прес, 2011) Пірошкою Доссі.

Видана 2007 року, перед самою фінансовою кризою, влучна й іронічна книга здійняла чималу хвилю в мистецькому світі. Це доволі ретельне дослідження стосунків і взаємовпливів грошей і мистецтва буквально від давніх часів. Авторка розгортає перед читачем захопливу історію розвитку глобального капіталізму й відповідної зміни місця й ролі мистецтва, яке перетворюється не лише на об’єкт вдалих інвестицій, а й вигідних спекуляцій.

Згідно з Доссі, арт-ринок становить таку собі «сіру зону» в рамках глобального ринку, збільшуючи вартість об’єктів, але всупереч усім нормальним ринковим законам. А ринок сучасного мистецтва, відповідно, сіра зона в сірій зоні. Адже саме сучасне мистецтво, «вийшовши за рамки більш-менш об’єктивних критеріїв ремесла, оригіналу й копії, певних стандартів», найактивніше продається сьогодні.

Після презентації Пірошка Доссі відповіла на кілька питань КОРИДОРу.

К.Б.: Після книжки з’явилась серія фільмів для каналу ARTE, виставки та статті. Чому Вас так цікавить тема стосунків мистецтва і грошей?

П.Д.: Для цього є три головних причини: 1. Моя природна цікавість і прагнення зрозуміти світ, в якому ми живемо, 2. Моя освіта, котра складається з юриспруденції, історії мистецтва та економіки мистецтва, а також 3. Той факт, що я вже два десятки років одружена із художником і з власного досвіду знаю реалії мистецького життя.

К.Б.: Чому, на Вашу думку, саме сучасне мистецтво панує сьогодні на ринку?

П.Д.: Я бачу кілька основних причин. Захоплення новим, яке є двигуном не лише на ринку мистецтва, а й у споживанні як частині системи економіки. Потреба нуворішів створювати нові помітні ідентичності, для чого не достатньо просто мати гроші. А також потенціал прибутку, який полягає у відкритті нових імен, ще не знаних і не позиційованих у контекстів мистецької історії.

К.Б.: Який вплив на світовий мистецький ринок мала фінансова криза?

П.Д.: Мистецький ринок упав, і саме колекціонери сучасного мистецтва побачили, як економічна вартість їхніх колекції катастрофічно падає. Це співпало із втратою довіри, яка торкнулась не лише сегментів арт-ринку, котрі під час останнього цінового злету розігнали ціни до астрономічних цифр, а також і тих художників, які від цього нічого не виграли. І це не справедливо. Але ринки не є справедливими, вони є просто ефективними.

К.Б.: Думаю, не помилюсь, якщо назву Вашу книгу гостро-іронічною. Ви безперечно зриваєте чимало масок. Але цікаво, що у двох оглядах дуже поважних російських книжкових оглядачів (оскільки книгу щойно було видано в Росії) всю увагу звернено на демаскування саме сучасного мистецтва, а не ринку. Чи дійсно викриття сучасного мистецтва є основним у цій книзі?

П.Д.: Від мистецтва чекають серйозності. Деколи воно серйозне, деколи ні. Митці можуть бути жартівниками: дехто доволі відверто як швейцарські митці Пітер Фішлі та Девід Вайс, а дехто приховано – як Джеф Кунс чи Демієн Герст. Вони граються з ринком, із очікуваннями своєї аудиторії, і всі можуть зазирнути під поверхню їхніх творів і посміятись із їхніх жартів.

Оскільки існує ринок мистецтва, митці борються за свою творчу свободу. І хоча свого часу ринок був звільненням – звільненням мистецтва від феодального домінування, - він створив нові обмеження. Художник має створити щось, що приймає хоча б частина аудиторії. Ці очевидні або приховані жарти є символічними актами незалежності. Коли хочете, найбільший жарт витворив Демієн Герст, коли продав свої твори з аукціону із рекордним результатом всього за день до падіння Лемон Бразерз, котре запустило ланцюгову реакцію фінансової кризи із подальшим колапсом мистецького ринку. Він поставив себе – як художника і як підприємця – на вершину арт системи і ринку.

К.Б.: У своїй книзі Ви вимальовуєте коло: галерист продає мистецтво, критик – робить мистецтво знаним, музей – ушляхетнює його, а колекціонер за нього платить. А де в цьому замкненому колі аудиторія? І чи існує місце для такого явища, як некомерційне мистецтво?

П.Д.: Аудиторії потрібний мейнстрім. І це не погано, бо це щонайменше означає відкривати для себе сучасне мистецтво. Твори мистецтва, що їх визнають, купують великі колекціонери, показують у блокбастерах, - це зона «малого ризику». Ті, кому цікаво і хто схильний до пригод, піде далі й почне робити власні відкриття, шукаючи, на що справді здатне мистецтво: відкривати вікно сприйняття. 

К.Б.: У чому роль некомерційного мистецтва? Чи воно потрібне? І як може вижити (поза ринком)?

П.Д.: Некомерційне мистецтво – це культурна лабораторія, де таланти можуть розвивати своє бачення вільно від економічних міркувань. Вільне місце необхідне для будь-якого творчого розвитку. Йому потрібна підтримка відданих особистостей та інституцій.

Зустріч із Пірошкою Досі була можлива завдяки підтримці Гете-інституту в України.