Медіамистецтво: освіта, інституції, комунікація

KORYDOR продовжує серію текстів молодих арт-критиків, які публікуватимуть свої перші рецензії. Якісної критики має бути більше – ми відкриті для дискусій.

Така ситуація приводить до деяких казусів: значна частина митців, причетних до медіаарту, не має про це ані найменшого уявлення. Здебільшого це ті люди, що працюють в якомусь суміжному з іншим мистецтвом жанрі, наприклад: відеопоети/прозаїки вважають себе виключно літераторами, учасники демопаті – представниками демосцени тощо. Так, тернопільський митець Віталій Дерех бере участь у вітчизняних кіноімпрезах , проте оминає фестивалі відеоарту, хоча частина його робіт (кліп для місцевої неформатної музичної формації ZSUF, відео «Марш Ворон», «Кишенькова Жінка» тощо) куди ближча саме до відеоарту, ніж до класичного кіно.

Українська 8-бітна спільнота живе своїм окремішнім життям, фактично не розглядаючи себе ні як частину computer art, складовою якого є безпосередньо, ні як піксельних артистів, хоча чіптюнери із задоволенням створюють обкладинки для своїх релізів. Вони впевнені, що є музикантами, а не медіамитцями. Себто відбувається випадіння цілих значних сегментів з матриці медіамистецтва. У той же час представники такого підстилю computer art, як генерована музика (generative music): Алла Загайкевич, Потопальський (ujif_notfound), Ващенко (v4w.enko) та інші близькі до лейблів Kvitnu та Nexsound чітко усвідомлюють себе представниками медіаарту, що й довели, організувавши фестиваль «Музика молодих» та беручи участь у виставці молодого сучасного українського мистецтва МУХі.

Звісно, можна заявити, що медіаарт лише виграє завдяки відсутності в його просторі тих, хто чітко не усвідомлює своєї причетності до цього жанру, адже наплив великої кількості аматорів може призвести до виродження даного мистецтва. Проте така думка є поспішною й неточною в кількох аспектах: 1) далеко не всі ці люди є аматорами, частина з них – доволі успішні в своїх галузях митці, і вони зможуть привнести в медіаарт свій корисний досвід та щось цікаве з інших жанрів; 2) будь-яка сфера життя, й мистецтва в тому числі, потребує оновлення, влиття свіжої крові та нових поглядів, щоб не застоятися, а старше покоління має відчувати потребу в конкуренції, щоб не здеградувати на своєму Олімпі.

Українській медіамистецькій сцені бракує не лише комунікації внутрішньої, а й з дотичними жанрами мистецтва. Такий діалог зміг би розширити гносеологічний горизонт для всіх його учасників, привести до міжжанрової співпраці та критичного погляду з-за меж медіаарту. Як зазначає Яніна Пруденко, медіамистецтво в Україні почалося тоді, коли вітчизняні художники вирішили, що їм бракує простору й почали шукати нові можливості, адже пензликів та мольбертів уже було недостатньо, щоб реалізувати свої задуми. Відтоді в українському медіаарт-просторі домінують художники, а представників інших мистецьких жанрів куди менше. З одного боку, це засвідчує якусь певну традицію, що склалася за майже 20-річне існування медіамистецтва в нашій країні й свідчить про його онтологічність, з іншого ж – певною мірою прирікає його на повторюваність, обмежує в розвитку. Тому діалог та співпраця усіх можливих мистецьких напрямів, течій, жанрів повинен сприяти поступу, появі якісно нових робіт та нових облич. Крім того, як показує закордонний досвід, вдалою та взаємовигідною була б комунікація й з позамистецьким середовищем: наукою, технікою, освітою та іншими сферами.

Вирішити дану проблему та низку інших могло б створення своєї великої вітчизняної медіаінституції, котра б налагоджувала зв’язки між медіаартистами та всіма іншими, стала осередком, довкола котрого мала би гуртуватися вся медіамистецька спільнота України. 

Важливо розуміти й те, що розвиток медіамистецтва в Україні в інформаційну добу є цілком можливим й без сторонньої допомоги, хоча вона й ніколи не буде зайвою. Погодьтеся, 20 років – це доволі невеликий термін, особливо зважаючи на те, скільки часу минуло від зародження медіаарту і потрапляння його на наші терени. Така запізнілість і призвела до того, що онтологія медіамистецтва в Україні має не постійний лінійний, а доволі нечіткий хвилеподібний характер – довелося за два десятиліття наздогнати й пропустити крізь себе все, на що світ мав півстоліття. Налагодження комунікації, як між самими медіамитцями (в тому числі й із закордонними), так і міжжанрової та з іншими сферами суспільного буття, зможе пришвидшити поступ медіаарту в Україні та остаточно оголосити про його онтологічний, а не гіпотетичний статус.

Назарій Заноз – молодий публіцист, прозаїк, композитор.  З 2007 року пише музику в стилі 8-біт (чіптюн) під псевдонімом Mystic Hero. Його композиції видавалися на американському, російському та українському нетлейблах. Засновник нетлейблу Annrainboweater.